• Про що варто мріяти?

  • Epoch Тіmes Україна | Велика Епоха
    Понеділок, 24 серпня 2009 року
С кожним роком ми все далі від Радянського Союзу, і все довше живемо у незалежній Україні. І з кожним роком, намагаючись осмислювати своє майбутнє, опиняємося у порожнечі через неспроможність ані політиків, ані письменників чи філософів, бодай у якийсь спосіб, окрім використання чужих штампів, запропонувати бачення майбутнього. Українці перестали мріяти.
 
Які наші мрії?

Найбільш потрібної відповіді на найважливіше питання немає досі — що таке українська мрія? Чим вона відрізняється від американської мрії, європейської мрії чи російської мрії?

Сьогоденна наша європейська мрія — це цілковита ілюзія, яка має лише одне виправдання — її зручно використовувати в політиці як штамповану ідеологему.

Ми не живемо справами Європи, ми не цікавимося тим, що там відбувається, ми не дивимося телепрограм звідти, ми не беремо участь у їхніх соціокультурних, інформаційно-наукових та політичних процесах.

Наша українська мрія, де-факто, занурена всередину країни і сильно пошматована. У нас немає єдиної української мрії. У нас є різні мрії різних кланів, різних частин країни, різних політичних лідерів. Але єдиної української мрії у нас нема.

У мрії цілої країни є своя специфіка — вона має бути оригінальною, об’єднуючою, недосяжною і сильною. Мрія про добробут не може бути ані власне українською, ані об’єднуючою, ані недосяжною, ані сильною.

Добробут - це така собі мрія для бідних або вічно жадібних, яких багато в кожній країні. Добробут не може об’єднувати, бо добробут у всіх людей різного рівня, досягається індивідуально та ще й в атмосфері конкуренції, заздрості, відчуття несправедливості.

Окрім того, добробут не має якісного виміру, бо не має критеріїв досяжності — він завжди ніби досягається і його завжди мало. І зрештою найбільша вада добробуту — його слабкість: заради добробуту рідко ідуть на смерть, частіше за все заради нього перетворюють власне життя на тривале, але сите й тупе.

Чи потрібен Україні саме добробут як найвища її мета, про що масово, без упину та осмислення говорять політики? Нема такого рівня добробуту, який би породжував енергетику спільних дій і єдність країни.

Є політично кон’юнктурний варіант відповіді — нам потрібен добробут європейського рівня?

Але поки ми будемо досягати цього європейського рівня, сам цей рівень у Європі зміниться. Тобто це вічна гонитва. Причому це буде не наша мрія, це буде завжди копія інших мрій, а отже це підхід безперспективний, бо нема сенсу мріяти чужі мрії, треба мріяти свої.

Радянський Союз закінчився тоді, коли ми перестали мріяти про світле майбутнє і почали мріяти про те, щоб ідеологічний примус зник, в магазинах все було, а зарплати були вищі, бо кожен думав, що саме він буде заробляти достатньо.

Коли це сталося, Радянський Союз формально міг існувати ще деякий час, але всім, окрім, звичайно його керівництва, було зрозуміло, що йому кінець. Водночас разом з відмовою мріяти про світле майбутнє ми взагалі перестали мріяти про недосяжне та високе.

Згадаймо, про що мріяли в СРСР: про таке світле майбутнє, яке здобудуть всі разом, про технічний прогрес, про наукові відкриття, про космос, про все несподіване, незвичайне і цікаве, навіть якщо воно засуджувалося радянською пропагандою.

А про що ми мріємо тепер? Про індивідуальний статок, якому заздритимуть інші, про шикарні квартири, круті машини, класні мобільники, подорожі світом, розваги, задоволення і ні про що цікаве чи несподіване, якщо воно не дає жодного зиску і його не рекламують.

Наші мрії приземлилися і перетворилися на прості бажання.

Саме цим відрізняється радянська пропаганда від нинішньої споживчої чи політичної реклами: перша формувала недосяжні мрії, друга формує досяжні бажання.

Але при цьому жоден державний, бізнесовий чи суспільний інститут не формує які б то не було мрії і не породжує мрійників. А коли вмирають мрії, люди теж вмирають, тільки повільно, в достатку, комфортно, без розуміння того, що з ними відбувається.
Нам потрібні мрійники

В Україні завжди дуже не любили мрійників. Можна говорити про російсько-радянські імперські схеми реалізації мрій українців Гоголя, Прокоф’єва, Рєпіна, Булгакова чи Корольова.

Але були й такі українці, які шукали здійснення мрій поза Україною і Росією-СРСР. Де здійснилася мрія відомого в світі киянина Сікорського створити гвинтокрилий апарат? - В США.

Де здійснилася мрія відомого у світі піаніста Володимира Горовіца? - В США.

Де здійснилася мрія відомого в світі киянина Лифаря про новий балет? - У Франції.

Де здійснилися мрії цілої плеяди українських за походженням філософів, яких досі вважають основою російської філософії ХХ століття — Бердяєва, Шестова, Шпета, Голосовкера? - За межами України — в Росії та в Європі.

Ви можете назвати хоча б одного відомого у світі українця, мрії якого коли-небудь здійснилися в Україні? Можливо, Вернадський, але не Сковорода чи Шевченко, бо ці українці у світі маловідомі.

Мрії найвідоміших в Україні українців не виходили за межі України, тому вони не цікаві в світі, як би боляче нам від того не було. Але навіть розумінню цього заважає національна пропаганда — вона твердить протилежне.

Звичайно, можна сказати, що еміграція не є чимось винятковим у світовій практиці. Але як так сталося, що саме ті українці, які здобували світове визнання, практично ніколи не робили цього в Україні?

Бо їх мрії були сильніші за мрії сучасників, вони не могли знайти спільників — таких же мрійників, які б допомогли їм реалізуватися вдома. Вони змушені були шукати мрійників в інших місцях.

Хочете експеримент? Назвіть знаного у світі сучасного українця, якого рідко знають самі українці, з іменем якого будуть пов’язувати класичну музику ХХ століття в Україні, але який не ввійшов навіть в перелік біографій "Великих Українців".

Якщо ви можете це зробити, то вам близькі мрійники, і ви були, або наразі все ще є мрійником.

Сиддхартха Гаутама, Христос чи Мухамед були мрійниками, їх вчення змінили духовний стан людського світу. Маркс і Джеферсон були мрійниками, і в основі СРСР і США лежали різні мрії: це були науково обґрунтовані мрії, засновані на різних науках.

Їх мрії можуть мати різну оцінку, але їх здіснення створило світ ХХ століття.

Водночас Гітлер і Сталін не були мрійниками. І навіть Горбачов, Тетчер чи Рейган, що змінили свого часу світ, скориставшись мріями інших, теж не були мрійниками.

Хто вони, сьогоднішні мрійники, які створять світ майбутнього? Нам поки що це невідомо. Одне можна сказати — серед нинішніх політиків всіх держав світу мрійників нема. Але щоб вийти з Кризи і змінити світ, нам потрібні саме мрійники.

Чи можна створити і зробити потужною інфраструктуру дитячих мрій — те, що колись було в будинках піонерів? Чи можна створити систему відбору до вищих учбових закладів не пільговиків і навіть не відмінників, а, перш за все, талановитих мрійників?

Як зробити так, щоб з’явилися книги для мрійників? Як досягнути ситуації, коли мрійники отримуватимуть підтримку держави і бізнесу в здійсненні своїх мрій?

Як зробити так, щоб в основі державної політики лежали мрії, а не тільки бажання добробуту?

Відповідь на ці питання і є ключем до бачення та творення майбутнього.

Мрійники – це стратегічний ресурс будь-якої країни. Коли країна не має мрійників, вона ніколи не матиме власного майбутнього, вона завжди буде жити чужим майбутнім, і це майбутнє буде не найкращим.

Бажання задовольняються швидко, мрії здійснюються повільно. Але саме здійснення мрій поступово створює майбутнє.

Мрійники народжуються всередині цінностей, що лежать поза споживанням та гламуром. Злидні і страждання породжують мрії, достаток та комфорт знищують мрії.

Ніколи енергія жадання добробуту не здолає енергії мрії. Ті, хто бажає влади, грошей та популярності, ніколи не переможуть мрійників.

Мрія це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір та час.

Якими є наші мрії, таким буде і наше майбутнє. Те, про що люди мріють, відбувається більш імовірно, ніж те, про що вони не мріють.

Але чи багато сьогодні ви зустрічали людей, які мріють про наукове відкриття, створення мистецького шедевру чи технологічний винахід? Чи багато ви зустрічали людей, які мріють про недосяжне та високодуховне?

Скільки таких просторів є взагалі?

Другий простір — гроші, влада, популярність. Третій простір — кохання та сім’я. Четвертий — цікава робота чи заняття. П’ятий — пізнання та пошук: наука, мистецтво, релігія. Шостий — освоєння природного простору: космосу, глибин морського океану, надр землі.

Якщо ви мрієте про гламур, розваги, задоволення, популярність всередині країни, гроші чи владу, то у вас є шанс здійснити свої мрії в Україні.

Але не всі мрії можуть здійснюватися в Україні. І це не питання рівня економічного розвитку країни, демократичності влади чи вибору релігії. Це питання низьких амбіцій власного духу.

Але ж як так?

Отже ми маємо всі можливості, щоб мати власну пілотовану космонавтику. Чого ми не маємо? Ми не маємо мрій людей про космос — майже ніхто з українців не хоче літати в космос. Адже космос це простір мрії, а не зиску. І якщо українці прагнуть добробуту — космос не для них.

Можна — кажуть нам по телебаченню, запевняють нас політики. Лише коли дійсно починаєш вивчати ставлення до українського мистецтва за кордоном, розумієш, що єдиний вихід — виїжджати з країни і творити за кордоном.

Якщо ви з дитинства мрієте, наприклад, про науку, тобто хочете здійснити наукове відкриття, створити нову наукову теорію чи започаткувати нову галузь науки, то вам доведеться або розпрощатися зі своєю мрією, або знову ж емігрувати.

Тобто ваша мрія про науку, якщо ви її не вб’єте в собі, пожене вас за межі України.

Це не означає, що наука зовсім помре: в свій час про релігію теж думали, що вона помре, але натомість вона втратила тільки інтелектуальне лідерство. Так і наука зараз помирає в якості інтелектуального лідера тому, що перестала мріяти.

Наука більше не породжує мрійників-ентузіастів, які служать їй, які цікавляться нею, які підтримують вчених, ходять на їх публічні лекції і таке інше.

Ні держава, ні бізнес не підтримують тепер мрійливих професій чи занять. Держава тепер дбає лише про бізнес, а бізнес використовує державу. Тут мріям місця не лишилося.

Тому нам лишається слухати політиків про добробут і підтримувати політику без мрій. Коли політика стала формувати бажання, а не мрії, вона перетворилася на політику кон’юнктури. Така політика вбиває наші мрії, вона вбиває наше майбутнє.

Звужений простір мрії робить майбутнє одномірним. Прості приземлені мрії не породжують ні натхнення, ні сили для боротьби, ні великих звершень.

Варто мріяти про недосяжне: про новий тип суспільства з більш ефективною та складною організацією влади, ніж нині відома; про наступний крок науки — конструктивізм; про наступний крок космосу — вихід в гіперпростір та в інші реальності чи виміри; про наступний крок технології — нанотехнології та конструктивні технології; про нове інтегральне високотехнологічне мистецтво та літературу; про нове бачення езотеричних змістів; про принципово нові духовні досягнення.

Варто мріяти про важко здійсненне, бо легко здійсненного можна лише бажати. Варто мріяти про цікаве і високе, незвичайне і мало зрозуміле, красиве і добре, бо решту ми просто можемо купити.

 
 
Примітка: редакція може не поділяти думки автора статті.
 
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...