• Бойові мистецтва Китаю — техніка надлюдей

  • Євген Довбуш | Велика Епоха
    Понеділок, 30 вересня 2013 року

Китайські бойові мистецтва, що набули популярності в усьому світі в ХХ столітті завдяки знаменитому акторові Брюсу Лі, сягають корінням у традиційну культуру Китаю. Однак призначення шкіл «ушу», як їх називають у Піднебесній, не в тому, щоб убивати, карати або вести війну, а в тому, щоб принести мир і зупинити насильство. При цьому ушуїсти здатні демонструвати надзвичайну техніку: ходити по стінах, пробивати товсті камені і вгадувати рухи суперника.

Спочатку бойові мистецтва Китаю зародилися в даосизмі та буддизмі, будучи тісно пов’язаними з духовним самовдосконаленням. Бойові мистецтва головним чином були спрямовані на розвиток у собі благородних якостей, артистичних здібностей, зміцнення здоров’я та забезпечення довголіття, а також служили для самозахисту та запобігання насильству. Не випадково ієрогліф «у» в слові «бойові мистецтва» («у-шу»), що означає «бойовий, військовий», складається із двох частин: «зупинити» і «спис», іншими словами — «зупинити війну». Стародавні китайці також говорили: «Військовій справі навчаються для того, щоб принести користь державі».

Перший бойовий стиль у 5-тисячолітній історії Піднебесної «цзяо-ді» з’явився під час війни Жовтого імператора проти Чи-юя (більше 4 тисяч років тому). Пізніше в період «Царств, що борються» (5–3 століття до н.е.), зародилися різні техніки володіння мечем. З часів епохи Хань (206 р. до н.е. — 220 р. н.е.) і до кінця династії Тан (618–907 рр.) Мистецтво володінням мечем наповнилося артистичним змістом.

На початку династії Мін (1368–1644) даос Чжан Саньфен під час свого духовного самовдосконалення у горах створив тайцзіцюань («Кулак Великої Межі»). За династій Мін і Цін (1644–1912) набули популярності школи багуа і сініцюань. Сьогодні їх вважають внутрішніми стилями. Одночасно виникли й зовнішні стилі, відомі своєю витонченістю, швидкістю і відкритістю.

Внутрішні стилі бойових мистецтв Китаю роблять акцент на внутрішньому вдосконаленні людини, а зовнішні — удосконалюються «ззовні всередину», приділяючи більше уваги фізичній формі. Вони тренують одночасно свідомість, тіло і душу. І внутрішні, і зовнішні стилі вчать володінню різними видами зброї, такими як шабля, меч, спис, жердина, сокира, го (серп), батоги та вила.

Надздібності в бойових мистецтвах



В історії Піднебесної було чимало випадків, коли відважні воїни, застосовуючи вищу майстерність («кунг-фу»), сіяли неймовірний страх у лавах ворога.

Легендарний воїн і полководець Чжан Фей, що жив у період Трицарства (220–280 рр.), володів майстерністю залякування противника. Одного разу він повернув навтіки цілу армію ворожих воїнів на чолі з полководцем Цао Цао. У той день військо його названого брата Лю Бея, який пізніше став імператором царства Шу, було змушене відступати під натиском ворога. Хоробрий Чжан Фей, стоячи один на Чанфаньскому мості, вирішив самотужки затримати Цао Цао і його армію. Побачивши в задніх рядах армії шовкову парасольку і вирішивши, що це Цао Цао, Чжан Фей вигукнув:

— Гей! Хто там бажає битися зі мною? Я — Чжан Фей з уділу Янь! — Голос Чжан Фея був подібний гуркотам грому. Почувши цей звук, воїни Цао Цао затремтіли від страху. Останній  тут же звелів прикрити парасолю.

— Якось мені розповідав Гуань Юй, — сказав Цао Цао своєму оточенню, — що Чжан Фей здатний на очах у численної армії противника обезголовити ворожого полководця так само легко, як дістати щось зі своєї кишені! Треба бути з ним обережними!

— Чжан Фей з уділу Янь тут! — Знову гучним голосом промовив Чжан Фей. — Хто наважиться дати мені бій?

Цао Цао зовсім поникнув, і в нього виникло бажання якнайшвидше тікати з поля бою.

— Що ви там вовтузитеся? — гримнув Чжан Фей, потрясаючи списом. — І в бій не вступаєте і йти не хочете!

Голос полководця Чжан Фея був настільки суворим, що Сяхоу Цзе, який стояв біля Цао Цао, впав із коня від переляку і зомлів. Цао Цао без оглядки кинувся на утік, а слідом за ним побігла вся його армія. Воїни Цао Цао, наступаючи один одному на п’яти, неслися шаленим потоком. Чимало з них покидало шоломи і списи.

Це показує, що володар кунг-фу (тобто «майстерності»), здатний протистояти один тисячі воїнів, тому що ця техніка перевищує звичайні фізичні можливості людини. Багато видів бойових мистецтв Китаю можуть дійсно розвинути у людини незвичайні здібності, про що свідчать як історичні записи, так і сучасні джерела.

Серед відомих здібностей, які потенційно можна набути, займаючись ушу, — мистецтво ураження «життєвих» точок противника, «покрив золотого дзвону», «залізна сорочка (завдяки двом останнім тіло стає невразливим до ударів), здатність розламати цеглу або товстий камінь головою і т. п.

Існує й техніка «отруєний погляд». Майстер, який володіє нею, подивившись на супротивника, може викликати в нього сильний і неконтрольований страх. Можливо, щось подібне і застосував згаданий Чжан Фей, повернувши навтіки цілу армію.

Відоме в Китаї також «мистецтво легкості» або чінгун, яке часто показують у цирку. Люди висять на паперових смужках, балансують на курячих яйцях, стрибають по дощечках на поверхні води, бігають по прямовисній стіні. Так, засновник стилю багуачжан Дун Хайчуань, за розповідями, володів цими здібностями. Одного разу учні шукали його в темній кімнаті, але не могли знайти, а коли запалили свічку, виявили, що вчитель висить на стіні, тримаючись за сувій з каліграфією.

Даоси переконані, що розвиток у людини паранормальних здібностей — показник правильного шляху у самовдосконаленні. А на думку ушуїстів, вони є свого роду побічними ефектами. По-перше, надздібності вельми нестійкі: сьогодні вони є, а завтра вони зникнуть. По-друге, перед власником таких здібностей є спокуса використовувати їх із метою прославитися або зробити щось недобре, що призводить до закриття здібностей.

Бойові ідеали ушу

Традиційні школи ушу глибоко сягають корінням у китайську культуру. Майстри бойових мистецтв Китаю, крім навчання техніці бою, виховують у своїх учнів високі моральні якості. Термін у-де, що в перекладі означає «бойова відвага» або «військове благородство», є невід’ємною частиною бойових мистецтв. У-де включає в себе вірність, милосердя, правила пристойності, чесність і мудрість.

У кожному виді традиційних бойових мистецтв, крім зовнішнього гартування, обов’язково є свої принципи внутрішнього самовдосконалення — сіньфа (закон для серця). «У-де» припускає, що ушуїст не дозволяє супротивникові завдати шкоди собі, але одночасно і не завдає шкоди йому.

Так, майстер бойових мистецтв і знаменитий актор Джет Лі, який вважає своїм духовним учителем Далай-ламу, якось сказав: «Я практикував бойові мистецтва, щоб бути здоровим, стати чемпіоном, або актором, врешті решт. Але для бійки — ніколи! Це я бажаю і вам».



На межі зникнення

Після приходу до влади комуністичної партії Китаю в 1949 році, тоталітарний режим використовував різні засоби для придушення національної культури. Не були винятком і майстри бойових мистецтв Китаю, які отримали ярлик «розповсюджувачів забобонів» і зазнали жорстоких переслідувань. Під час «Великої культурної революції» (1966–1976) Мао Цзедуна багато з них були змушені переховуватися, деякі були відправлені у виправно-трудові табори або в’язниці, а деякі були вбиті.

Оскільки соціальне і культурне середовище для розповсюдження традиційних бойових мистецтв Китаю було зруйноване, багато китайців забули справжній глибокий зміст ушу. Оскільки часто майстри не передають своє вчення публічно або не можуть знайти гарних учнів, чимало потаємних технік поступово забувається або перебуває на межі зникнення.

Через невідповідні умови для розвитку та популяризації багато майстрів виїхали закордон, в основному на Тайвань, до Гонконгу або США.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...