• Згадуючи Андрія Сахарова і Єгора Гайдара

  • Понеділок, 28 грудня 2009 року
Двадцятиріччя з дня смерті Андрія Дмитровича Сахарова зобов'язує нас не тільки згадати великого правозахисника, але й замислитися: чому його спадщина не отримала гідного продовження, мовиться в заяві Московського бюро з прав людини.

На це питання можна відповісти по-різному. Наприклад: на жаль, за ці роки в Росії не з'явилася особистість такого масштабу, що володіє таким же безумовним авторитетом. Або: політичний режим, який існує в нашій країні, не дозволяє визріти і проявити себе фігурі, подібній Сахарову. Або: демократична опозиція в нинішній Росії занадто слабка і нездатна висунути ідеї, за якими б пішла суспільна більшість.

У кожному з цих тверджень є частка істини, однак вони все ж таки не дають відповіді, що задовольняє нас. Так, лідера, подібного Сахарову, ми не бачимо сьогодні. Але умови, в яких жив і працював Сахаров, були більш жорсткими, ніж сьогодні, що не заважало йому діяти «всупереч обставинам». Так, демократична опозиція в нашій країні слабка і не користується підтримкою. Але в 60-х — 80-х роках минулого століття (аж до горбачовських часів) вона була ще більш слабкою і нечисленною і теж не користувалася масовою підтримкою, однак вона являла собою моральну силу, з якою влада змушена була рахуватися. І ця моральна сила багато в чому засновувалася на твердій позиції і безстрашності академіка Сахарова. Крім того, в країні були й інші моральні авторитети: отець Олександр Мень, Дмитро Лихачов, Олександр Солженіцин. Їх важко назвати правозахисниками у вузькому сенсі цього слова, але вони створювали той духовний клімат, який сприяв розвитку правозахисного руху.

Перш ніж спробувати відповісти на поставлене нами питання, треба усвідомити собі, в чому полягає спадщина Сахарова. Якщо сформулювати коротко, — це (користуючись пушкінським словом) «самостояння», або стояння в правді. Людина м'яка, інтелігентна, толерантна, Сахаров був абсолютно безкомпромісний, коли справа стосувалася моральних принципів. Так було за Брежнєва, Андропова, Горбачова. Так було б і сьогодні. Немає сумнівів, що багато тенденцій сучасної російської політики зустріли б різкий протест з боку Андрія Дмитровича. Він знав, що міркування «політичної доцільності» і помилково зрозумілої раціональності здатні завести в глухий кут.

Сахаров був не лише видатним ученим — він був громадянином і борцем за права людини. Не абстрактної, а цілком конкретної людини. Він не цурався повсякденної, чорнової правозахисної праці. Він стійко переносив багаторічну наклепницьку кампанію проти нього самого і близьких йому людей. Ні обшуки, ні фактичний арешт, ні заслання не могли змусити його відмовитися від своїх переконань. Він страждав від нерозуміння суспільства, але не звертав з обраного шляху. Він був по-справжньому скромним. Він був далекий від свідомості власної величі. Він не відділяв своє життя від життя своєї країни. Його зброєю була сила духу.

Ті, хто продовжує справу Сахарова сьогодні, — люди, гідні всілякої поваги. Вони теж протистоять державній машині і піддають себе реальному ризику. Але вони працюють в умовах, що змінилися. З одного боку, правозахисна спільнота існує легально, з іншого — вона роздроблена і діє в атмосфері соціальної атомізації, суспільної апатії, розчарування в колишніх ідеалах і морального занепаду. Потрібно мати чималу мужність для того, щоб чинити опір майже поголовній невірі в сприятливу перспективу для нашої країни, щоб встояти в подібній атмосфері, що пригнічує душу. Потрібно зберігати вірність сахарівському моральному імперативу: «Роби що мусиш, і будь що буде». Ця сократівська мудрість не підведе.

16 грудня помер Єгор Тимуровіч Гайдар. Багато чого про нього вже сказано — що це людина, яка врятувала нашу країну від голоду, громадянської війни і розпаду, що це великий економіст і видатний державний діяч, що це скромна і мужня людина. Все це справедливо, все вірно. Але як визначити короткою формулою, ким був Гайдар? Можна, не боячись помилитися, стверджувати: Гайдар — герой нашого часу, герой без лапок і без іронії. Його героїзм — тихий, непоказний, прихований.

Але герой не тільки здійснює подвиги — він найбільше страждає. Замість подяки, яку він заслужив, Гайдар отримав зовсім інше: на нього звалилася лавина ненависті. Не тільки з боку комуністів, правлячої бюрократії, численних заздрісників і невігласів, але і з боку більшості, яка не зрозуміла, що зробив для Росії Гайдар, і піддалася на злісну, псевдопатріотичну пропаганду.

Пройдуть роки, і, можливо, більшість зрозуміє, що вона жорстоко помилилася, що реформи Гайдара були зроблені саме для того, щоб врятувати країну від крові, а народ — від озвіріння і загибелі.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...