• Винний скарб нації 'бродить' у Закарпатті

  • Неділя, 2 березня 2008 року
Усе, що бачиш ти, - видимість тільки одна
Тільки форма - а суть нікому не видно.
Сенсу цих картинок зрозуміти не намагайся -
Сядь спокійно в сторононьці і випий вина!
(Омар Хайям)

Закарпаття - найбільш благодатне місце в Україні для винограду. Тут весна настає вже в березні, а сніговий період триває всього лише один місяць. Завдяки помірно континентальному кліматові та захисту гір тут одвіку вирощують кращі винні сорти.

За найбільш відповідний рельєф для винограду вважається горбиста місцевість, яка в Закарпатті переважає. Тут рівнина займає тільки одну п'яту частку всієї території. Виноградники протягнулися на південно-західних схилах Карпат, а також на частинах середньодунайської низовини.

У пошуках винного скарбу нації ми вирушили до Ужгорода до відомого в цих краях дегустатора Федора Шандора, який нам повідав про всі таємниці сонячного напою.

Як нам розповів Федір, окрім самого напою, дуже важливу роль має ємність, або, простіше кажучи, келих, фужер, склянка, чарка й таке інше. Раніше склянки для вина робили з бичачої шкіри, так як головним уважався не вигляд, а її функціональність.

А ось мартіні, наприклад, пили спочатку селяни Італії, які, щоб не померти від спеки, зачерпували суміш фруктів, що перебродили, з травами широкими кам'яними фужерами, які й стали прототипами сучасних келихів для улюбленого напою на вечірках.

Але все ж повернімося до вина. Цей напій дуже ніжний і примхливий. Він не любить ні шуму, ні струсів, ні тепла. За традицією келих із вином треба тримати тільки за ніжку. Пити треба повільно, поєднуючи з певними продуктами, щоб відчути багатий аромат і неповторний смак.

Мюллер-Тургау (Muller-Тhurgau)
. Дегустація почалася з білого вина. Воно вважається живим, тому його треба спочатку збовтати, щоб утворився подвійний обідок - показник того, що у вині є алкоголь. Потім треба глибоко вдихнути аромат, зробити невеликий ковток, збовтати вино в роті й лише після цього проковтнути.

Цього разу ми пили вино віком один рік і два місяці - цілком достатній термін. Як сказав Федір, чим старший сонячний напій - тим він гірший, чого не скажеш про коньяки. Вони чим старші, тим вважаються дорожчими.

У поєднанні з Мюллер-Тургау нам запропонували спробувати хуст - білий сир, що має м'який смак і зроблений із коров'ячого й козиного молока.

Совіньон (Sauvignon). Продовжили дегустацію ми ще одним білим вином із незвичайним різким ароматом і смаком, у поєднанні із сиром, який не знайти на полицях магазинів. Селіський - так називається цей унікальний сир, в якого навіть оболонка їстівна. Він також має специфічний запах і м'який смак. Щоб дійсно сповна насолодитися його ароматом, треба розрізати голівку сиру і дати йому полежати кілька годин.

Каберне-Совіньон. Після білих вин ми перейшли до дегустації червоних. Цей сорт свого часу прославив Закарпаття. Як нам пояснив дегустатор, навіть якщо його збовтати, обідка не побачиш, оскільки в червоному вині є дубильні речовини, які додають напою терпкості. Ми відразу ж провели експеримент на своїх келихах. Як і казав Федір, обідка ми так і не набовтали.

Каберне-Совіньон нам запропонували у поєднанні з бринзою з овечого молока, яку також дуже складно знайти на прилавках магазинів. Вона має незвичайний смак і небагато солоніша за звичайної бринзи.

Цвайгельт. Після Каберне ми насолодилися ще оригінальнішим смаком й ароматом, тому що нам запропонували спробувати червоне вино не із сиром, а із шкварками. Я вперше чула про таке оригінальне поєднання. На смак виявилося не менш оригінально.

Дегустацію ми завершили, скуштувавши напій, який п'ють тільки сомельє. Але спочатку треба пояснити: дегустатори вина, щоб не пошкодити свій найважливіший і найніжніший рецептор, що відповідає за нюх, ніколи не п'ють вина. Але ж вони теж люди, і на заміну вину вони винайшли для себе інший не менш смачний напій, який, проте, не зіпсує головне їхнє надбання - ніс.

Закарпаття славиться не лише винами, але і коньяками, настоянками, медовухою, а ще медом, сиром, красивою землею та, звичайно ж, відкритими і добрими людьми. Не варто багато розповідати. Одного візиту буде достатньо, щоб полюбити цю землю назавжди й повертатися сюди знову й знову.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...