• Ковзання на водяних дошках.

  • Неділя, 29 травня 2005 року



Засмаглий молодик , мов скажений, мчав на своему серфi прямо на верхiвцi хвилi. У певний момент пiд ним у клекочучiй пiнi утворився коридор. Не задумуючись вiн кинувся у жерло смертi. У будь-який момент паща виру могла закритися i забрати життя смiливця. Але вiн вiдчувае найменьший подих океану, вiн i його дошка - одне цiле.

Гаваi - царство безмежного океану i могутнiх вулканiв. Саме тут в незапам'ятнi часи зародилось мистецтво ковзання на дошках по хвилям. Важко собi уявити, але iсторiя серфiнгу нараховуе не одну сотню рокiв.

Як вiдомо, першою бiлою людиною, яка потрапила на Гавайський архiпелаг, був британський мореплавець - Джеймс Кук. Капiтана i його бувалу команду вразили двi речi. По перше - це краса i доступнiсть острiв'янок. Друге - це неймовiрна кiлькiсть спортивних iгор, яким вiддавалися остров'яни. Подекуди не дуже безпечних.

I все ж найбiльш незвичним видовищем, котре довелось побачити Куковi, було так зване "хее-налу" - мистецтво ковзання на дошках по хвилях. Яке й отримало назву "серфiнг" вiд англiйського surf (прибiй). Найбiльш цiкаво, що ковзанням на дошках займався не лише простолюд, а навiть вождi. З огляду на це остров'яни користувалися двома типами дощок : алача i оло .

Алача виготовлялася з хлiбного дерева, або менш мiцного коа. У довжину така дошка не перевищувала 3 м ,а вага ii сягала 10 кг. Такий "транспорт" призначався для пiдданих. Варто зазначити, що сучаснi серфи мають найбiльшу схожiсть саме iз алача. А ось другий вид iсторичного серфу - оло - був привiлеем знатi. Параметри такоi дошки дещо нагадують човна. Довжина приладу 6 м i бiльше. А вага - цiлих 100 кг. Не бiльше, не менше! Здавалося б, таку "махiну" важко навiть зрушити з мiсця, не кажучи вже про спортивнi вправи. Проте, корiннi жителi Гаваiв на таких "агрегатах" могли осiдлати хвилю заввишки 7-8 м. Мало того, вони могли розвинути швидкiсть до 45-50 кмгод.

Цiкавий сам процес виготовлення дощок, адже його полiнезiйцi вважали священним обрядом. Дерева у корiнних полiнезiйцiв вважалися улюбленими дiтьми бога лiсу - Кане. Дереву, що йшло пiд вирубку, приносили жертву - рибу. Пiсля того, як майстер робив дошку, йшов обряд "освячення". Тiльки пiсля цього виготовлену алача або оло використовували за призначенням.

Варте уваги також вiдношення полiнезiйцiв до дошки для ковзання по хвилях. Вона була не простим "спортивним снарядом", пiсля катання ii добре висушували i, загорнувши в матерiю, дбайливо зберiгали до наступного використання. Можливо, справа у тому, що виготовлення хорошоi дошки супроводжувалося великими складностями, адже тодiшнi жителi Гаваiв ще не мали досконалоi технiки для обробки дерева.

Що ж до змагань, то iхнi правила були надзвичайно простими. За знаком суддi два спортсмени кидалися у воду, аби на гребенi хвилi першими досягнути фiнiшу. Якщо суперники фiнiшували одночасно, або обох змивало хвилею, переможця не оголошували.

З появою християнських мiсiонерiв, котрi вгледiли в нацiональному видi спорту "сатанинськi чари", хее-налу, як i багато iнших традицiй, було забуто на довгi роки.

Вiдродилося мистецтво катання на дошцi лише на початку нашого столiття - завдяки гавайському ентузiасту Дюку Паоа Каананоху.

Серфiнг здобув значний вiдголос у наш час. Пляж Макаха що на Гаваях славиться своiми величезними прибережними хвилями. Iх висота сягае 10 м, а швидкiсть 65 кмгод. В час, коли хвилi на Макаха найвищi, аби позмагатися зi стихiею i визначити переможця сюди з'iжджаються смiливцi.

В наш час серфiнг на Гаваях не просто спорт. Це - суть i образ острiвного життя.

Сергiй Мельничук

Джерело інформації: http://svit.ukrinform.com

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...