• Чому реєстрація на Facebook вигідна таємній поліції

  • Субота, 12 березня 2011 року
Інтернет — не лише сила свободи. Авторитарні режими з його допомогою відстежують інакомислення і управляють свідомістю громадськості, застерігає експерт Євген Морозов у своїй статті видання The Sunday Times.     

Наводячи приклад одного з російських онлайн-телеканалів, що «не приховує зв’язків із Кремлем» і випускає аполітичне «Цицьки-шоу», автор демонструє, як влада «відповідає на дивацькі запити російських користувачів Інтернету», щоб відвести їх погляд в інше від політики русло.

Основу цієї стратегії складає «занепокоєння, що перехід від світу телебачення, який уряд цілком тримає під контролем, до анархічного світу Інтернету може перешкодити йому у встановленні порядку денного і визначенні реакції громадськості на новини». Подібна методика може виявитися результативною: «найбільш ефективна система контролю Інтернету — не та, в якій задіяна найвитонченіша і найжорсткіша система цензури, а та, за якої в цензурі відсутня необхідність», — пояснює Морозов.

Потім експерт аналізує публікації за червень 2009 року, коли в Ірані розгорілася кампанія протесту після президентських виборів. Опозиціонери у той час активно використовували Twitter, що викликало ейфорію у деяких оглядачів і політиків. Багато хто бачив у цьому ознаку того, що авторитаризму у всьому світі скоро прийде кінець, а хтось навіть запропонував присудити Нобелівську премію миру революційному сервісу. Проте, після декількох місяців «зелений рух» зійшов нанівець. До того ж іранська поліція стала розшукувати ватажків опозиції якраз за допомогою розміщених у Всесвітній павутині особистих даних в соціальних мережах.

Іранцям, які проживали за межами країни, надсилалися повідомлення з погрозами на адресу рідні, що залишилася в країні. Twitter переповнився заявами на підтримку уряду — і «причина навряд чи полягає в тому, що іранські користувачі раптом полюбили Ахмадінежада». Стало очевидно, що «Twitter-революція, про яку поспішив оголосити багато хто на заході, виявилася лише плодом бурхливої фантазії».

Влада використовує Інтернет, щоб впливати на ідеї, що існують в народі. У Китаї діє так звана «П’ятидесятицентова армія». Її ряди складають близько 280 тис. блоггерів. Нібито отримуючи по 50 центів за один коментар, вони направляють дискусії в Інтернеті в «ідеологічно правильне» русло. Такі «кібербригади» працюють і в інших країнах, таких як Куба, Нігерія, Венесуела і Азербайджан.

Факти свідчать і про невірність переконання в тому, що Інтернет допомагає зруйнувати забобони і виховати толерантність, сприяє подоланню культурно-релігійних меж. Морозов вважає, що Інтернет, навпаки, посилює роз’єднуючі націоналістичні, культурні і релігійні тенденції, тим самим прирікаючи загальносвітову політику на додаткові розбіжності і сперечання.

Перехід комунікацій на цифрові вирішує чимало проблем, що заважали стеженню і шпигунству в аналогову еру, вважає Морозов. Вартість зберігання інформації та устаткування значно здешевилася, пошукові системи спростили вивчення чужого листування.

У 2009 році фахівцями Масачусетського технологічного інституту встановлено, що по віртуальних друзях людини можна з високою часткою ймовірності визначити його сексуальну орієнтацію. Учені з Кембріджа в доповіді «Досить восьми друзів» обгрунтували, що дуже незначної кількості відкритої інформації, розміщеної на Facebook, вистачить, щоб зробити ряд точних висновків стосовно даних, що розміщені в закритому доступі.

Привертає увагу і явна невідповідність між зовнішньополітичними принципами країн Заходу і їх внутрішньою політикою: закордонну аудиторію вони переконують у перевагах вільного Інтернету, а самі ж у своїй країні нерідко виступають з протилежними ініціативами, відзначає експерт. Першість у цьому належить Австралії, яка «постійно заграє з цензурою». Уряди країн ЄС кілька років уже намагаються ввести закон проти незаконного завантажування файлів; у Великобританії розробляють програму для тотального перегляду електронного листування. Після публікацій секретної документації Wikileaks у США була запропонована кампанія за впровадження механізмів впливу і контролю Мережі.

«Зважаючи на ці заходи, чи не рано розхвалювати достоїнства середовища, яке і сам Захід не може спокійно вбудувати у свої політичні інституції? Адже не можна, з одного боку, закликати до обмежень на сайти, такі як Wikileaks, а з іншого, лаяти за подібні дії Іран і Китай... Треба визнати, що дискусії щодо впливу Інтернету на демократію не закінчені», — резюмує автор.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...