• Правозахисник відкидає всі звинувачення китайської влади та розкриває факти переслідування

  • Субота, 29 вересня 2007 року
 
Біля полудня 15 серпня 2006 року 30 головорізів, найнятих комуністичною партією Китаю (КПК) увірвалися в будинок моєї сестри у провінції Шаньдун та силоміць викрали мене.

У цей же час, близько 40 чоловік в цивільному одязі увірвалися в мій будинок у Пекіні та обшукували всю квартиру протягом декількох годин. Вони вкрали все моє майно, залишивши лише 300 юанів. Хулігани, що увірвалися, не пред'явили ніяких документів і не представилися. Вони весь час зберігали мовчання. Візитери також обшукали мою дружину та двох неповнолітніх дітей, після чого, в перебігу тривалого часу вони продовжували знаходитися у квартирі і нікого не випускали.

Таким чином 11 бандитів залишалися у моєму будинку протягом 11 днів без нашої згоди. Вони дивилися телевізор 24 години на добу, за своїм бажанням користувалися кухнею та ванною. Вони працювали по змінах, проте, у вітальні завжди знаходилося від 7 до 11 чоловік, які тримали мою сім'ю під спостереженням. При цьому злочинці грали в карти, їли та голосно розмовляли. Загарбники порушили всі основні права людини. Навіть спальня мого дворічного сина Гао Тяньюя знаходилася під спостереженням двох чоловік.

Моїй дружині і дітям не дозволяли вимикати світло і закривати двері у спальню, навіть коли вони лягали спати. Нікому з моєї сім'ї не дозволяли закривати двері у ванну, коли вони приймали душ. Кожен крок моєї дружини і дітей пильно контролювався. Через 11 днів найманці перенесли свій штаб на перший поверх, продовжуючи тримати під наглядом мою сім'ю.

Протягом 4-х наступних місяців за моєю дружиною стежили четверо чоловіків, якщо вона кудись виходила. Коли моя дочка йшла у школу, а син - у дитячий садочок, за ними спостерігали від чотирьох до шести чоловік. Вони спостерігали за моїми дітьми, знаходячись зовні класів. За ці чотири місяці вони одного разу навіть ударили мою дружину у всіх на очах, а також штовхали та ображали її незліченну кількість разів. Навіть три моїх племінника, які працюють на півставки у Пекіні, були незаконно затримані протягом 21 доби.

15 серпня 2006 року бюро суспільної безпеки провінції Шаньсі найняло близько 40 місцевих головорізів, які увірвались в будинок моїх батьків у Шаньсі. Вони тримали під наглядом і тероризували їх протягом 4 місяців.

Того ж дня декілька десятків невідомих чоловіків почали спостерігати за батьками та сестрою моєї дружини в Урумчі (Синьцзянський автономний район). Місцева поліція наказала їм не покидати будинок і силою забрала у всіх посвідчення особи.

Моя теща, у свої 60 із гаком роки, ризикнула поїхати вночі до Пекіна. Проте холоднокровні бандити, що контролювали мій будинок у Пекіні, не дозволили їй навіть увійти всередину, знаючи, що старенька провела дві доби в дорозі. У неї не було іншого виходу, як переночувати на вулиці біля дому.

Наступного дня вона дочекалася мою дружину на шляху до універмагу, і вони нарешті змогли зустрітися. Мати і дочка обійняли одна одну та розридалися. Але агенти пішли за ними та допитали мою тещу. Коли вона знаходилася в Пекіні, за нею стежили від 4 до 6 чоловік.

У провінції Шаньдун, дитину моєї старшої сестри заарештували на 24 години до рішення суду. А протримали його до тих пір, поки не помер мій шуряк. Поліція у провінції Шаньдун навіть заборонила моєму племінникові відвідати похорони батька.  Цей обурливий вчинок порушає всі  китайські традиції. Поліція заявила, що вони лише виконують наказ бюро суспільної безпеки.

Після того, як мене викрали, я почав голодовку на знак протесту проти незаконного арешту. Після 36 годин голодовки, я дізнався, що мою дружину і дітей позбавили води і їжі, тому я був вимушений припинити цей протест. Під час незаконного затримання компартія Китаю (КПК) піддавала мене жорстоким фізичним тортурам і психологічному тиску.

Зневірившись зломити мене, агенти компартії погрозили позбавити мою сім'ю засобів  існування. «Ми не просимо багато від тебе: перше - визнай себе винним; друге - припини боротися за права людини. Ти - дуже особливий випадок, 815-й  (мій кодовий номер під час затримання). Ми маємо право порушити всі правила і норми відносно тебе, щоб змусити тебе здасться. Ми не поколиваємося перед застосуванням будь-яких засобів, якщо це виявиться дієвим. 815-й, ми придумали безліч методів. Ми можемо привести сюди твого старшого брата і змусити його благати тебе на колінах визнати себе винним. Ми використовуємо будь-які засоби, незалежно від того, скільки часу на це буде потрібно».

Внаслідок цих нелюдяних тортур і тиску я був вимушений визнати себе «винним» і «дати гарантію» нічого не писати на захист прав людини. Після безлічі варіантів «розкаяння у своїй провині» і «гарантій» поліція вирішила написати їх за мене і змусила мене переписати їх. Це і стало заявою мого покаяння, яку згодом обнародували.

 
Таким чином, я роблю урочисту заяву

По-перше: я повністю заперечую помилкові звинувачення, в яких КПК змусила мене зізнатися за допомогою жорстоких тортур і тиску.

По-друге: я повністю заперечую заяву з моїм покаянням. І КПК і я знаємо про те, що вона була сфальсифікованою із самого початку, але я хочу оголосити про те, що вона недійсна.

По-третє: це було моїм щирим бажанням опублікувати у грудні 2005 року заяву про вихід із КПК (і двох інших споріднених їй організацій), і я знову підтверджують цю заяву.

Четверте: я підтверджую три відкриті листи, написані мною до 15 серпня 2006 року.

П'яте: я як і раніше боротимуся проти тоталітарного і жорстокого керівництва, яке пригнічує свободу людини.

Гао Чжішен

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...