• Канада: благодійництво як стиль життя

  • Середа, 10 жовтня 2007 року
  Оля Зубик – молодий співробітник  кафедри „Документознавство та інформаційна діяльність” Національного університету „Острозька академія”. Вона активно займається громадською роботою в неурядовій організації „Інститут політико-інформаційних досліджень”, веде колонку в студентській газеті про програми обміну, конференції та ін. А ще вона – керівник  молодіжної програми обміну„Канада - Світ Молоді”. Не так давно Оля з іншими 8 студентами Острозької академії повернулась із Мус Джо (Moose Jaw)  – маленького канадського містечка, де вони не просто брали участь у волонтерських програмах, але й провели благодійну акцію на тему «Торгівля людьми», на якій зібрали  2500 канадських доларів. Ці гроші будуть витрачені на купівлю дитячого будинку недалеко від Львова. Подробицями цього заходу, а також іншими цікавими програмами Оля залюбки поділилася з «Великою Епохою».

– Олю, наскільки мені відомо, це не перша твоя поїздка до Канади. Розкажи, будь ласка, чому ти вирішила брати участь у таких волонтерських програмах?

– Три року тому мої друзі запропонували мені подати документи для участі в цій програмі обміну. Я довго вагалася, адже не була впевнена, що досконало знаю англійську та зможу витримати за кордоном 7 місяців й присвятити себе чомусь абсолютно новому. Але я спробувала. І хочу сказати, що сім місяців мого перебування в такій волонтерській програмі повністю змінили мої погляди на життя.

– А чому саме волонтерські програми, адже існують програми, які дають змогу заробити гроші чи отримати освіту за кордоном?

 
– Волонтер – це людина, яка працює безкорисливо на благо інших. На мій погляд, волонтерські програми допомагають зрозуміти суспільне життя в інших країнах. Ми всі дуже різні, але нас об’єднує бажання бути щасливими. А що може ще так надихати на щастя, як вдячність простих людей у будь-якому куточку світу!   

– Розкажи, будь ласка, а чим ти займалася в Канаді?

 
– Програма обміну Canada World Youth, в якій я зараз виконую роль керівника – це унікальна можливість для 18 молодих людей (9 з них – представники різних канадських провінцій і 9  – студенти Національного університету „Острозька академія”) проявити свої лідерські та організаторські здібності.

Усі учасники проживали в сім’ях по двоє (1 українець й 1 канадець) протягом терміну дії програми. Кожного тижня ми організовували навчальні дні на різні теми, де разом усією групою їх досліджували – це була історія, економіка, мистецтво, місцеве управління та ін. Щотижня впродовж 6 місяців ми проводили так званий День допомоги місту, під час якого організовували різні заходи, що приносять користь громаді (саджаємо дерева, прибираємо місто, проводимо лекції на тему „Шкідливість паління та алкоголю” для школярів тощо).
   

– Олю, а яким чином ви знайомили канадців з українською культурою?

 
– За 2 місяці перебування в Канаді наша група організувала День України в місцевій бібліотеці, фундрайзер та ін.

– Фундрайзер? Вибач, а що це?

 
– «Фундрайзер» в перекладі з англійської означає збирання коштів. Приміром, на останньому такому аукціоні нам вдалось зібрати 2500 канадських доларів на дитячий будинок недалеко від Львова. Ідея купити такий будинок й облаштувати його виникла в організації „НАШІ”, що знаходиться в Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада). Ця неурядова громадська організація вже близько 8 років працює в напрямку допомоги дітям, які позбавлені батьківської опіки в Україні та особам, які постраждали від торгівлі людьми (та секс-індустрії). Засновники організації – представники української діаспори в Канаді, яким далеко не байдужа доля рідного народу.

До цієї благодійної акції долучилася велика кількість людей. І це не лише ті 80 чоловік, які були на цьому вечорі, а й значна кількість підприємців, що надали товар для продажу на аукціоні. Власне, аукціон і був основним джерелом прибутку на цьому заході.

– А що саме було представлено на аукціоні?

 
– Усі речі були з України. Це і сувеніри, і подарунки, і музичні інструменти. Але переважно ми пропонували придбати не речі, а послуги – консультації юристів, спортзали, СПА-комплекси, кафе, фотографування та ін. Особливу популярність мало куштування традиційної української вечері.

– Схоже, у нас такі заходи відбуваються нечасто. Розкажи, будь ласка, більш детально, як проходив аукціон.

 
– Аукціон проходив двома шляхами. Перший – це так званий мовчазний аукціон. Протягом усього вечора гості заходу мали можливість ознайомитись із представленими речами та запропонувати за них свою ціну. Родзинкою вечора став живий аукціон, де були представлені найоригінальніші речі.

Але хочу сказати, що насправді більша частина роботи була виконана до цього вечора. Збір речей для аукціону розпочався ще за місяць до його реального проведення. Всі учасники нашої програми ходили від магазину до магазину, заходили до кожного підприємця в містечку Мус Джо, де проходить програма і розказували про запланований захід, а також про проблему торгівлі людьми. Багато підприємців ставилися до цього із зацікавленістю й розумінням – радо допомагали.

Відверто кажучи, я особисто була вражена результатом. Аукціон проводив один з учасників пан Майкл М’юліген. Українську різьблену шкатулку він продав за 65 доларів, а послугу приготування української вечері було куплено за 45 доларів. Люблять канадці наш борщ та вареники!

– До речі, що канадці знали про Україну? Якою вона їм здавалася?

 
– Тут про Україну існують переважно стереотипні уявлення – посткомуністична країна, де відбулась Чорнобильська катастрофа. Але всім відомо, що український борщ, голубці й вареники дуже смачні!
 
– А взагалі такі аукціони характерні для Канади?
 
– Безперечно. Перебуваючи в містечку з населенням 35 тисяч, можу сказати, що аукціони відбуваються раз на тиждень. Інколи – навіть частіше. Їхня тематика досить різноманітна, але завжди гроші йдуть на добру справу переважно в країни з відсталою економікою.

Тут поширена практика добровільної опіки над дітьми з Африки. Багато канадських сімей висилають одяг, їжу, кошти для дітей, які потребують допомоги.

У цьому місті діє також організація під назвою (якщо перекласти дослівно) „Армія порятунку”, яка збирає використані речі в населення і продає їх. Так би мовити секонд-хенд, але якісний. За виручені кошти ця організація робить подарунки для бідних сімей на свята.

– Які плани на майбутнє? Будете проводити такі аукціони ще? На що збиратимете гроші?

 
– Важко сказати. Це досить серйозна робота, яка вимагає часу та енергії. А головне – волонтерів та спонсорів.

В Україні, звісно, подібні заходи проводити набагато важче, ніж в Канаді, де благодійність давно стала стилем життя. Але я сподіваюся, що завдяки поширенню цієї інформації знайдуться і люди, і кошти. А на що збирати гроші? В нашій державі, на жаль, людей, які їх потребують, аж занадто багато.
 
– Хотіла б ти жити в Канаді, якщо так, то чи плануєш переїхати?

 
– На це питання я б відповіла так – майбутнє покаже.

Може й нам варто перейняти канадський досвід? Адже кожен із нас має у своїй шафі застарілі речі або ті, з яких виросла дитина, чи ті, що вийшли з моди. А куди їх діти – невідомо. І викинути шкода, і тримати вже ніде. Та охочих на таке добро в нашій державі знайдеться достатньо. Головне – щоб були небайдужі, які б зацікавилися цією проблемою, так би мовити українські волонтери...

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...