• Королівські особи в опері України

  • П'ятниця, 3 червня 2005 року

Рік Польщі в Україні подарував нам безліч цікавих
мистецьких подій найрізноманітніших напрямків і стилів. За висловом
Вальдемара Домбровського, міністра культури Республіки Польща та Голови
Оргкомітету Року Польщі в Україні, музика була важливим елементом цього
інтелектуально-культурного обміну. Україну відвідали чудові класичні та
джазові музиканти, подивилися на нас та показали себе, і можна впевнено
стверджувати, що ми одне одному сподобалися! Наприклад, Польський
культурний центр уже давно знаменитий у київському мистецькому
середовищі тим, що регулярно бавить шанувальників джазової музики
чудовими концертами.

На урочистому концерті, який відбувся в Національному академічному
театрі опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, і який завершив Рік
Польщі в Україні, прозвучала опера Кароля Шимановського (1988 —1937)
“Король Роджер”.

Шимановський, можливо, не такий відомий широкій публіці, як інші
видатні композитори. У його творчості першого періоду (близько
1901—1914) помічають зв’язок як із Шопеном і раннім Скрябіним, так і з
німецькою пізньоромантичною музикою (Вагнера, Ріхарда Штрауса, Регера).
Під час подорожей в Італію, на Сицилію та до Північної Африки
композитор почав цікавитися культурами Сходу й античності, і,
повертаючись назад через Париж і Лондон, Шимановський познайомився з
творчістю Дебюссі та Равеля.

У період І світової війни композитор жив у родинній Томашувці,
періодично виїжджаючи до Києва з концертами разом зі скрипалем П.
Коханським. Під час концертного турне у Сполучені Штати, Лондон і Париж
Шимановський познайомився ближче з відомою вже для нього творчістю
Ігоря Стравинського. Після повернення до Польщі композитор провів
деякий час у Закопаному, де вивчав гірський фольклор, досліджував танці
й пісні мешканців підніжжя Татр. Захоплення народною музикою надихнуло
композитора на нову стилістичну хвилю, що ознаменувалася національним
періодом у його творчості. У березні 1927 року Шимановський одержав
посаду директора консерваторії у Варшаві, а після реорганізації був її
першим ректором. Помер композитор у Швейцарії.

Шимановський посідає у польській музичній культурі XX століття, а також
у європейській музиці взагалі місце, гідне видатного й майстерного
композитора.

На жаль, глядачам не довелося оцінити сценографічну барвистість і
видовищність постановки: опера була представлена в концертному
виконанні, тобто без костюмів та акторської гри. Глядачі могли тільки
уявити собі оригінальність сценічного вирішення вистави, милуючись
фотографіями, надрукованими у програмі концерту (версія спектаклю 2000
року). Однак усі виконавці Великого Театру — Національної Опери в
Варшаві, включаючи хор та оркестр, прибули в Київ у повному складі.
Опера йшла польською з паралельним українським перекладом на світловому
табло.

“Сицилійська драма” (дія твору відбувається у Палермо) народилася в
уяві Кароля Шимановського ще 1918 року. Однак “завдяки” історичним і
політичним подіям лібрето було готове лише в 1920 році, а оперу
завершено в 1924. Історичні події, змальовані в опері, відбуваються у
XII столітті в королівстві Сицилія, яким правив Роджер II із
нормандського роду. Двір цього володаря служив притулком для акторів,
поетів, учених, — король був шанувальником і меценатом мистецтв.
Постать короля Роджера ІІ — сина калабринського герцога, нащадка
нормандських вікінгів, як і культура його сицилійської держави, що
об’єднувала мистецтво Сходу та християнство, цивілізацію норманів із
залишками грецько-римської мистецької спадщини, зацікавили
Шимановського (в 1911 році він перебував в Італії, також відвідував і
Сицилію, і часто під час розмов із письменником — автором лібрето
Ярославом Івашкевичем згадував сицилійські краєвиди та пам’ятки).

Літературна основа опери доволі чудернацька і помітно збігається з
вагнерівським тяжінням до міту: адже в цьому творі певною мірою
оспівується язичництво, а саме — святковий та хмільний культ Діоніса.
Утім, Шимановський у своєму неагресивному зображенні цього культу, його
лагідному й мирному трактуванні швидше оспівує не певну релігійну
концепцію, а своє захоплення красою життя й любові, земною красою.

Треба зазначити, що поетична драма, створена Ярославом Івашкевичем, яка
стала лібрето для опери, доволі специфічна, оскільки містить дуже мало
драматичної дії. Сюжет опери можна передати у двох словах: Пастух, що
наприкінці твору виявляється життєлюбним язичницьким божеством
Діонісом, намагається спокусити своїм світоглядом нормандського
короля-християнина Роджера ІІ разом із його дружиною і почтом — і
поступово досягає успіху. Втім, закінчення твору не є однозначним
ствердженням діонісизму. Роджер не приєднується до Пастуха-Діоніса, а
обирає власний шлях і віддає свою шану сонцю — тобто найдавнішому та
найприроднішому божеству, від якого й понині залежить усе живе. Ось і
весь зміст! Саме тому опера часто виконується у концертному варіанті і
триває не більше двох годин (порівняймо з “Лоенгріном” чи “Борисом
Годуновим”, якими можна насолоджуватися протягом близько чотирьох
годин). Хоча видовищна постановка, звичайно, може виправити слабкі
місця містичного й дивакуватого лібрето.

Проте барв вистачало в самій музиці. Дивовижна та зухвала, гармонічна
мова Шимановського, яка дає можливість порівнювати його з
найяскравішими європейськими композиторами “недавньої сучасності” та
його польськими “нащадками”, створювала приємне відчуття розніженого,
споглядального спокою, катарсичного розслаблення, філософської
медитації над перевагами та недоліками язичницького світобачення, і
навіть експресивність вокальних партій виражала найчастіше
внутрішньо-психологічні пориви, а не реальну дію. “Король Роджер”
занадто оригінальна, щоб вважатися класичною, оперою. Швидше, це
музичні роздуми на певну філософсько-релігійну тему. Музика цього твору
плинна і “нематеріальна”, бо не стосується матеріальних речей, вона
захоплює після ближчого знайомства — коли вухо слухача призвичаюється
до своєрідних мелодичних і гармонічних зворотів. Виразна мелодика
вокальних партій, тембрально пишний оркестр не стільки переконують,
скільки зачаровують, занурюють у чудернацький сон, паралельну
реальність. Можливо, у наш драматичний час саме такий “гіпноз” —
найвище завдання мистецтва…

Олена ЖУКОВА
Джерело інформації:http://slovo.prosvita.com.ua
 

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...