• Під крилом успіху. Лицарям білої хвилі присвячується...

  • Понеділок, 31 березня 2008 року

Сплав гірськими річками, що так активно пропагується зараз, вельми модна тема і сюди, в свята святих Природи буквально лізуть всі кому не лінь.

Ореол телевізійної романтики створює нав'язливе враження примарної легкості та успіху і спонукає проявити себе в такій незвично цікавій справі. Але жоден репортаж (за унікально рідкісним винятком) не дає інформації про справжній стан справ. Смутні уявлення про стан речей, які зустрінуть сплавника на категорійній річці та ще часто в складних метеоумовах, відводять свідомість від реальності та ввергають людей в безодню безрозсудного ризику.

А між тим на важкому сплаві, де диригентом подій є сама річка, абияк не пройти. Там, де позамежна складність, там простих варіантів не може бути, там потрібно діяти тільки напевно - адже тебе щохвилини із страшною силою «плющить» динаміка річкового порогу, дихання смерті і захват перемоги... Тут, в майже непрохідних каньйонах диких річок, в страшному гуркоті штурму, серед розбурханих хвиль, стирається грань між видимою дійсністю і реальним, але невидимим світом, який, як це не дивно, і править балом... Свідомість у таких умовах майже не працює. Нові незнайомі вібрації. Калейдоскопічна зміна подій. Якісь таємничі відчуття. Дуже багато суперечливого, парадоксального і смутного проходить через тебе водночас. Боротьба, як зовнішня, так і внутрішня, - важка. Сили тануть махом. Люди на межі, майже несвідомо, закляклими руками правлять своє маленьке суденце в лякаючому річковому порозі, де водна стихія царює на повну потужність і здається, що ніяких поступок з її боку ніколи не передбачається.

Ось саме в такому середовищі, де «стигне в жилах кров», для допитливого розуму в повний зріст постає питання: чи легко Богові управляти нами? Адже над світом, створеним Ним, у всіх проявах володарює її величність Доля, яку в основу ідеології сплаву в детальному опрацьовуванні ніхто ніколи не бере. Неуцтво, що закриває безліч свідомостей, посилає приречених претендентів успіху в немилосердний вихор подій, який якраз через діяння карм і бере дань, причому часто у вигляді життя. На тлі всього вищесказаного хочеться підкреслити, що серед прямовисних стенів, річкових ущелин, що гуркочуть, проходять не день і не два, а деколи місяць, півтора і треба утриматися на поверхні там, де багато хто йде вниз. І не знайти на карті тих шляхів думки, тих стежин переживань, що відвідували свідомість в той період.

Та все ж, як залишитися в живих там, де сама надія на життя - майже міраж? Торкнемося одного свіжого прикладу. Недавня (вересень 2007), широко освітлена пресою трагедія з російськими сплавниками з Москви на китайській річці Юрункаш викликала багато розмов і породила безліч думок громадськості в цілому і фахівців сплаву з гірських річок зокрема. Залишимо на совісті людей, що випустили цю групу, те, як вони коментували рівень її підготовки. Відповідальний московський керівник в інтерв'ю підкреслив, що команда була готова до маршруту... Цей діяч навіть не спромігся з'ясувати для себе, що декілька смертей на маршруті і самі слова «команда була готова» - звучить як дикий абсурд неука і не можуть стояти поряд, оскільки складається враження, що туристи були готові померти заради підкорення річки, але зробити першопрохід. При цьому команду оцінив, як наймогутнішу в Росії в класі водних походів... Поведінка ж тих, що залишилися в живих сплавників тієї трагедійної команди, була вщент розкритикована фахівцями служби МНС Росії. І знову ніде ні слова про психологію людини в украй екстремальних умовах (наприклад, поведінка людини під водою; поведінка поодинці; поведінка під час катастрофи або аварії і так далі). Адже тут дуже важливо, щоб у важку дорогу підбиралися люди, перш за все вольові, а не тільки які майстерно вміють махати веслами на змаганнях та займати призові місця. Впадає в очі і факт корисливо поставленої мети подорожі москвичів. Адже стихії накидаються на того, хто вивів їх із рівноваги! Додайте сюди агресивне бажання підкорити, довести свою перевагу над річкою. Але ні про ці складові, ні про саму психологію, в жодному репортажі - ні слова. Виходить, що до основ життя - повна зневага.

Автор цих рядків - понад тридцять років на сплаві. Пройшов шлях від дерев'яних плотів сімдесятих років минулого століття до сучасних засобів сплаву. За спиною численні «сердиті» річки з числа шестірок, п'ятірок і четвірок. Перед очима картини важких походів із страшними аваріями і благополучними результатами. Гинув, але вижив. У спогадах жорстокі сплавські обставини і галерея осіб, що пліч-о-пліч йшли поряд, зневажаючи перешкоди, але оцінюючи їх далеко не зневажливо. Мені є чим поділитися.

У подорожах, де обставини затискають так, що жорсткість перетворюється мало не на жорстокість - перш за все, важлива саме психологічна витривалість!

Відсутність легкості просування тисне на людей, тому такі надмірні за навантаженням маршрути не для нікчем і скигліїв. Тут треба бути готовим до всяких несподіванок, як на березі, так і на воді. Стрес - цей великий повелитель доль - справно робить свою справу і люди із слабкою психікою не просто розгублюються в ситуації, а повністю вимикаються з дійсності. Вони все бачать в тумані, майже нічого не думають та існують за інерцією, як би окремо від навколишнього середовища. Коштувало великих зусиль знову повернути їх до норми, але при цьому відчувши дикий стрес від напруженої обстановки. Вони плакали, поводилися неуважно і довго, дуже довго знаходилися у відчуженому стані, постійно кидаючи погляд кудись удалину, немов в інший світ... Це була демонстрація повної психологічної непідготовленості до жорстких умов шляху. Залишок маршруту ці кадри бовталися в колективі як потрібний непотріб.

Зрозуміти з боку, готова людина до тривалих стресів чи ні - неможливо. Все спливає у найневідповідніший момент, безпосередньо в справі, причому поріг навантажень у кожного свій. Допомогти тут може лише самовдосконалення. І треба сказати, що на цьому фоні є люди, здатні вельми успішно переносити будь-які навантаження і що досить спокійно вміють вирішувати важкі завдання сплаву. Не зневіряючись, побачивши здавалось би безвихідь, такі люди йдуть до кінця, захоплюючи за собою тих, хто вже здригнувся. Ці непохитні особи, що мають терпіння, стверджують шлях обов'язково переможний. Проте треба і тут відзначити, що ті, хто править нами згори, допомагають лише на правильному шляху.

Якщо знову повернутися до трагедії на річці Юрункаш (Китай), то один із потерпілих в катастрофі москвич Олександр Звєрєв, втративши 25 кг власної ваги, зазнававши понад 20 днів усіляких страждань, згадує, що вижити йому допоміг «незримий куратор згори, який постійно був присутній поряд і подавав знаки...»

Це зайвий раз підкреслює, що вплив космічних просторів і енергій згори на те, що оточує, постійнbq. Вони пронизують всі прояви. І ось тут, ясно відчуваючи, можна зловити мить успіху! Порятунок - в тонкому розумінні речей. Умови небоязливості потрібно зрозуміти. Адже тремтяча рука не відчує поручнів. У таких умовах можна спостерігати, як окремі люди здійснюють речі, майже без можливості успіху, але щось примушує їх діяти саме так. Це і відплата карм і одночасно безпомилковий поклик серця! Саме безпомилковий.

Ці індивідууми володіють ясновідчуттям і світ для них - як відкрита книга. Вони відчувають перемогу у вигляді сигналів зверху, але ці тонкощі сприйняття можна «зловити» лише стоншуючи організм, що відбувається при усвідомленні (саме усвідомленні!) здорового способу життя. Неусвідомлене копіювання навіть найкращого не дає позитивного результату. Лише наполегливий розвиток і гармонійне злиття з Природою!

Не хочу нікого вчити або дорікати, але хочу просто сказати, що в небезпечній справі потрібно обов'язково відчувати крило, що прикриває тебе. Якщо ж людина в полоні амбіцій, то навряд чи можна в украй важких експедиціях сподіватися на успіх, адже в цьому випадку цілі, завдання, та й сам хід речей - все присвячене не Вищому, а егоїстичному. Адже найголовніше - це якраз мотиви помислів і спонукань. Творець світу цього безпомилково розставить акценти карм і справедливо підведе межу й під самою експедицією, і під персоналіями. Ось тому, перед людиною, що йде на смертельно небезпечну долю, повинен постійно знаходиться всеосяжно значущий, незримий плакат: «Потрібно рівнятися на вершини, а не на сусідів по кориту!». При цьому свідомість кожного учасника експедиції повинна налаштовуватися на нові, обов'язково незнайомі вібрації незвичайної обстановки, адже несподіванка атрофує всі людські відчуття: втрачаються слух, зір... Неосвічені люди обмежують себе лише декількома формулами, тому різновиди несподіванок просто не вміщаються в їхню свідомість. А між тим, моральність, як чиста енергетика, висока вібрація і незвичність украй екстремального середовища - ці речі внутрішнього тонкого порядку, на жаль, не враховуються жодною експедицією. Але ж саме ці чинники в першу чергу впливають на людину, яка, знаходячись в глибокій автономії, просто обов'язково буде роздавлена новою неврахованою для себе ситуацією. При цьому вона перестає мислити адекватно обстановці і перебуваючи в незрозумілому для себе стані проводить день за днем ніби по накату... Саме у таких умовах, коли розум майже перестає працювати вирішальну роль відіграє безпомилкове веління серця, тобто передчуття, але у переважного контингенту мандрівників воно відсутнє і люди йдуть в небезпеку, не оцінюючи її об'єктивно. Це сумний стан речей особливо гостро спостерігається на важких маршрутах сплаву. Звідси й велика смертність учасників: деколи людей кладе буквально екіпажами. Проте передчуття - це рятівний буй, який дає можливість вижити будь-кому, оскільки такі високі поняття як смерть, любов і успіх стають твоїми подругами, а від друзів поганого не чекай! Знання основ буття геть перекидає нічого не значуще слово «інтуїція», яке незрозуміло навіщо існує в лексиці і висуває на перший план саме передчуття. Людина, яка зважилася на вкрай ризикований вчинок на благо, вже на старті відчуває позитивний результат і це дає їй право згори йти і вести за собою. При цьому гарантовано, що нічого поганого з нею і її оточенням не станеться. Вона рушій, а її помічники - творці блага. Ось звідси і є несподівана перемога у, здавалося б, найвідчайдушніших і найзапаморочливіших експедиціях. На жаль, все незриме зазвичай не оцінюється, але той, хто знає, - розуміє, що стрілу, яка летить, не зігнути і демонструє своєю поведінкою безумство для оточуючих. Але саме це нестримне прагнення і дає невразливість і успіх.

Боротися за своє існування випадає будь-якому, хто йде в позамежні експедиції. Тут треба з'ясувати, що терпіння в таких умовах гірке, але плід його солодкий. Не кожному дано пронести цю якість гідно, адже рівень свідомості у всіх різний і можуть бути психологічно дисгармонійні випади. Тут, як ніколи, треба стриматися і знову запастися терпінням проти невдячності. Той, хто перетерпить, той і отримає, адже довгожданна перемога приходить не просто так, вона повинна бути обов'язково вистраждана. І взагалі потрібно з'ясувати, що в принципі таке сам порятунок адже в тонкому розумінні речей відвага - це саме знання і відчуття шляху. Ясновідчуваючий якраз знає напрям і відчуває момент. А хто несе знання, то може йти навіть по найтоншій поверхні при цьому сни, голоси, бачення кличуть і наказують виконавцеві-героєві і якась сила направляє його вчинки - це знаки згори, які впливають на багатьох діячів і зміцнюють їхню мужність. Для навколишніх в переважній більшості випадків це витончене сприйняття індивідуальності - є дивною особою. Але здивувати - означає перемогти. Ось вам ще один приклад виживання в неймовірно важких умовах сплаву на гірській річці Східного Саяну на основі ясновідчуттів. Трирічна дитина на плоту в команді дорослих людей, де були присутні її батьки, долає річку шостої категорії складності. При цьому самостійно, не просячись на руки, проходить 20 км. піших переходів по важкій стежці, штурмує ущелину по навісній мотузці в альпіністському обв'язуванні і знову виявляє бажання йти в новий похід. Неймовірно, але факт. Тим більше. що подорож тривала 30 днів у важких погодних умовах і суворому температурному режимі. Репортаж про цю експедицію був даний в газеті і по ТБ. Батьків, звичайно ж, тут же звинуватили в безрозсудності, браваді, писі. Але, парируючи цю думку, хочеться відмітити диванним критикам, що присутність малолітньої дитини в такій ризикованій справі, виправдана вже тим, що вона вчиться в непридуманому, нелакованому житті, а в напружених обставинах вбирає такі важливі знання. Треба зізнатися, що автор цих рядків - один із батьків цього малюка, і все відбувалося на моїх очах. 30 днів зливових дощів, лід по долинах, прямовисні скелі, засніжені трикілометрові вершини і триметрові хвилі скаженої річки - ось той букет речей, що ми пережили. Адже це якнайглибша автономія без єдиного житла на сотні верст. Блиск ситуації і безумство нашого вчинку дивувало всіх, хто знав про цю подорож. Проте, здавалося б, кандали обставин не заважали, а щоденна порція страждань не вимотувала нас. Похід завершився вдало і зараз можна сміливо стверджувати, що ми відчували успіх, причому вже на старті. На те були тверді передумови. Що стосується подальшої долі приведеної в приклад дитини, то за її спиною на сьогоднішній день три щонайпотужніші річки в трьох важких походах. Передчуття і в цих випадках зіграло тільки позитивну роль. І взагалі якщо говорити ширше і глибше, то передчуття це не марновірство, не уява, а фізичний факт. Такі слова як, «пощастило» або «випадковість» це лексика неуків. Пора покінчити з теорією випадковості. Не може щастити все життя. Потрібно засвоїти, що ясновідчуття через самовдосконалення - це устремління в майбутнє. Народжується воно на основі виняткового усвідомленого здорового способу життя, у жодному випадку не штучного. Вдосконалюйте свою душу, будьте добрішими, адже в темноті не побачити прекрасного. Виживання в конкретних умовах екстриму - це індивідуальна особливість психіки, вихована на знанні самого себе. Тріумфатор успіху - доброзичливість - робить людину невразливою. Саме тому той, хто знає йде назустріч небезпеці і, надихаючись нею обов'язково перемагає, адже він любить життя. Слід відмітити, що ми змогли побачити ще більше тільки тому, що стояли на плечах своїх вчителів. Прагнете - і ви досягнете!

Микола Попов 

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...