• Спарта, приречена на загибель

  • Четвер, 14 січня 2010 року
По обидва береги річки Еврот, на території сучасної Греції, росли верби. Їх гнучкі гілки схилялися до прохолодної води. З долини річки відкривався прекрасний вид на величну гору Тайгет. Гірським хребтом проходила західна межа Лакедемона — держави, столицею якої була відома нам Спарта. На гору Тайгет піднімали немовлят, народжених у Лакедемоні, і скидали зі скелі, якщо розвиток дитини старійшини Спарти знаходили слабким.

Більшості наших сучасників мало що відомо про Спарту, а між тим, уклад життя в цій державі вартий того, щоб глибше проникнути в його історію. Найбільше місто-держава Спарта прославилася під час правління Лікурга (після 600 р. до н.е.) Саме в той час у країні з’явилися закони, які створили суспільний устрій, який увійшов в історію як спартанський спосіб життя.

Розкопки англійських археологів підтвердили теорію, висунуту істориками на підставі письмових пам’ятників, що до 600 р. до н.е. спартанська культура в цілому збігалася з образом життя тодішніх Афін та інших грецьких держав: не було особливої відмінності від інших еллінських міст з їхнім високим рівнем культури, витонченим мистецтвом і поезією. І лише з приходом до влади Лікурга Спарта перетворилася в найбільшу військову державу, державу, яка породжувала тільки солдат.

Вчені-історики стверджують, що спартанський спосіб життя досить імпонував давньогрецькому філософу Платону, який включив у свою ідеальну державу багато мілітаристських, тоталітарних та комуністичних рис, властивих Спарті. Проте, питання про доцільність такого державного устрою дуже спірне, та й сама історія розпорядилася так, що Спарта зникла з лиця землі. Чи не наводить це на думку, що шлях, обраний Лікургом, тупиковий і що, по суті, відбувся природний відбір, у якому все, що не життєздатне, відмирає?

Закони Спарти про поділ влади і проти приватної власності

Лікург, один із царських синів Спарти, волею випадку опинився спадкоємцем престолу, прославився людиною мудрою і справедливою і тим самим заслужив любов і повагу співгромадян. Він був поступливим, терпимим і скромним, всіляко бажав добра і благополуччя своєму народу.

У той час у Спарті вже почалися заворушення, причиною яких був різкий поділ громадян на багатих і бідних. Лікург вирішив зміцнити державу, ввівши такі закони, за яких гроші і влада перестали б бути значимими. На перший погляд, такі перетворення — кардинальний стрибок у розвитку суспільства, але ніхто не замислювався, до чого це може призвести.

Отже, найважливішим державним органом у Спарті, за законами Лікурга, стала герусія — рада старійшин. Герусія вирішувала суперечки і давала вказівки навіть царям. Для того щоб геронти з ради старійшин і народ не сперечалися між собою через владу, Лікург уклав угоду між ними — закон про поділ влади.

Ще одним із фундаментальних законів, виданих царем Лікургом, був закон про перерозподіл землі. Правитель Спарти переконав співгромадян відмовитися від володіння ділянками на користь держави. І з того часу в Лакедемоні ніхто не міг ні продавати, ні купувати землю.

Загальна рівність у Спарті

Всю землю розділили на рівні ділянки, і кожна спартанська родина отримала рівний наділ. На ньому можна було виростити найбільш необхідне, щоб вистачило для підтримки життя. Лікург вважав, що людині досить трохи ячмінного борошна та олії на день — продукти, які можна отримати з невеликого земельного наділу. Тим самим Лікург хотів знищити несправедливість у Спарті та змусити всіх жити в однакових умовах. Він створив загальну рівність.

На столі в будь-якій сім’ї одна й та ж їжа, одні й ті ж меблі в кожному домі, та й самі будинки схожі своєю невибагливістю. Всі громадяни, одягнені в скромний одяг, схожі один на одного. Спартанця могли стратити лише за те, що він прикрасив свій гіматій (верхній одяг) яскравою смугою, — так описує звичаї Спарти давньогрецький філософ Плутарх з Херонеї.

У державі навіть існував закон, згідно з яким, ніхто не повинен був бути товстішим, ніж це необхідно. Але цар Спарти пішов далі. Щоб остаточно зрівняти громадян, Лікург захотів розділити порівну між усіма ще й рухоме майно громадян. Він заборонив користуватися золотою та срібною монетою і наказав приймати тільки залізні гроші. Залізні гроші були важкими, громіздкими і крихкими. Так, у Спарті припинилися злочини: кому потрібні монети, на які нічого не можна було купити в інших державах?!

Зникла розкіш. Багата чи бідна людина — між ними не було різниці. Самі по собі пішли з характеру людини такі якості, як жадібність, заздрість, користолюбство, суперництво, які змушують людей іти на злочини. Значить, був досягнутий ще один ступінь рівності. Однак ця рівність у Спарті була штучною.

Жити як одна сім’я

Усі перетворення, які вводив Лікург, призначалися для зміцнення держави, щоб усі спартіати жили, як одна сім’я. Однак, крім законів, за якими має жити суспільство, потрібна була сильна армія, яка могла б охороняти державу. Саме тому хлопчиків змалечку виховували у спартанському дусі: відучували від примх, від боязні холоду, голоду і темряви, примушували їсти їжу без розбору. Діти виростали міцними, здоровими, невибагливими. Для дівчат у Спарті також було введене особливе виховання: лакедемонянки зобов’язані були мати міцне тіло, щоб породжувати на світ здорове потомство.

Сама держава, де чоловіки й жінки жили кожен своїм життям, нагадувала військовий гарнізон, у якому чоловіки постійно готувалися до війни, а жінки… Надані самі собі жінки стали вдаватися до розкоші і розбещеності, інші стали втручатися у справи своїх чоловіків, бажаючи впливати на політику держави. З цього приводу Аристотель журиться, звинувачуючи і одночасно виправдовуючи жінок: «Яка різниця, — пише давньогрецький філософ, — чи правлять самі жінки чи правлячі особи перебувають під їх владою?» Результат один і той же. Врешті-решт, Спарта втратила свою колишню військову силу у другій половині IV століття до н.е.

Тотальний контроль у Спарті

Держава Спарта контролювала життя громадян від народження до самої смерті. З моменту появи на світ дитини в родині спартанця батько не мав права визначати її долю. Тільки рада старійшин, оглянувши дитя, вирішувала, чи достатньо здорова дитина, і тоді дозволяла батькові її ростити. Якщо немовля було слабким, то вважалося за доцільне скинути його зі скелі Тайгет, щоб у суспільстві не було хворих і слабких.

У 7 років хлопчиків відлучали від батьків, об’єднували в групи і виховували в особливо суворій дисципліні, гартували фізично. Юнаки Спарти повинні були терпляче переносити злидні і перемагати в битвах. Виховання зводилося до навчання беззастережної покори.

У 20 років молодий чоловік потрапляв у компанію своїх ровесників з 15 осіб — фідітію, тут починалося його військове навчання. Харчування у молодих людей було дуже мізерним, щоб майбутній воїн краще був підготовлений до тривалих військових походів і легко переносив голод і інші нестатки. До того ж, вважали у Спарті, убога їжа робить чоловіка більш міцним і здоровим, а тіло гнучким і легким.

Спартанці не носили хітонів, цілий рік користуючись одним-єдиним гіматієм, одягом у вигляді прямокутного шматка тканини. Вони ходили немиті, зрідка відвідуючи лазні.

Навчаючись у фідітіях, молодий чоловік міг вступати в шлюб, але продовжував жити разом із товаришами, відвідуючи дружину потайки. Однак неодружених чоловіків зневажали, тому шлюб у Спарті також був регламентований державою, особисті почуття в рахунок не приймалися — чоловік повинен був створювати сім’ю заради того, щоб його дружина могла народжувати майбутніх солдатів.

Геть науки!

Спартанці вивчали грамоту тільки заради потреб життя. Хлопцям давали лише самі ази, щоб вони могли прочитати наказ і розписатися під ним. Всі ж інші види освіти було видворено з країни; видворяли не тільки науки, але й людей, які ними займалися. Лікург ввів ксеноласію — вигнання іноземців, щоб ті, приїжджаючи до Спарти, не навчили місцевих громадян чомусь дурному. Відсутність гостинності у Спарті було найвідомішим явищем у стародавньому світі. Якщо користуватися сучасною термінологією, у Спарті була встановлена «залізна завіса».

Спільне майно і раби в Спарті

Існував ще один звичай у Спарті, за яким молодші за віком звітували старшим — куди і навіщо вони ходять. З іншого боку, молоді спартанці повинні були поважати і слухатися не тільки власних батьків, але і піклуватися про всіх літніх людей; при зустрічах поступатися їм дорогою, вставати, звільняючи місце, а також не шуміти в їх присутності. Це робилося для того, щоб люди діяли спільно і ставилися до чужих справ, як до власних.

Кожен у Спарті розпоряджався не лише своїми дітьми, рабами, майном, як це було в інших державах, але мав також і права на власність сусідів. Торгівля в країні була заборонена. Якщо виникала потреба в чомусь, можна було користуватися речами сусідів, а також їх собаками та кіньми. Віддалено це нагадувало радянський колгосп 30-х років.

Отже, Лікург створив державу, в якій солдати могли відтворювати тільки солдат. Все, що не стосувалося військового обов’язку, відтиналося законами суспільства. Так, Спарта була сильною державою, вона могла захистити себе від ворогів. Однак чи не безнадійним було суспільство, яке відмовилися від головного, від того, що дала людині природа, — від розуму і почуттів? Народ підкорявся державним законам, які були більше схожі на казенний військовий статут. Люди відкинули науки та мистецтва, але ж саме творчість розвиває людину, виховує і вдосконалює її особистість. Тому спартанський спосіб життя був приречений вже з самого початку.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...