• Подорож до Індії і Непалу: Місто Рішикеш (частина 6)

  • Ігор Борзаковський | Велика Епоха
    Субота, 28 вересня 2013 року

Представляємо шосту частину подорожніх нотаток Ігоря Борзаковського, який подорожував по Індії і Непалу. Тут він розповідає про свою поїздку до індійського міста Рішикеш.

Читайте також:

Щоб дістатися з Варанасі в Рішикеш, спочатку на поїзді треба доїхати в Харідвар — поїзд іде тільки туди, далі або автобусом, або на таксі. Ми їхали у вагоні «Сліппер-клас». В індійських поїздах три типи вагонів: «дженерал-клас» відповідає нашому загальному, «Сліппер-клас» — як наш плацкарт, і прототип нашого купейного — ЕS.

У поїзді моя попутниця Галя познайомилася з російською дівчиною Кларисою, яка теж їхала до Рішикеша і непогано знала це місто. Клариса живе і працює в Індії вже більше півроку, любить подорожувати. Рішикеш — її найулюбленіше місто, вона вважає його дуже красивим. Ми пораділи, що не помилилися у виборі.

Поторгувавшись на вокзалі з темпом (водієм), вчотирьох за ціну одного квитка поїхали в Рішикеш. Четвертим з нами їхав індус Марко, власник ресторанів і готелів, з яким Галя також познайомилася у вагоні. Марко зголосився допомогти нам з облаштуванням.

І ось ми під'їхали до мосту, який висів на величезній висоті над прірвою. Під ним відкривався вид на оточену скелями гірську річку з незвичайно прозорою водою.

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Гірська річка. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Від послуг Марко ми відмовилися, пообіцявши йому зайти в гості пізніше, і відправилися в ашрам (місце, де збирається релігійна або духовна громада), там жила подружка Клариси. Зняти кімнату в ашрамі можна було всього лише за 100 рупій (приблизно 15 грн). Всі, хто жив в ашрамі, займалися йогою.

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Клариса зайняла місце подружки, оскільки та в цей день їхала кудись на йогічний ритрит. Пізніше кімната знайшлася і для Галі, а я вирішив ставити намет, щоб не залежати ні від кого.

Залишивши речі в кімнаті, ми з Галею пішли до річки.

— Цікаво, що це за річка? — запитав я.

— Ганг, його початок, — відповіла вона.

Я здивувався чистоті води в річці, в Варанасі такого не зустріти. Я з насолодою викупався в чистій прохолодній воді. А Галя навіть пила прямо з річки.

У цей час до нас спустився молодий індус, хлопець років 20. Побачивши нас, він вибачився і сказав, що прийшов скупатися.

Ми розговорилися з молодим чоловіком.

— Красиво тут, хочу місце для намету знайти — сказав я.

— О, я живу в дуже красивому місці, — відповів хлопець.

І запросив мене через півгодини зайти наверх до ресторану, де він працює.

Увечері ми з Анупом — так звали мого ранкового співрозмовника — пішли в його село, яке перебувало в горах приблизно за 4 кілометри від міста. Ануп показав мені непогане місце для намету поруч із якимось будиночком і запропонував, якщо я захочу, то можу в ньому жити. Я погодився — вийшло як у Дармсалі. Сім'я Анупа прийняла мене радо. Мене пригостили чаєм (від їжі я відмовився), багато розмовляли, фотографувалися. Говорили на різні теми, у тому числі релігійні та філософські.

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Біля будиночка на багатті я готував свої більш ніж скромні обіди. Ануп сказав, що тут територія національного заповідника, тому в будинках немає електрики. Розповів, що тут водиться багато різних тварин, у тому числі і тигри, сказав, що він сам бачив тигра три рази. Одного разу його собака кинулася на тигра, але він схопив її зубами і став душити. Ануп почав кидати в тигра камінням, і той пішов, а собака майже відразу померла від ран.

На наступний день ми з Галею пішли в місто, і опинилися на околиці Рішикеша, в районі, який називається Лакшмінджула. Атмосфера тут досить приємна, багато європейців. Саме місто вважається містом йоги, майже всі, хто живе тут, — вегетаріанці. Якось ми зупинилися в одній чайній, розговорилися з господарем, я сказав, що займаюся Фалуньгун, це схоже на йогу. Він відповів: «О, йога гуд, я теж займаюся йогою». Галя запитала:

— А цікаво, скільки часу на день займаєтеся?

— Кожен день два кілометри в гору до мого будинку і назад — ось тобі і вся йога! — Ми посміялися.

Ми дуже здружилися з Анупом, його родичами в селі, друзями в ресторані. Ресторан, де працює Ануп, належить його двоюрідному братові Мішаню. Майже всі працівники ресторану — родичі Мішаня. Всі до нас ставилися дуже доброзичливо, навіть за чай в ресторані гроші відмовлялися брати. Щоранку Діпак, брат Анупа, приносив мені чай і запрошував поїсти, але я погоджувався тільки на чай.

На другий день Діпак в моєму будиночку зробив генеральне прибирання, проявляючи тим самим свою турботу про мене. З Анупом ми побували на водоспадах, а Діпак проводив в ашрам-музей, де зупинялися легендарні музиканти з групи Біттлз. Ми насолоджувалися прогулянками по околицях, ходили на пуджу (релігійний обряд в індуїзмі, під час якого скульптурному образу божества підноситься їжа, вода, квіти тощо).

Наша попутниця Клариса в перший же день попередила, що мавпи тут дуже нахабні — вони виривають з рук пакети з їжею. Коли ми присіли біля річки перекусити, до нас почали наближатися кілька мавп. Я замахнувся на найближчу, щоб відігнати, але не тут-то було — у відповідь, оголивши свої ікла, вона загарчала на мене. Від несподіванки я відсахнувся. Місцеве населення відганяє їх палицями. Ануп розповів, що в його селі мавпи не такі, як у місті, навпаки, там вони дуже добрі і миролюбні.

Через тиждень я став збиратися в дорогу, Галя сказала, що залишиться в Рішикеші, оскільки їй тут дуже подобається. До того ж у посольстві Індії їй видали «сингл-візу», а поїздка до Непалу для неї могла створити зайві проблеми. Могли не впустити назад в Індію, а квиток додому у неї з Делі.

Розставання було зворушливим.

Прощаючись, батько Анупа сказав:

— Приїжджай до нас, ми будемо чекати.

Подорож по Індії підійшла до кінця, і на байку друг Анупа відвіз мене на автовокзал...

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...