ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Коя-Сан: село в лотосі

Велика Епоха
Стів Мілн розповідає про подорож до японських традицій, кухні й архітектури в одному з найбільш збережених скарбів Японії.

Величезні криптомерії уздовж доріжки до храму Окуноін, Вакаяма, Японія. Фото: Wakayama prefecture/JNTO
Величезні криптомерії уздовж доріжки до храму Окуноін, Вакаяма, Японія. Фото: Wakayama prefecture/JNTO
Розташувавшись між вісьмома піками глибоко в горах Кії префектури Вакаяма, що в Японії, - село Коя-Сан («гора Коя») з'являється, немов відпочиваючи у квітці лотоса. Можливо саме унікальне місце розташування зіграло істотну роль у тім, що це місце було обрано як центр буддійської школи сінгон у Японії.

Заснована в 816 році Кукайєм, що частіше має назву Кобо-Дайсі, Коя-Сан -скарбниця древньої езотеричної культури. Уявіть собі всю стародавню духовну й культурну пишноту Нари й Кіото, зосереджену в одному легкодоступному місці. Додайте навколишні піки, обкутані туманом, і ви відчуєте тамтешню атмосферу.

Тривав 804 рік, правління династії Тан, коли легендарний Кукай, виконуючи частину імперської місії, перетнув море в напрямку Китаю. Там досвідчений чернець пройшов навчання буддизму школи сінгон під керівництвом національного вчителя Хуей До із храму Чін Лун. Через два роки Кукай повернувся до Японії й, з дозволу імператора, почав поширювати там віру сінгон.

Цікаво, що майстер Хуей До вибрав саме цього молодого японського ченця своїм спадкоємцем серед більш ніж сотні китайських учнів, і, отже, саме Кукая було визнано як восьмого патріарха школи сінгон.

Він поширював вчення і у Нарі, і в Кіото, але серце Кукая схилялося до недоторканих гір, віддалених від міської суєти. Він мав щире прагнення створити чернече співтовариство, де послідовники буддизму могли б присвятити своє життя молитвам про мир на землі й про порятунок людей.

Є стара легенда про те, як Кукай знайшов Коя-Сан: Збираючись покинути Китай і повернутися в Японію по закінченню дворічного навчання, він у молитві попросив, щоб йому було показане місце, де він повинен створити релігійне співтовариство.

Як говорить легенда, молячись, він кинув у повітря тризубу ваджру (релігійна палиця), і вона приземлилася на тому самому місці, де тепер стоїть храмовий комплекс Гаран у Коя-Сані. Повернувшись до Японії, Кукай став шукати інструмент. Коли він опинився на території нинішнього округу Учі в Ямамото, він зустрів незвичайну людину майже двох метрів на зріст з яскраво-червоним обличчям. Це був мисливець із луком і стрілами та з двоголовим собакою на прив'язі.

Мисливець сказав: "Я - мисливець із південної гори, і я знаю місце, де приземлилася кинута Вами ваджра. Собака покаже Вам дорогу". Потім він зник, а собака повів Кукая через ріку Киї в гори із крутими схилами, де вони зустріли жінку. "Я - охоронниця цієї гори, - сказала вона, - а мисливець, якого Ви зустріли - мій син". Потім собака повів Кукая далі в гори, і, досягши широкої, рівної й незайманої місцевості, він побачив, що на дереві висить ваджра, яку він кинув у небо в Китаї. Він відразу ж зрозумів, що він знайшов ідеальне місце, щоб побудувати свій монастир.

У Коя-Сані є безліч речей, які безперечно варто побачити, але якщо ви приїдете зранку й не боїтеся швидкої ходьби, одного дня буде достатньо, щоб оглянути більшість із них. Якщо ви не кращий ходок, то містом регулярно ходить автобус.

Для тих, хто хотів би познайомитися із цим місцем більш детально, 53 історичних храмів готові розмістити відвідувачів, і ціни коливаються в межах від 7000 до 10 000 ієн (близько 70-100 австралійських доларів) на людину за ніч - включаючи вечерю й сніданок. Кожне храмове житло, що має назву сюкубо, має японський сад і традиційні кімнати з циновками татамі й дверима сьодзі (двері, які роблять з деревини й рисового паперу), і якщо ви - рання пташка, не проґавте ранню медитацію з місцевими ченцями.

Можливо після ранньої медитації й після чудового вегетаріанського сніданку, який скоріш за все обслуговується тими ж самими ченцями, ви будете на сьомому небі від щастя й автобус вам не знадобиться.

Вегетаріанська кухня Коя-Сан, що була започаткована самим Кукаєм, передається від ченця до ченця і є дійсно унікальною для цих місць. Неважливо, вегетаріанець ви чи ні, ви з насолодою будете куштувати ці страви й зрозумієте, чому ченці Коя-Сана справді не мають потреби в м'ясі.

Крім храмового комплексу Гаран, що складається з декількох ефектних храмів, пагод і святинь, доріжка до Окуноіну й храмів - це рідкість. І я не можу пригадати чогось подібного де-небудь ще в Японії.

Починаючись від Ічі-Алє-Хасі (міст на початку Коя-Сана), доріжка довжиною у 1,9км, що веде до святої зони мавзолею Кобо-Дайсі в Окуноіні, засаджена величними, високими криптомеріями, під якими покояться більше 200 000 надгробних плит з різних періодів японської історії. Серед них імператори, сьогуни, феодали, ченці, черниці й навіть звичайні громадяни. Всі вони щиро вірили в Кобо-Дайсі й хотіли бути похованими біля нього.

Наприкінці доріжки перетинаються ще два мости. Останній з них називається Гобіо-Алє-Хасі. При вході люди кланяються в молитовній позі й призивають свої найчистіші думки, перед тим як перетнути його й пройти на священну землю, що оточує мавзолей Кобо-Дайсі. У цьому внутрішньому святилищі не дозволяється робити фотографій.

Пройшовши далі, ви потрапляєте до Залу ліхтарів (Тородо). Побудований у 1023 році учнем Кобо-Дайсі Шинзеном, він уміщує тисячі ліхтарів, що принесли віруючі з усієї Японії. Існує історія про набожну жінку, яка, щоб купити ліхтар, продала своє волосся. Цей ліхтар відомий як "Єдиний ліхтар бідної жінки".

Відразу за Тородо розташований мавзолей Кобо-Дайсі. Саме тут у 835 році Кукай пішов на вічний відпочинок, у віці 62 років. За 7 днів до цього він пророчив день своєї смерті й повідомив його учням. Оточене тисячолітніми кедрами, чистою водою Тамагави, або струмка Тама, що тече поблизу, разом із духом святенності, це місце має воістину піднесену атмосферу.

Атмосфера Коя-Сан ще більше підсилюється навесні, коли у великій кількості цвітуть сакури (вишні), і восени, коли червоне кленове листя прикрашає гірський ландшафт. Якщо ви бажаєте, щоб ваше відвідування збіглося із цвітінням сакури, ви маєте знати, що на великій висоті повітря холодніше, внаслідок чого дерево цвіте приблизно на місяць пізніше, ніж у підніжжі гори. Найкращий час для огляду зверху гори - з кінця квітня до початку травня.

Хоча їхати по гірській дорозі в Коя-Сан не важко, я помітив, що більшість людей їде туди поїздом. Від станції Намба в Осаці їдьте по лінії Нанкай-Коя через Хашимото до станції Гокурабаши. Там починається канатна дорога. Ви не встигнете і оком моргнути, як опинитеся на горі. Зрештою, це у 10 хвилинах їзди автобусом до міста. Я радив би вам вийти в Центральному інформаційному центрі, щоб спланувати ваш день.

Якщо ви їдете в Японію з метою познайомитися з їжею, традиціями, архітектурою - я не можу придумати кращого місця, що буквально у двох кроках із захоплюючою природою. Хоча воно й розташоване трохи осторонь від битих шляхів, я все-таки дивуюся, що Коя-Сан донині не є таким відомим місцем серед жителів Заходу, і я не міг стриматися, щоб не розповісти вам про одну з найбільш збережених таємниць Японії.

Стів Мілн. Велика Епоха