До дачі Януковича проклали розпеченого асфальту на суму 13,4 млн гривень. А до хатинки Януковича у ці спекотні дні «Автодором» освоюються 49,7 млн гривень. 1 км за один мільйон доларів! МВФ, ау!!! — пише журналіст Роман Чайка в інтернет-виданні TCH.ua.

З усіх історій апокаліптичного літа за минулий тиждень вражає повідомлення із російського Челябінська. Історія могла б увійти до репертуару ведучих стьоб-програми «Наша Раша», якби не була рутинною хронікою подій. Північні «брати по совку» знову виявилися найбільш підготовленими людьми на планеті до нового «кінця світу». Вони виживуть за будь-яких катаклізмів.

Під час візиту до Челябінська прем’єр-міністр Росії Путін висловив здивування, що челябінці плавають і засмагають у свинячих умовах на дикому березі озера Смоліно. Протягом ночі сталося «чудо Путіна»: на бережок навезли золотого піску, лежаки, парасольки, облаштували ряд служб і навіть встановили літнє кафе. Пляж народ одразу ж назвав «путінським», хоча там купатися не варто, бо саме тут в озеро зливається неочищена каналізація. Челябінців такі дрібниці не зупиняють — купаються. Працівник міської влади Челябінська Сергій Давідов розповів про коротке життя путінського чуда: «…Лежаки розтягли, а ті, що залишилися, рубали на дрова, щоб тут же посмажити шашлики. Парасольки виривали з коренем і плавали в них по озеру… Кожен вважав своїм обов’язком заїхати на пісок на машині — за 2 тижні майданчик укатали до стану дороги».

Багатьом співгромадянам, яким показував друковану версію цієї історії, челябінський піпл подобався і викликав усмішки та неприховану симпатію. Характерна відповідь — «наші люди». І тут ховається сакральна правда життя.

Простий експеримент. Дайте почитати це повідомлення з Челябінська, і бажано з фотографіями пляжу «до і після», будь-яким іноземним громадянам. Європейці, американці чи азіати — ролі не відіграє. У моїх нечисленних цікавих дослідах уся ця історія з «пляжем Путіна» викликала обурення: в одних — вандалізмом людей, у декого — ідіотизмом створення самого пляжу за одну ніч за наказом вождя. Обурення, яке об’єднало усіх випадкових статистів мого експерименту, — чому люди гармонійно поєдналися з каналізацією і хто вчинив цей злочин знищення озера. Головне — ніхто не засміявся. Реакція була подібною: розпач, обурення, гидування. Здалося, ніби їм дали повідомлення про жертви стихії чи війни.

Який великий цивілізаційний каньйон пролягає між цими «особами буржуазного світу» і «нашими людьми» зденаціоналізованого совково-слов’янського простору!

Подібна історія виринає з пам’яті, коли Генеральний Секретар ЦК КПРС Горбачов відвідав Львів. Тоді за ніч закатали нову дорогу з аеропорту до центру міста, а вздовж «маршруту просування» вкопали зрізані, без коренів, розкішні блакитні ялини. Не вкопали — залили бетоном. Через тиждень — вздовж дороги стирчали пожовклі ялиці, з яких осипалася хвоя. Тоді «наші люди» ще обурювалися.

Пройшла чверть століття. Начальство готувалося до святкування 70-річчя утворення Чернівецької області УРСР за наслідками пакту Рібентропа-Молотова. Урочистості мав відвідати новий Генеральний Секретар, але замість Януковича прибув лише голова головної партії та прем’єр-міністр в одній особі Азаров. Але це не завадило «нашим людям» закатати історичну бруківку міста та звичні ями новим шаром асфальту. Закатали навіть каналізаційні люки і водозабірні стоки. Прикольно. Правда, повені та паводки від злив цього літа, які цими стоками і каналізаціями мають стікати, вже забрали життя декількох людей і повалили десятки будинків. Але «наші люди» не обурюються — до цього совкового прогинання перед начальством вже звикли. Не відвикли за 20 років незалежності, а навпаки — сприймають за належне.

До дачі Януковича, чи як це називають у совковому Криму, до спецоб’єкту № 6 та № 8 на автодорозі Р-16, проклали розпеченого асфальту на суму 13,4 млн гривень. А до іншого спецоб’єкту, хатинки Януковича, що скромно стирчить на чесно відчужених 140 гектарах Межигір’я, у ці спекотні дні Автодором освоюються 49,7 млн гривень. І ця сума ляже лишень під 8,4 км асфальту. 1 км за один мільйон доларів! МВФ, ау!!!

Весною під маршрут кортежу вже закатали 11 мільйонів. Потім Гаванський міст відібрали у приватне користування однієї особи, а тепер 8 км VIP-дороги за 50 мільйонів! Ці 8 тисяч метрів обійдуться дорожче за всі ремонти усіх вулиць Києва за цілий рік! А ви їздили дорогами Харкова чи Львова, Дніпропетровська чи Полтави? Стрибали по воєнних воронках, оминали окопи і долали траншеї?

Але «наші люди» не обурюються. Найсильніший з почутих контраргументів: «а що, якби була Юлька — було б інакше?». Залізно-асфальтова логіка «наших» повалить на лопатки будь-якого іноземного окупанта.

Простий «наш» хлопець на автомийці викручував ганчірку і роздумував вголос: «От как спросіть у наших лідєрів, а откуда у них такі „бабки“!». Кажу: а для чого питати — з бюджету, хлопче, з бюджету. Про корупцію чув, напевно? Пауза. Протирає скло, капот. Витискає вкотре ганчірку. «От якби мене хоча б на 5 хвилин пустили до того бюджету!» Пауза. «…Я б много не взяв. На квартіру, на машину і на дачу возлє моря. І все. Кажного гражданіна на 5 хвилин туди запустити… Усьо взяти і разділити».

Майже сто років минуло з часу епічної думки Шарікова із булгаківського «Собачого серця»: «Взять всё, да и поделить».

«На цьому була, є і стоятиме земля наша совкова…» Можливо саме так напише літописець для майбутніх поколінь «наших людей» у «Повісті згаяних літ».

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...