• Пам'ятники Києва в небезпеці (частина 3)

  • Середа, 13 червня 2012 року

Михайло Дегтярьов — член Національної спілки художників України, мистецтвознавець, якому небайдужа доля історичних та природних пам'яток Києва.Він побоюється, що столиця в найближчому майбутньому остаточно втратить свій вигляд.

Це третя частина серії статей про загрози, які нависли над історичними пам'ятниками Києва. Попередні статті:

Цікаве до теми
Пам'ятники Києва в небезпеці (частина 1)
Пам'ятники Києва в небезпеці (частина 2)

Про хитрощі будівельної мафії і основні виклики, які забудовники кинули старовинним будівлям Києва і мальовничим столичним схилам, Дегтярьов розповів кореспонденту Великої Епохи.

«Я 30 років працював над захистом старовини. Але держава перестала виділяти гроші. І як бачите: гинуть пам'ятки архітектури».

Михайло Дегтярьов

Нижче представлена розповідь Михайла Дегтярьова.

Новобудова на Арсенальній

Коли будували цей страшний будинок на Грушевського, 9-А на березі Дніпра, поруч з Арсенальною, Ющенко заявляв, піарився, що князі давньоруські в могилах перекинуться, що його треба дощенту зруйнувати. А потім, видно, мафія його оточила, і потайки ганебно, коли він став Президентом, зі свого сайту зняв про це інформацію, і все на колишні рейки встало.

Але наш начальник з охорони середовища, який підписував проект, сильно перелякався, коли «помаранчеві» прийшли до влади. Томенко заявив, що в прокуратуру буде звертатися. Тоді швиденько зібрав внутрішню раду наш начальник, який зараз під арештом за інші дрібні справи, і вони тоді заднім числом проголосували за зменшення поверхів будівлі. Більше того, він став розповідати, як цей будинок можна спрямованим вибухом зруйнувати, щоб не постраждали сусідні будівлі, можна мовляв алмазними пилами розпилювати. А зараз все встало на свої місця — він тріщить, як і припускали. І тепер внизу будують укріплення від руйнації.

Через те що видно тріщини, біжать звідти всі, хто може. Там начебто футболіст Шевченко купив квартиру, тепер звідти біжить. Вважалося, що така квартира дуже елітна, а тепер не хочуть заселятися.

Поза будівельним законом

Ці закони весь час підтасовуються, вносяться якісь положення. Згідно з 920 положенням постанови київської влади 79-го року, в так званих архітектурно-охоронних зонах, які охоплюють більшу частину історичного центру, будівництво вище 27 метрів не дозволяється. Сюди входить увесь центр історичного Києва і вулиця Володимирська, і Хрещатик, історичний Печерськ і Поділ — тобто при новому будівництві повинні зберігатися стилістичні особливості і встановлена ​​поверховість.

Якщо виходити з того, що один поверх — приблизно 3 метри, то це 8 десь поверхів, не більше. Тобто само собою зрозуміло, що навіть за радянських атеїстичних часів ось ці дзвіниці Лаври та Софії — це висотні домінанти. І начебто якесь шкідництво — на Гончара вище самої Софії намагаються побудувати. Чи це навмисно, — я не можу стверджувати, швидше поклоніння золотому тільцю, щоб нажива була. Але надія є, що громадськість змусить хоча б обмежитися невисокою поверховістю. У цих охоронних зонах в історичному центрі Києва такий закон ніхто не скасовував, що споруда має бути не вище 27 метрів.

Нещодавно внесли поправку до цього закону (79 року), що на розсуд київської адміністрації, через те, що місто має розвиватись, можна викреслювати якісь пам'ятники зі списку, як виняток. А цей виняток перетворився на правило і нестримно, де Київадміністрація раптом вирішила, — там зноситься пам'ятник і виникає на його місці щось інше більш масштабне.

Закон про те, що в історичному центрі будівля повинна обмежуватися 8 поверхами, ніхто не скасовував, а скільки висоток повиростало? Якщо це буферні зони Лаври, Софії, якщо це називається територія заповідник «Стародавній Київ», то не повинно бути новобудов, тільки старовина. В законах сказано, що будівництво допускається лише в окремих виняткових випадках за рішенням Верховної Ради, з оголошенням міжнародного конкурсу, як це було в Парижі, коли намагалися там щось в центрі міста побудувати. А що робиться — келійно як при Черновецькому — молода команда кулуарно все вирішувала, і не конкурсом, а своєму якомусь архітекторові віддавали проект, щоб відкати мати. Тим же і Попов зараз, по суті, займається.

А архітектурно охоронні зони — таке поняття ці хитруни недавно вирішили скасувати, вже стільки наробили неподобства, що зараз вони будуть складати новий генплан з так званим поняттям зонування, що ось ця зона, де якийсь комплекс, ансамбль цінний або окремий пам'ятник — він охороняється, а ось тут вже нічого не охороняється, так зване зонування. Це все виверти, для того щоб як виняток виносити навіть зі списків пам'яток ті чи інші споруди із застереженням, що нібито місто має розвиватися. Але цей виняток перетворюється в правило — це властиво для нашої реалії. За конституцією, якщо хтось завдав шкоди духовним і матеріальним цінностям Києва, він повинен відновлювати за свій рахунок. Особняк Казанський — типовий київський особняк, зелененький старовинний будиночок стояв на пагорбі, на терасі — і його знесли. Виносять його зі списку і здійснюють будь-яке насильство.

Микола Казанський — знаменитий київський архітектор, дореволюційний, дуже багато побудував у Києві. Це був його особистий особняк. Мало того що знесли, тепер тут хочуть нову величезну будівлю зводити, яка буде стирчати так, що князь Володимир, якщо дивитися з лівого берега, вже на даху цього будинку буде. Наші предки стільки працювали, щоб гірку як величний цоколь під монумент упорядкувати. І ось це все жадібними забудовниками порушується. Докопалися потім журналісти, що Хорошковський для своєї дружини офіс тут будує. А це не тільки був пам'ятник, це елемент історичної забудови, частина заповідника, адже ця площа входить у територію заповідника.

Замість висновку

І головне, не було прецеденту, щоб хтось поніс покарання. Хоч би два-три випадки — по рукам комусь би надавали, судили, посадили — і вже це б припинилося. Але ні, нікому не вигідно. Як за радянської влади руйнували, могли за одну ніч якийсь цінний храм в селі зруйнувати екскаватором, бульдозером. Виправдаються, що пам'ятник Леніну зібралися поставити — і все, ніяких розмов.

І жодна політична сила не захищає Київ — всі вони жадібні забудовники. Жлоби з провінції приїхали собі хатинки як палаци будують, а Київ розглядають заради наживи, адже будівельний бізнес — це найлегший бізнес. Тому й немає підтримки з їхнього боку. Ті ж нахабні архітектори називають всіх, хто бореться з ними: «А, там же не фахівці, вони нічого не розуміють». Так місто ж для людей, а не для архітекторів — навпаки, архітектори повинні городянам служити!

Записано за розповіддю Михайла Дегтярьова

Михайло Дегтярьов — мистецтвознавець, член Національної спілки художників України та дійсний член Нью-Йоркської академії наук.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...