• Голодомор і Великий голод 1932-1961

  • Субота, 27 листопада 2010 року
«Це був найгірший голод в історії людства»
 Джаспер Беккер

Слова англійського автора, винесені в епіграф, присвячені не українському Голодомору, а схожій трагедії — Великому голоду 1959–1961 років у Китаї, що забрав близько 30 мільйонів життів. На батьківщині голови Мао ця тема досі залишається табуйованою: компартія КНР береже честь мундира, пише Михайло Дубинянський, УП.

Катастрофі 1932–1933 рр. замовчування вже не загрожує. Сьогодні трагедія українського села оточена іншими проблемами.

Ми живемо у хворому суспільстві, де неприязнь до Віктора Ющенка переважує співчуття до невинних жертв, де ідейний запал затуляє факти і логіку, а конспірологія заміщає історичну науку.

Голодомор залишається полем битви між двома Українами, між Сходом і Заходом, між помаранчевими і біло-синіми.

Як звільнити страшну сторінку нашого минулого від ідеологічних пут?

Як позбавитися від звичних шаблонів і примітивних ярликів?

Як піднятися над містечковими розбірками, що ображають пам'ять мільйонів людей?

Напевно, варто усвідомити, що ми не самотні, і Голодомор 1932–33 років має близькі аналоги у світовій історії. Звернення до чужої трагедії допоможе краще зрозуміти свою власну.

Фаза I: Стрибок

Схожі політико-економічні умови породжують ідентичний механізм рукотворного голоду. Гуманітарна катастрофа в комуністичному Китаї стала прямим наслідком «Великого стрибка», проголошеного в 1958 році.

За наказом Мао Цзедуна китайські селяни були зігнані в «народні комуни», а в сільськогосподарську практику впроваджували революційні методи. Подібно до Сталіну, товариш Мао не сумнівався, що колективізація приведе до нечуваного зростання врожаїв. Передбачалося різко збільшити експорт зернових, щоб використовувати виручену валюту для нарощування військової потужності.

Однак закони економіки скасувати неможливо — що в країні Рад, що в КНР. В обох випадках селяни були позбавлені економічних стимулів до праці, і продуктивність сільського господарства різко знизилася.

Фаза II: Ілюзія

Вождь завжди має рацію. І якщо він вважає, що врожаї зростатимуть — значить, так і має бути. Радянські і китайські чиновники жили в схожій тоталітарної реальності і прийшли до однакового висновку: простіше сфальсифікувати показники для отримання намічених результатів, ніж визнати, що амбіційний план провалився.

Урожай 1932 року в СРСР був у два-три рази нижче озвучених цифр. У КНР пішли тією ж дорогою. У повіті Сіньян провінції Хенань відрапортували про 3,6 мільйона тонн зерна, хоча реальний урожай не досягав і одного мільйона.

У «зразковому районі» Финьян провінції Аньхой врожай 1959 р. нібито становив 199 тисяч тонн. Насправді зібрали лише 54 тисячі.

Підтримуючи ілюзію небувалого достатку, китайська преса публікувала фальсифіковані фото: гарбузи розміром із автомашину, надзвичайно густі сходи пшениці, на яких могли стояти маленькі діти...

А тим часом державні зерносховища приготувалися до прийому фантомного врожаю.

Фаза III: Пошук

Щоб виконати план, заснований на фіктивних звітах, у китайських хліборобів вилучали весь рис, пшеницю та кукурудзу, включаючи посівне зерно. Але досягти намічених показників чомусь не вдалося.

Голова Мао прийшов до того ж висновку, що і Сталін за 27 років до цього: зерно приховали шкідники-селяни! Теорії змов близькі ідейним фанатикам, а тому радянських і китайських комуністів об’єднала щира віра в існування захованого врожаю.

Письменник Лев Копелєв, що будучи юнаком брав участь у хлібозаготівлях на Полтавщині, згадував: «Хлібний фронт! Сталін сказав: боротьба за хліб — боротьба за соціалізм. Я був переконаний, що ми — бійці невидимого фронту, воюємо проти куркульського саботажу за хліб, який необхідний для країни, для п’ятирічки».

І якщо в 1932-му газета «Правда» закликала знайти під землею ціле «зернове місто», то в 1959-му один із партфункціонерів провінції Хенань заявив: «Їжі у нас вистачить, і зерна досить. Проблема лише в тому, що дев’яносто відсотків населення не у згоді з ідеологією!»

Фаза IV: Терор

Рішучість добути зерно будь-якою ціною призвела до справжньої війни проти селян.

Китайські методи мало відрізнялися від радянських: команди, озброєні залізними щупами, обшуки селянських будинків, побиття і катування людей, підозрюваних у приховуванні зерна. Багато хліборобів були заслані в трудові табори — лаогай.

Сучасники порівнювали антиселянські акції з бойовими діями проти японців у 1930-х–1940-х роках.

Селянам дійсно доводилося приховувати скромні запаси для прогодовування своїх родин, і знахідка будь-якого вузлика з зерном переконувала фанатичних активістів у тому, що вони на вірному шляху.

«Чорні дошки» і конфіскації продуктів, які широко застосовувалися в 1932 році, вважалися покаранням за саботаж і приховування міфічного врожаю.

У КНР пішли ще далі: аби підозрюваним розкрадачам не кортіло готувати їжу з розкраденого, у селян вилучали весь кухонний посуд, а ночами пильні активісти стежили за тим, щоб ніхто не розпалював вогню.

Фаза V: Смерть

Антиселянський терор не допоміг виконати нереальні плани, але обернувся страшним голодом. Залишившись без жодних запасів продуктів, піддані Мао Цзедуна їли траву, листя, деревну кору. Був широко поширений канібалізм.

Тим часом у 1959–1960 роках КНР продовжувала експорт зернових. У пік голоду багато мільйонів доларів були витрачені на розробку ядерної зброї. Знайома картина, чи не так?

Адміністративні заходи лише посилювали катастрофу: влада не могла допустити, щоб селяни втікали від голоду, кидаючи «народні комуни» та підриваючи авторитет непогрішної партії і товариша Мао. Дороги були заблоковані загонами міліції і солдатів.

Подібно до подій 1932–1933, Великий голод у Китаї мав чітко виражене регіональне забарвлення. Якщо в СРСР сильніше за інших постраждали Україна і Кубань, то в КНР на вістрі удару опинилися родючі провінції Хенань і Аньхой, головні житниці країни.

Керівництво вважало ці регіони передовими ділянками битви за врожай, а місцеві кадри проявляли особливу старанність, прагнучи виправдати довіру партії і вождя. Так, у провінції Аньхой ухвалили «тримати червоний прапор, навіть якщо 99% помруть».

Фаза VI: Відступ

Як і товариш Сталін, Мао Цзедун довго відмахувався від «перебільшених» повідомлень про голод. Вождь КНР радив підлеглим: «Вчіть селян менше їсти, робіть їхній суп і кашу рідшими!»

Лише в 1961-му, усвідомивши критичність ситуації, китайське керівництво пішло на задній хід: було вирішено закупити зерно в Канаді та Австралії, а IX пленум ЦК КПК ухвалив політику «економічного врегулювання».

Як відомо, в 1933 році селянам УРСР також надавалася продовольча, насінна і фуражна допомога, про яку дуже люблять згадувати сучасні сталіністи. Але ці надзвичайно запізнілі заходи не могли воскресити людей, погублених владою.

Голодомор в Україні забрав мільйони життів. За різними оцінками, Великий голод у Китаї вбив від 20 до 40 мільйонів чоловік. Проте гонитва за цифрами навряд чи доречна.

Людські життя — не базарний товар і не банківські депозити. Їх не зважиш на вагах, їх цінність не визначиш арифметичними підрахунками…

Справжнє підґрунтя катастроф 1932–1933 та 1959–1961 набагато складніше і трагічніше будь-яких конспірологічних теорій.

В обох випадках сплелися воєдино відразу кілька смертоносних факторів.

Це бажання вождів втиснути дійсність у вузькі рамки комуністичних догм і готовність бюрократичного апарату підтримувати ілюзію успіху.

Це ідеологічна параноя і прагнення пояснювати будь-які невдачі підступами класового ворога.

Це колективістська філософія і зневага до людського життя, готовність жертвувати реальними людьми в ім’я щастя абстрактних і узагальнених працюючих.

Не викликає сумнівів штучний характер радянського і китайського голодоморів, спровокованих державною політикою. Складніше питання про їх спланованість: керівництво не завжди могло прорахувати наслідки власних ініціатив, які породили масовий голод. Але, зрозуміло, це не знімає з деспотичних вождів відповідальності за загибель мільйонів людей.

З цього випливає лише одне: системи, створені Сталіним і Мао, виявилися ще страшніше і безжальніше своїх творців.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...