Шановні читачі!

Пропонуємо Вашій увазі уривок з листа, що надійшов до редакції газети „Велика Епоха” від Олексія Кравчука з Житомирської області. Піднята тема в листі: нищення українського народу у роки більшовицької влади, справді дуже болюча та важлива. Будемо раді почути й Ваші  історії з життя, спогади та все чим Ви хотіли б поділитися з нами.

 „Років зо три тому я почав вивчати свій родовід.

До 1917 р. моя сім’я була багатодітною і багатою – працювали, ніхто не вмирав, нікого не розстрілювали.

В 1917 р. все втратили.

В 1922 р. всім дали землю – ми знову розбагатіли. До 1930 р. революціонери теж отримали землю, але до кінця 20-х, все пропили, та й пішли розкуркулювати хазяїв. Нас знову розкуркулили – вигранили все.

 Мій прадід Рафальський Адольф як ворог народу відсидів 12 років в Комі, його брат Ян там і помер (йому теж дали 12 років). В 1942 р. брата Антона (члена визвольної повстанської армії в роки 1921-1922) в 1938 р. розстріляли, брата Вікентія – розкуркулили, четверо вмерло з голоду й одна дівчинка пропала в роки голоду з сім’ї Рафальських. Як арештували дідів, то знову все забрали.

Мій прадід Кравчук Андрій теж з хазяїв відсидів в Казахстані з 1937 по 1948 р. У нього було 11 дітей, в голод вмерло 8(!). Зараз є тільки мій 80-річний дідусь Федір. В прадіда в 37 років все конфіскували.

В 1945р. як вигнали фашистів, у моєї сім’ї знову все забрали для організації колгоспу. Мій дід Федір за те, що відмовився їхати на відбудову шахти Донбасу теж був підданий репресіям.

Зараз всі реабілітовані. Нашій сім’ї ні царська влада, ні фашистська нічого не зробили. Знищила нас наша радянська влада.

Мене в 2001р. за те, що брав участь в подіях 9 березня вигнали з університету. Мабуть, це спадкове. Ми ніколи не корилися, не можна було поставити нас на коліна, тож саджали по доносах в тюрми, іншими способами нищили нас.

Наразі всьому цьому діянню компартії маю архівне підтвердження – збираю документи й від імені дідуся хочу подати проти них до суду. Можливо, що й вийде.

Це був один з найперших пам’ятників жертвам голодомору в області. Поставили його, якщо я не помиляюсь, в 1993році.  До нього мали бути ще й плити з іменами померлих, але грошей не було, тому стояв лише один пам’ятник.

І ось, десь у вересні 2005, пам’ятника було розбито – до цих пір невідомо хто це зробив. Лежав він так місяців зо два навпроти сільської ради. Голова сільської ради Круглян Сергій Миколайович на це не реагував. Не було діла до цього й школі, яка поруч. Моя мама, побачивши це, вирішила написати заяву до міліції. Приїхали, походили, і ... забули й до цих пір.

Я написав у місцеву газету „Зоря”, в область, в рай адміністрацію – не реагують. Після звернення в секретаріат Президента – найшли зараз кошти вже в районі, роблять пам’ятник і карбують імена.

Два місяці я з ними переписувався – поки нарешті заворушились. А як би не підняли це питання – пам’ятник би й досі лежав розбитим.

А люди клянуть Ющенка, що нічого не робить! Як може наш Президент знати, що на районі такі байдужі люди залишились. Як на місцях допомогли б Президенту, то й цього не було б.

Ось такі в нас на периферії справи.”

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...