• Руслана Лижичко: «Нам треба зараз звернути увагу на ідентифікацію та збереження культури»

  • П'ятниця, 6 квітня 2007 року

Чи потрібно Україні вступати до ЄС? Як це вплине на простого українця? Що треба зробити, щоб стати рівноправним членом Європи? На ці та інші питання дала відповідь журналістам народний депутат України Руслана Лижичко. 

- Пані, Руслано, Ви як член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції можете пояснити пересічному українському громадянину, для чого Україні прагнути в Європейський Союз?

- Якщо казати не для політиків, які оперують професійними поняттями та обґрунтуваннями, а для простих людей, то хочу звернутись до них, щоб вони дуже чітко розділяли речі, про які говориться в форматі публіцизму та підняття рейтингу тієї чи іншої політичної сили від нашого дійсного практичного життя.

Україні дуже важливо позбутися тих схем, які нам дістались в наслідок розвалу Радянського Союзу. А саме: забирай владу і роби, що хочеш,- кради бюджет та збирай податки. Україна повинна перейти на абсолютно інший рівень бізнесу, економіки, адже від цього залежить наш добробут. Нам треба зараз звернути увагу на ідентифікацію та збереження культури. Адже, якщо ми не будемо гідні як держава, то ми не будемо хорошим партнером. А це все залежить від культурної спадщини. Ось чому нам потрібно зберігати мову, читати книжки, дивитись фільми, слухати музику українською мовою - тому що це є Україна, це є держава. Чому нам потрібно вийти на інший рівень в економіці й бізнесі? Бо нам треба бути привабливими й реалізовувати свої бізнес - проекти і входити до інших проектів. Ми мусимо бути цивілізовані й демократичні та мати прогнозований стабільний курс розвитку, тобто стержень, навколо якого об'єднаються всі - амбітні, дуже амбітні й надзвичайно амбітні політичні сили. Я вважаю, що саме європейський курс навчить нас цьому й дасть нам можливість максимально вільно й спокійно себе відчувати.

- Що Ви особисто можете зробити для того, щоб покращити думку українців про ЄС та НАТО?

- Ми потребуємо інформованості, бо в нас її взагалі немає. У нас постійно є тільки заяви: ми йдемо або тим курсом, або іншим. Насправді нам потрібні чіткі професійні обґрунтування, не публіцистського характеру, коли нам просто підмінюють одні поняття на інші. Нам потрібні чіткі схеми, що вигідно та корисно для нас особисто та для держави в цілому. Україні вигідно всюди, де вона може реалізувати свій потенціал. Ми не можемо відсікти себе від однієї частини земної кулі чи від іншої. Україна історично знаходиться там, де вона повинна вміти професійно грати на роздоріжжі.

Для мене європейський курс - це підняття стандартів та цивілізованих схем, які дають гарантію всім - і бізнесменам, і простому громадянинові, будь - кому, що задекларована річ відбудеться, а не прийде новий уряд і змінить реформу під себе так, що невідомо, що матимемо завтра. Європейські стандарти заспокоять й дадуть Україні необхідний поштовх, щоб зосередитись і побудувати в середині України ту державу, яка чітко почне розвиватися. Бо ми сьогодні стоїмо. Невпевненість, невизначеність - речі, які розтинають зсередини. Я би сказала - треба об'єднати політичну еліту, а вже тоді однозначно об'єднається все суспільство. Об'єднання Україні просто необхідне, це навіть важливіше за визначення курсу напрямку. Курси ми декларуємо, а йти ними не можемо, бо суспільство не визначилось, - воно розриває себе, вибачте, зсередини. Я не знаю як аналізувати події в Криму. Це просто жахливо, навіть не хочеться задумуватись над такими речами. Просто плекаєш надію. Навіть не говоріть про курс, яким ми йдемо - збережіть спочатку Україну.

- А ось щодо нищення піратських дисків на Петрівці. Наскільки реально побороти піратство в Україні?

- Піратські диски коштують 10-12 грн., а ліцензійні десь від 20 й до 70 грн. Тим не менше, ліцензійні коштують приблизно так само, як і в усьому світі - це є собівартість продукту. Це не те, що хтось там ставить собі прибутки. Це абсолютно чітко сформована ціна. Боротися треба тільки ціноутворенням. На мою думку, треба зменшувати собівартість продукту. Іншого шляху для себе я не побачила. Ви можете знищувати хоч всі піратські диски, ви можете у Верховній Раді говорити про це зранку до вечора. Але все почнеться з того, що черговий міліціонер не буде класти собі хабаря 100 доларів у кишеню й закривати очі на те, що лежить ось ця продукція. Він буде її вилучати якимось чином. Він перший, хто починає сприяти цьому. Ви можете закрити всі піратські підприємства, але все одно пролізе та продукція. Все одно завезуть. Хтось комусь дасть гроші й вона потрапить на ринок. Тому ринок повинен створити такі умови, за яких просто не буде потреби в цій піратській продукції. Це - зменшення ціноутворення на ліцензійну продукцію і порядність людей, які б це контролювали.

- Якою, на Вашу думку, повинна бути цінова різниця між ліцензійним та піратським диском, щоб люди повернулись до ліцензії, а не шукали, де подешевше?

- Треба впасти до ціни піратської. Не повірите, але це - єдиний шлях. Його обрали «Дикі танці» чотири роки тому. Ми це прорахували, бо вже тоді все зрозуміли. Що ніяким шляхом, ніякими роликами, ніяким PR-ом, ніяким нав'язуванням: «Люди! Вам потрібна якість!» Їм не потрібна якість. Вийшли в Інтернет - скачали собі море продукції. Ви говорите про піратські диски? Давайте, поговоримо про Інтернет! Там взагалі!...

-  Прокоментуйте, будь ласка, заяву Вашого «колеги по цеху» Бориса Гребенщикова, що він не співпрацює з ліцензійними компаніями, не записує свою музику і вважає, що піратські диски - це  добре, оскільки вони, так би мовити, сприяють поширенню музики.

- Це одна з думок, причому зрозуміла з позиції виконавця. Приміром, якийсь виконавець зробив альбом і він собі ламає голову: «Навіщо мені зв'язуватися з ліцензійною продукцією? Підуть ті диски чи ні? Піде цей проект чи ні?» А ось тут піратські компанії приносять йому сумку досить пристойної кількості грошей. Більшість людей користується цією схемою. Отже, музикант бере ці гроші й далі його вже не обходить, що відбувається з альбомом, хоч він піратський, хоч - ні. Це перше - комерційні засади. Друге - це, коли людина думає: вийде моїх сто ліцензійних,  чи вийде моїх тисяча піратських? До речі, живе виконавець на пострадянському просторі, на жаль, поки що в більшості, з концертної діяльності. Бо на іншій, більш цивілізованій частині світу, люди отримують гроші за авторські права, за паблішинг, за кількість проданих дисків. Вони виїжджають в тур не для того, щоб заробити з цього гроші, а на підтримку свого альбому. Правда, там схема продажу ліцензійних альбомів також зараз трохи страждає, тому що Інтернет надзвичайно втрутився. Я була на Гремі в Лос-Анджелесі, де це значною мірою обговорювалось. Вся індустрія повалилась. Золоті, платинові диски робити все важче й важче. Навіть перша десятка виконавців світу має час від часу проблеми. Брітні Спірс вже не знає де що собі поголити, щоб продати новий альбом. Всі вдаються до таких вже піарних речей. Тобто зараз індустрія має проблеми з огляду на Інтернет. Як вона їх поборе? Побачимо. Раніше позиція скачування через Інтернет не враховувалась в чартах і це було несправедливо. Чарти рахувалися по системі прокрутки на радіо та телебаченню, тобто ротації синглу і скільки його купили. Продажі синглів впали страшенно. Й зараз дуже багато схем перероблять, щоб сингли могли йти до альбому. Хоча раніше на деяких територіях була умова - проданий перший сингл, тоді випускається альбом.  

Така тенденція спостерігається не тільки в Україні, а й в усьому світі. А Україна неприваблива для закордонних менеджерів, бо вона, на жаль, ще лишається піратською. Як ми хочемо тут отримати концерт Роббі Вільямса, якщо він сюди не поїде, бо не знає, що тут буде відбуватися з його альбомом і т.д.

- Пані Руслано, можете відповісти, коли можна буде прийти в магазин і купити фільм, дубльований українською мовою?

- Поки сказати не можу. Ми не побоялися і висловили свою думку з цього приводу в Парламенті. Взагалі, в законі є дуже багато прописаних речей. Я коли прийшла в Парламент, побачила, що багато законів вже є, але вони не виконуються. Закриваються очі, працюють старі схеми. Вийдуть на кишені і все прекрасно. Всім все подобається і змінювати ніхто нічого не хоче. Потрібно дуже сміливо й гучно говорити. Щоб добитися дублювання фільмів на українську, треба створити попит на цю мову. Деякі люди, від яких залежить доля українського кіно, сказали, що попиту буцімто немає. Мене такі заяви шокують через те, що з огляду на професійність  для будь-якого рекламного агентства створення попиту - це просто мета рекламної кампанії або просування продукту. Тому зараз нам треба думати про національну гідність та амбітність в найкращому розумінні цього слова. Коли я дивлюсь на жовто-блакитний прапор, в мене по тілу «повзуть мурашки». Коли в нас буде цей стан, то в нас і фільми з'являться. Я не думаю, що достатньо говорити тільки про дубляж фільмів українською мовою. Треба говорити про українське мислення, культуру, створення все більшої кількості українських книжок та фільмів. Чи ми вважаємо, що не доростемо до рівня Гомон, чи Парамоунт Пікчерз? Але дивіться, що робиться в Росії. На початку їм було важко - провалювались картини, але це шлях будь якої індустрії. А зараз вони вже вийшли на певний рівень і почали масово знімати фільми. І я, по-білому, заздрю Росії.          

Я думаю, що коли люди з певним мисленням і віком відійдуть на пенсію, а прийдуть більш принципові, які не підуть на хабарництво, все зміниться,  просто треба дати час.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...