• Подорож до Індії і Непалу: Через кордон (частина 7)

  • Ігор Борзаковський | Велика Епоха
    Понеділок, 21 жовтня 2013 року
Народ намагається протиснутися у вагон індійського поїзда. Фото: Rupert Taylor-Price/flickr.com

Народ намагається протиснутися у вагон індійського поїзда. Фото: Rupert Taylor-Price/flickr.com

Представляємо сьому частину подорожніх нотаток Ігоря Борзаковського. Тут він розповідає про те, як з Індії відправився в Непал.

Читайте також:

Як тільки вирішив їхати з Індії до Непалу — почалися мої ходіння по муках.

Прямо на вокзалі мені стали пропонувати купу варіантів, як краще їхати до кордону. Зрештою, я вирішив їхати до Горагхпура. На залізничному вокзалі я три рази ставав у чергу, оскільки через погане знання англійської ніяк не міг купити квиток: чи то мені говорили, що квитків немає, чи ще щось. Зрештою, я знайшов вільне віконце на вокзалі, і касир мені пояснив, що спочатку треба доїхати до Лакхнау, а потім пересісти на інший потяг до Горагхпура. І вже коли я підійшов до каси в четвертий раз, мені відразу ж видали необхідний квиток за 180 рупій. Квиток виявився «Дженерал-клас», тобто загальний. Поїзд прибув і, звичайно, із запізненням, тому що в Індії велика рідкість, якщо транспорт приходить вчасно. Особисто мені такого дива побачити не довелося.

У вагон мене буквально внесли, і битих 3 години мені довелося їхати стоячи, упершись у стіну, щоб натовп не зміг підім'яти мене під себе. Потім на якійсь невідомій мені станції народ почав виходити із вагона. Залишився я один. Трохи постоявши, нічого не розуміючи, теж вийшов. Вагон виявився поштовим, і на цій станції його почали завантажувати поштою. Я стояв у розгубленості. Що ж тепер робити?

Дивлюся — весь народ розбігся і намагається втиснутися в переповнені вагони іншого складу, але для мене це виявилося набагато складніше, тому що два рюкзаки, один великий і другий трохи менший, дуже сковували мою рухливість. Мені вдалося знайти вагон «Сліппер-класу», в якому не було кондуктора. Зайшовши у вагон, поклав багаж і присів скраю на нижню полицю, де спав індус. Навпроти сидів побратим за нещастям, молодий хлопець з «Дженерал-класу», правда, становище, що склалося, його не напружувало. Він поділився зі мною деякими премудростями подорожі індійською залізницею. За розмовами ми скоротали години три, потім мені навіть вдалося пару годин поспати, оскільки полка, де я сидів, звільнилася.

Прочекавши чотири години на Лакхнау, я сів на поїзд до Горагхпура, і теж у загальний вагон. Їхати було трохи легше. Познайомився з трьома братами, які запросили мене в гості, на що я, трохи поміркувавши, погодився, оскільки поспішати було нікуди. У Горагхпурі привітні попутники познайомили мене зі своїми друзями, пригостили вечерею в кафе і індійським морозивом, дуже оригінальним — тертий лід посипаний сіллю і политий різними сиропами, смак незвичайний, але мені сподобалося. За цим морозивом стояла черга, а біля кіоску зі звичайним морозивом, розташованого поруч, покупців не було взагалі.

Після трапези я розпрощався з братами і їхніми друзями. Мене відвезли на машині на автовокзал, і через пару годин їзди на автобусі я вже був на кордоні з Непалом у м. Сноулі.

Приїхав я о 5 ранку. Прочекав годину до відкриття прикордонного пункту, отримав візу на 15 днів за 25 доларів і вирішив їхати до Катманду.

5—6 годин їзди на автобусі коштували мені 400 рупій — і ось я вже у столиці Непалу Катманду.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...