Традиції Марокко. Ресторан "Дарна" у Єрусалимі знайомить нас із багатим світом барв і смаків

Кухня країн Магріба увібрала в себе поєднання різноманітних культур, у ній відбилися і блакитне небо, і блакитне море, і спекотне сонце, і щедрі дари цього благодатного краю. Щоб зануритися в цей казковий світ кухні Сходу я вирушила в ресторан марокканської кухні "Дарна", який розташований в історичному центрі Єрусалиму.

Ніші були забарвлені в бірюзовий колір, підлога вимощена різнобарвною мозаїкою, світильники на стелі прикрашені кольоровим склом. Поки я чекала господаря, із яким домовилася про зустріч, у мене була можливість оглянути весь ресторан. Він має кілька залів, малих і більших. У великих залах уздовж стін стоять дивани, які виконують роль стільців.

Мозаїка на підлозі створює імітацію східних килимів. Стіни забарвлені в яскраві тони, на вікнах вітражі. Враження, ніби потрапила в часи казок "Тисячі й однієї ночі".

Вийшов господар. Привітна усмішка відразу схиляє до спілкування. Ілан Сабоні вже 30 років утримує ресторани, до цього він займався сільським господарством, і досить успішно. "Дарна" це останній ресторан, йому вже 11 років, він відкрився 5 листопада 1995 року.

На відкритті ресторану мав був виступити з вітальною промовою Іцхак Рабін (колишній глава уряду), але 4 листопада він був убитий, і ресторан почав своє існування без церемонії відкриття. Сьогодні "Дарна" - успішний ресторан, що вміщає до 200 чоловік. Дарна - марокканською це "наш будинок", за весь час нашої бесіди я себе почувала як удома, оскільки мене прийняли дуже привітно.

У розмові з Іланом Сабоні я запитала його, коли він зрозумів, що кухня - це справа всього його життя. На це він відповів, що він не ставиться до цього, як до справи його життя. Усе, що він робив і робить у житті, він робить із любов'ю і з максимальною віддачею.

Господар "Дарни" родом із Марокко, і все вбрання "Дарни", також, привезене з Марокко.

Після 25 років життя в Ізраїлі Ілан відвідав свою батьківщину, куди поїхав на сімейне свято. Тоді ж і з'явилася думка привезти до Ізраїлю "цю красу". Він сам будував "Дарну" по камінчику, стала в нагоді освіта архітектора. Мозаїка на підлогах привезена з міста Фез, арки зроблені з крейдяного каменя з міста Салі, стіни викладені каменем "стуко", дуже схожим на мармур.

Всі атрибути, що прикрашають ресторан, усе родом із Марокко. Вся їжа традиційна марокканська. Сам господар пройшов курс навчання в школі кухарів у столиці Марокко при палаці короля. Але ресторан славетний не тільки своїм убранням, але і своєю кухнею.

Чим славиться "Дарна"? З цим питанням я звернулася до господаря. Традиційна кухня Магріба включає різноманітність салатів, які подають на кожен стіл. Великою популярність має ніжка молодого баранчика, запечена з картоплею й мигдалем. Ілан додає, що ця страва просто "тане в роті".

Тут і таджіни (конусоподібний керамічний посуд для запікання в печі), це може бути таджін із куркою, оливками і маринованими лимонами, або телятина з єрусалимськими артишоками, або баранина з чорносливом і родзинками (марузія). І, звичайно ж, знаменитий кускус: страва з семоліни з м'ясом і сімома видами овочів.

У меню всі страви мають марокканські назви і невтаємниченому відвідувачеві важко орієнтуватися в меню. На що Ілан Сабоні каже: "Вони (відвідувачі) дивляться в мої очі і розуміють, що те, що я їм пропоную це добре. Я беру їх за руку і веду їх у світ незвичних для них смаків. Наприкінці вони мені дякують".

Я також "побувала у світі незвичних смаків" "Дарни". Мені подали пиріг із тонкого листкового тіста-пастія. Він був начинений курячим м'ясом, мигдалем і приправлений корицею й цукром. Не зважаючи на незвичне поєднання компонентів, пиріг виявився дуже смачним, а поєднання інгредієнтів приємно здивувало мене. Потім господар замовив для мене знаменитий суп "харіра".

Харір - це марокканською шовк. Назва супу щонайяккраще характеризує його консистенцію Суп подають із солодкими фініками й лимоном. До супу мені подали хлібець, випечений тут же, м'який і легкий, як пух, і дуже смачний. Потім я покуштувала десерт. На стіл поставили блюдо з десятком східних тістечок, різноманітних на смак і вигляд.

Потім принесли чайник з ароматним солодким зеленим чаєм із м'ятою, і ще одні східні ласощі "лягли" переді мною на стіл - "туфталь". Це смажені коржики з тонкого тіста, прошаровані кремом із соєвого молока з меленим мигдалем і корицею. Усе для мене було новим і незвичним, це була подорож у світ незвичних смакових відчуттів, і цей світ був прекрасний.