• Історія геноцидів повторюється: «Холокост» у сучасному світі

  • Вівторок, 16 грудня 2008 року

Тоталітарні режими, такі як у Китаї, є майстрами пропаганди та обману. Вони створюють штучну симпатію до владців та одночасно розпалюють ненависть до своїх жертв. Створюється ілюзорна реальність, в яку багато хто вірить.

Ян Карський був офіцером та таємним кур'єром між польським емігрантським урядом у Лондоні та польским підпіллям. В часи Другої світової війни він був закинутий у цілях розвідки до фашистського трудового табору і зміг вийти звідти з показанням очевидців.

Коли він прокладав шлях через тунель у варшавське гетто, його весь час прохали: «Не забудьте те, що Ви тут побачили!» І він не забув. Він розповів польскому емігрантському урядові, а також британському та американську уряду про систематичні вбивства та створення інфраструктури масових убивств.



Надокучливі повідомлення...

В США він розмовляв із політиками та католицькими архієпископами, без успіху. Під час зустрічі з трьома найвпливовішими євреями уряду Рузвельта Карський розказував, як він ризикував життям, щоб винести цю інформацію за межі країни. Його повідомлення були оштамповані як перебільшення польского емігрантського уряду, і суддя Вищого суду Фелікс Франкфуртер кинув йому в обличчя: «Я не можу Вам повірити!»

Високі панове знову й знову ухилялись від відповідальності, посилаючись на недостатність доказів та достовірність показань очевидців. Історія невдовзі надала докази, незаперечні докази, однак було вже надто пізно для численних чоловіків, жінок, дітей.

... і крижане мовчання

Англія не реагувала, Америка також. Доктор Рафаель Медоф, директор Віманського інституту (Wyman-Instituts) з вивчення холокосту пояснив це так: «Щодо питання холокосту основне побоювання президента Рузвельта було програти вибори, якщо він буде допомагати єврейським біженцям; в той час як британці непокоїлися більше всього стосовно реакції арабів (через Палестину)...»

Після звільнення людей, що вижили в німецьких концентраційних таборах в 1944—45 роках, всі поділяли єдину думку: «Такого більше ніколи не повинно бути».



Гроші сприяють забутливості



Пам'ять ослаблюється перед реальною особистою вигодою. 50 років потому геноцид відбувся в Руанді. Організація із захисту прав людини «Human Rights Watch» розкрила в 900-сторінковому звіті під назвою «Розкажи кожному цю історію» причини того, що відбулося: «Американці хотіли зекономити гроші, бельгійці прагнули зберегти обличчя, французі були зацікавлені в дружніх відносинах з режимом, який здійснював геноцид».

В газетах розпалювалася ненависть та поширювались брехливі історії про майбутні жертви. При цьому мова йшла не за наслідки етнічних протирічь, а про стратегічно організоване масове вбивство з метою збереження влади привілейованої групи в столиці Кігалі.

За чотири місяці до подій канадський командир голубих касок миротворців у Руанді генерал Далейр звітував ООН про створення інфраструктури систематичних убивств у Руанді. Всі його прохання про підкріплення або інтервенцію не були почуті міжнародною громадськістю.

Під час різні велика частина військ ООН навіть була відізвана. Протягом 100 днів було винищено 800 000 людських життів.

Оманлива посмішка

Тоталітарні режими, такі як у Китаї, є майстрами пропаганди та обману. Вони створюють штучну симпатію до владців та одночасно розпалюють ненависть до своїх жертв. Методом батога і пряника створюється ілюзорна реальність, в яку багато хто вірить.

Наприклад, посмішка на обличчі «дядька Джо» (Йосифа Сталіна) поряд із Рузвельтом і Черчіллем в Ялті сприяла розвиткові симпатії до цього праотця всіх концентраційних таборів, незважаючи на наявність доказів цих злочинів.

Хоча всі це добре знають, багато західних інтелектуалів та салонних комуністів навіть захищають цю систему, що призирає людину.

Після розпаду комуністичної імперії Рад ця оманлива посмішка перейшла до владців комуністичного Китаю, безкінчено спотворюючи цим синонім «країни посмішок».

Більше грошей, більше забутливості

Знову те ж крижане мовчання, яке лягає чорною тінню аду на серця та розум людей і заглушає їх совість.

На цей раз це не доля євреїв у німецьких концтаборах, не доля чорних меншин тутсі на вулицях Руанди, які могли зіпсувати апетит угодам владців, на цей раз це доля послідовників духовної практики Фалуньгун у Китаї.

Згідно з одним канадським звітом розслідування, ці люди страждають від «нової форми зла». Повідомляється, що послідовникам Фалуньгун у китайських таборах смерті за життя вирізають органи для прибуткового продажу, частіше за все інозмецям або ж партійним босам. За обережними оцінками, число випадків насильницьких трансплантацій у період з 2001 по 2005 рік становить 42 000. За цим числом стоїть 42 000 людських життя.

Мовиться про масові обстеження та вбивства в міру попиту. Це варто уявити собі: лікар показує на моніторі комп'ютера на одне з імен з відповідними показниками сумісності, і незабаром чоловік, жінка або дитина вже лежить на операційному столі, готовий до розбирання. Труп спалюється.

Затишшя перед бурею

Майже чутно відголосок викрику судді американського Вищого суду Фелікса Франкфуртера, який був звернений до польского кур'єра Яна Карського:  «Я не можу Вам повірити!»

Майже забуте благальне прохання з варшавського гетто: «Не забудьте те, що Ви тут побачили!» І майже зловісна тиша, що прагне заспокоїти в передріздвяний час.

Вони знову вимагають доказів та сумніваються в достовірності свідчень очевидців, щоб виправдати свою бездіяльність. Звичайно, поки ще не з'явилися відео-документації цих жахливих злочинів, і, на жаль, ще жодній жертві не вдалося втекти за кордон.

І звісно ж знову є важливі причини для замовчування. Які ж причини «старих» сил замовчувати це зараз? Якщо ж правда не дозволить більше мовчання, люди спитають у пориві обурення: «Чому ви нам не розповіли про це, чому ви нічого не робили?» Але тоді це буде для багатьох, багатьох життів надто пізно.

Не тільки поразки на шляху

Історії відомі не тільки моральні поразки: за 15 місяців до кінця Другої світової війни групі активістів, очолюваній Пітером Бергсоном, вдалося, незважаючи на великий супротив багатьох зацікавлених, домогтися від уряду США створення товариства допомоги військовим біженцям. Таким чином було врятовано від загибелі велику кількість біженців.

Хоча це зовсім не велике число, порівняно з загальним числом людей, вбитих нацистським режимом, але все-таки в результаті цієї акції 200 000 людей пережили холокост.

10 грудня 1948 року на підставі порушень прав людини під час Другої світової війни Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про попередження злочину геноциду та кару за нього. Багато держав включили цю конвенцію в конституційний закон. З того часу 10 грудня відзначається як міжнародний день прав людини.

Штефен Муттер. Велика Епоха
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...