• Українець і росіянин — брати навік?

  • Вівторок, 8 лютого 2011 року
І в Росії, і в Україні існує міф, що з приходом до влади Віктора Януковича стосунки між братніми країнами будуть теплішати. Підходить до кінця перший рік правління нового українського Президента. Настав час зруйнувати черговий міф, пише Володимир Застава, експерт Київського інституту ім. Горшеніна у своїй колонці видання Независимая газета.

Після обрання Віктора Януковича Президентом України в Росії відчувалася ейфорія: на зміну антиросійськи налаштованому Віктору Ющенку прийшов «свій». І в Кремлі, і в офісах найбільших російських компаній існувало переконання, що їхні інтереси в Україні тепер матимуть особливу підтримку.

На самому початку президентства Януковича відбулася знакова історія, яка, не виключено, і визначила подальшу лінію поведінки української влади щодо «чужого» бізнесу. Акції найбільшого українського металургійного гіганта — «Запоріжсталі» були продані якимсь російським структурам. І це незважаючи на те, що на підприємство претендував найвідоміший український олігарх — Рінат Ахметов, структури якого навіть внесли передоплату за акції «Запоріжсталі». Але російські конкуренти Ахметова заплатили в кілька разів більше, що і стало визначальним чинником для продавців, яких не зупинила ні виплата недодержки за розірвання раніше укладеної угоди, ні витрати на лондонські суди, ні можливий тиск української влади. Останнє суттєво для будь-якого бізнесмена, який має бізнес по обидві сторони Дніпра. Потрібно розуміти, що Рінат Ахметов — уособлення колективного образу «батьків-утримувачів» Партії регіонів, лідер якої — Віктор Янукович. І також важливо розуміти, що Рінат Ахметов не готовий платити конкурентну ціну, маючи намір отримувати бізнес-активи, користуючись своїм привілейованим становищем.

Чи стала саме ця угода точкою відліку боротьби українських бізнесменів з російськими колегами чи ні, не так важливо. Важливо те, що згодом представники російського капіталу не змогли придбати в Україні жодного більш-менш істотного активу, і більше того, у низки з них почалися проблеми з уже набутими підприємствами. Так, Генпрокуратура України почала добиватися рішення про повернення в держвласність Запорізького алюмінієвого комбінату, придбаного раніше структурами компанії РУСАЛ Олега Дерипаски, та акцій «Луганськтепловозу», куплених російським Трансмашхолдингом, а татарські акціонери остаточно втратили надії повернути собі акції компанії «Укртатнафта», що володіє одним із найбільших українських НПЗ, частина яких дивним чином була акумульована структурами української групи «Приват» Ігоря Коломойського. Варто відзначити, що ці питання послідовно виносилися під час зустрічей на найвищому рівні між Москвою і Києвом. Проте ефекту не справили.

Не маючи можливості конкурувати ресурсами, представники найбільшого українського бізнесу заручилися активною підтримкою офіційного Києва у боротьбі з російським капіталом на території Україні. Тут важливо зазначити, що під гребінку потрапив не тільки російський, але і будь-який інший бізнес, який не має територіально-кланової прив'язки до так званих «донецьких».

Як не дивно, але однаково прагматичне ставлення як до Росії, так і до Європи демонструють не тільки бізнесмени, але й усе українське суспільство. Згідно з дослідженнями Інституту ім. Горшеніна, громадяни України не хотіли б формувати спільну державу або об'єднувати будь-які державні інститути ні з Росією, ні з Євросоюзом. При цьому українці хотіли б мати певні права та можливості на цих територіях. І від Росії, і від Європи українці очікують приблизно одного й того ж. У першу чергу це право вільного переміщення та працевлаштування. Так вважають понад 70% жителів країни. У той же час навіть у традиційно проросійських Донецькій та Луганській областях за загальні держоргани, спільну армію, загальне законодавство або спільну валюту з РФ виступає від 4% до 7% мешканців.

При цьому навіть прихильників романтичної ідеї отримання дешевого російського газу в обмін на дружбу стає все менше. І цьому в першу чергу сприяє українська влада. Серйозну інформаційну кампанію про шкідливу політику попередньої влади щодо РФ провели, російський флот у Севастополі залишили, про переможне підписання «вкрай вигідного для України газового контракту» відрапортували, позитивні очікування сформували, і... з 1 січня 2011 року по всій Україні почалося істотне підвищення цін на тепло та електроенергію. За півтора року український уряд має намір підняти ціни на послуги ЖКГ в два рази.

Не сталося після перемоги на виборах Януковича схиляння до ніг Кремля ні української ГТС, ні ласих шматків української економіки, ні навіть послаблення в роботі фіскальних органів по відношенню до російського капіталу на українській території. І вже не відбудеться. В українському політикумі ходять розмови про слова, нібито сказані українським Президентом на останній зустрічі з дуже впливовим представником російської влади: «Росія — це ваш бізнес, а Україна — мій», після яких усі українські чиновники стали з фанатичним безумством реалізовувати принцип «ні п'яді рідної землі» щодо будь-яких російських представників. Так що питання «українець і росіянин — брати навік?» поки залишається відкритим.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...