• Теорія змови — останній аргумент диктаторів

  • Середа, 27 квітня 2011 року

Зін ель-Абідін Бен Алі, президент Лівії, зробив це. Лідер Єгипту Хосні Мубарак також. Незабаром до них приєдналися єменський диктатор Алі Абдалла Салех і полковник Муаммар Каддафі. Монархи Перської затоки зійшли на борт того ж корабля. Нещодавно сирійський президент Башар аль-Асад став черговим арабським правителем, який скористався все тим же риторичним засобом: теорією змови, пише Вільям Дж. Добсон у своїй колонці газети «Вашингтон пост».

Коли згадані режими зіткнулися з наростаючими закликами до політичних реформ, арабські диктатори були змушені вдатися до найбільш відчайдушних аргументів, щоб пояснити своїм співвітчизникам причини сформованого хаосу.

Як тільки владні лідери не називали мирних демонстрантів, намагаючись не зачепити справжні корені революцій, що спалахнули. Так, Бен Алі назвав молодих людей, які вийшли на вулиці Тунісу, «замаскованими бандитами», які здійснюють «терористичні акти». У Єгипті права рука Мубарака і новопризначений віце-президент Омар Сулейман заявив, що «за завісою революцій стоять іноземні сфери впливу». Єгипетське державне телебачення просувало екстравагантні теорії, згідно з якими масові протести спровокували США і Ізраїль, незважаючи на те, що обидві країни підтримували режим Мубарака до останніх днів. Правителі Бахрейну наклали провину за безлади на іранських агентів. Каддафі твердо наполягав, що лівійські повстанці — одні наркомани.

Звичайно, авторитарні режими в Північній Африці і Середньому Сході — не перші, хто намагається списати повстання народу на іноземні змови. Зовсім недавно це виправдання використовували у східній Європі за часів «кольорових революцій», що охопили Україну, Грузію і Киргизстан.

У той час автократи Володимир Путін і Ху Цхіньтао стверджували, що ці революції були повністю творінням місцевих неурядових організацій, що фінансуються іноземним капіталом. Це правда, що в цих країнах працювали організації західного громадянського суспільства. Але ніхто не зможе пояснити, яким чином маленька групка працівників з бідно фінансованих неурядових організацій здатна повалити ланцюжок авторитарних режимів. Я поділився цією точкою зору з Срджою Поповичем, який брав участь у сербському молодіжному русі, який здобув перемогу над режимом Слободана Мілошевича у 2000 році. Попович засміявся «Авжеж! Диктаторські теорії змови. Їх мова не змінилася за 20 років — терористи, наркомани, закордонні найманці, зрадники, — він перерахував найбільш поширені ярлики, використовувані авторитарними режимами. — Чавес ще любить називати повстанців спокушеною молоддю. Вони безнадійно прогнозовані».

Слід зазначити, однак, що на арабських вулицях дійсно працювали деякі «іноземні елементи». Проблема в тому, що ці закордонні сили фінансуються самими цими режимами, а не людьми, які беруть участь у революціях. Каддафі значною мірою залежав від іноземних найманців з Чаду, Судану, інших країн. У Бахрейні уряд пропонував великі премії, щоб переманити пакистанських військових, і сильно залежав від саудівських служб безпеки для захисту своєї влади.

Нинішня арабська весна вже неймовірним чином переписала майбутнє регіону. Люди, які знали лише спустошуючу ціну диктаторства, можливо, вперше мають шанс внести свою лепту у майбутнє своєї країни. Ще занадто рано вважати ці революції безперечно доброю справою, але вони, принаймні, дають шанс розірвати ланцюги репресій, в яких загрузли народи цих країн.

Вільям Дж. Добсон — блогер The Washington Post («Вашингтон пост») — однієї з найбільших газет США. «Вашингтон пост» заснована в 1877 році.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...