11 вересня 2001 року належить до розряду дат, які назавжди вкарбовуються в пам'яті сучасників. Роки потому люди чітко пам'ятають, де вони були і що робили, коли сталося це. У вітчизняній історії є низка таких дат — 22 червня 1941 року, 5 березня 1953 року, 12 квітня 1961 року, 19 серпня 1991 року; в історії США — 22 листопада 1963 року, день убивства Кеннеді. 11 вересня 2001 року, або, як його називають у США, 9/11, стало датою не тільки американського, але й всесвітнього значення, пише Дмитро Тренін, директор Московського центру Карнегі у своїй колонці видання inoСМИ.Ru.

Глобалізація зайшла досить далеко, щоб люди в усьому світі — а не тільки редактори паризької Le Monde, вмістивши знаменитий заголовок, — в якусь мить відчули себе американцями. Терористи завдали удару не тільки по символах фінансово-економічної та військової могутності США — Всесвітньому торговому центру в Нью-Йорку і будівлі Пентагону у Вашингтоні. Під загрозою, як багато хто вважав тоді, опинилася вся сучасна світова цивілізація. Боротьба зі світовим тероризмом як новим абсолютним злом, як передбачалося, могла знову об'єднати людство, змусивши провідні держави забути про свої розбіжності і виступити єдиним фронтом проти спільного ворога, як це було в період війни з нацизмом.

Минулі десять років принесли суперечливі результати. Загроза виявилася меншою, ніж більшість очікували. «Аль-Каїда» та інші терористичні організації завдали ряд хворобливих ударів, що обернулися новими жертвами — на Балі і в Беслані, в Лондоні і Мадриді, Москві і Мумбаях, не кажучи про нескінченні вибухи в Афганістані, Іраку та Пакистані. Їм однак не вдалося не те що похитнути основи цивілізації, але й вирішити конкретну задачу — залякати людей в різних країнах, зіштовхнути їх між собою і зі своїми урядами і тим самим розчистити майданчик для реалізації проекту самих терористів зі створення екстремістського «халіфату». Те ж, що організаторам 9/11 вдалося, — залучити Сполучені Штати та їхніх союзників у військову та політичну боротьбу «на полі» мусульманського світу, — призвело до інших результатів, ніж ті, на які розраховували Усама бін Ладен і його прибічники.

Режим талібів, який дав притулок «Аль-Каїді», був розгромлений протягом декількох тижнів об'єднаними зусиллями афганського «Північного альянсу», США та Росії. В Афганістані вперше після відходу радянської армії з'явилися іноземні війська — американці та їхні союзники. Стратегічно переключившись на Близький і Середній Схід, Вашингтон потім — з міркувань, які мали лише опосередкований стосунок до боротьби з міжнародним тероризмом, — завдав удар по Іраку, повалив режим Саддама Хусейна і окупував країну. У якийсь момент неминучим став здаватися удар США (і Ізраїлю) по ядерних об'єктах Ірану. Присутність американських наземних сил на території порівняно великої мусульманської країни, їхня безпосередня участь у громадянській війні, що розгорнулася в Іраку, здавалося, зробили Вашингтон заручником одночасно ісламських екстремістів і громадської думки всередині США.

«Заманити» Америку в глиб мусульманського світу у екстремістів вийшло, а розгромити її на своєму полі — ні. США зрештою скоригували стратегію в Іраку і Афганістані, позначили перспективу передачі відповідальності в обох країнах новим урядам, відмовилися від риторики «зміни режиму» в Ірані. Але при цьому вони різко розширили контртерористичні операції проти «Аль-Каїди» в афгано-пакистанському прикордонні і на території Пакистану. В результаті однієї з таких операцій 1 травня 2011 року був ліквідований Усама бін Ладен. Удари по вцілілих ватажках терористів після цього не припинилися. До десятої річниці 11 вересня «центральній» «Аль-Каїді» завдано практично непоправного збитку, який серйозно послабив її здатність діяти.

З іншого боку, міжнародний антитерористичний фронт так і не був створений. Зосередившись на підготовці удару по Іраку, США втратили інтерес до альянсу з Росією, який відразу після 9/11 запропонував президент Росії Путін. Після того, як Ірак став головним фронтом «війни з терором», від США відсахнулося багато союзників, включаючи Німеччину та Францію. Хоча при цьому спецслужби багатьох країн налагодили практичне співробітництво щодо протидії терористам, обмінюючись інформацією і іноді навіть проводячи спільні операції, в політичному плані кожний уряд боровся зі своїми «власними» терористами, далеко не завжди визнаючи за «чужими» противниками — чи то в Лівані або Узбекистані, Газі або Чечні, Сіньцзяні або Кашмірі — одіозного «статусу» терористів.

Десять років потому тероризм продовжує існувати — і вбивати. «Аль-Каїда Аравійського півострова», яка діє на території Ємену, активна і небезпечна. Тероризм не став «організуючим моментом» глобальних міжнародних відносин, але сильно вплинув на них. Військовий тріумф США — взяття Багдада — став вищою точкою американської світової гегемонії, після якої вона пішла на спад. Тероризм не підірвав сучасне суспільство, але помітно змінив суспільний клімат і правові норми. Він змусив громадян Європи та Америки уважніше придивитися до ісламу і сприяв ще більшому залученню жителів арабських країн у глобальні процеси. Ставши реакцією на глобалізацію, тероризм ще більше прискорив її.

11 вересня 2001 року аж ніяк не весь світ співчував жертвам «Аль-Каїди». Багато хто на «арабській вулиці» вважав бін Ладена героєм і палив американські та ізраїльські прапори. Десять років потому ця «вулиця» дійсно піднялася проти власних урядів — але не для того, як розраховували після 9/11 в «Аль-Каїді», щоб відродити середньовічний халіфат для «боротьби з євреями і хрестоносцями», а щоб вирішити конкретні соціальні та економічні проблеми. Арабські маси перестали «вестися» на зовнішніх ворогів, які традиційно пропонувалися їм, і чимало людей побачили альтернативу диктатурі і корупції в демократії з ісламською специфікою. Так «бін Ладен-герой» помер в суспільній свідомості ще до фізичної загибелі «терориста №1». У цьому, напевно, — головний підсумок минулого десятиліття.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...