Королівські особи в опері України

Рік Польщі в Україні подарував нам безліч цікавих мистецьких подій найрізноманітніших напрямків і стилів. За висловом Вальдемара Домбровського, міністра культури Республіки Польща та Голови Оргкомітету Року Польщі в Україні, музика була важливим елементом цього інтелектуально-культурного обміну. Україну відвідали чудові класичні та джазові музиканти, подивилися на нас та показали себе, і можна впевнено стверджувати, що ми одне одному сподобалися! Наприклад, Польський культурний центр уже давно знаменитий у київському мистецькому середовищі тим, що регулярно бавить шанувальників джазової музики чудовими концертами.

На урочистому концерті, який відбувся в Національному академічному театрі опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, і який завершив Рік Польщі в Україні, прозвучала опера Кароля Шимановського (1988 —1937) “Король Роджер”.

Шимановський, можливо, не такий відомий широкій публіці, як інші видатні композитори. У його творчості першого періоду (близько 1901—1914) помічають зв’язок як із Шопеном і раннім Скрябіним, так і з німецькою пізньоромантичною музикою (Вагнера, Ріхарда Штрауса, Регера). Під час подорожей в Італію, на Сицилію та до Північної Африки композитор почав цікавитися культурами Сходу й античності, і, повертаючись назад через Париж і Лондон, Шимановський познайомився з творчістю Дебюссі та Равеля.

У період І світової війни композитор жив у родинній Томашувці, періодично виїжджаючи до Києва з концертами разом зі скрипалем П. Коханським. Під час концертного турне у Сполучені Штати, Лондон і Париж Шимановський познайомився ближче з відомою вже для нього творчістю Ігоря Стравинського. Після повернення до Польщі композитор провів деякий час у Закопаному, де вивчав гірський фольклор, досліджував танці й пісні мешканців підніжжя Татр. Захоплення народною музикою надихнуло композитора на нову стилістичну хвилю, що ознаменувалася національним періодом у його творчості. У березні 1927 року Шимановський одержав посаду директора консерваторії у Варшаві, а після реорганізації був її першим ректором. Помер композитор у Швейцарії.

Шимановський посідає у польській музичній культурі XX століття, а також у європейській музиці взагалі місце, гідне видатного й майстерного композитора.

На жаль, глядачам не довелося оцінити сценографічну барвистість і видовищність постановки: опера була представлена в концертному виконанні, тобто без костюмів та акторської гри. Глядачі могли тільки уявити собі оригінальність сценічного вирішення вистави, милуючись фотографіями, надрукованими у програмі концерту (версія спектаклю 2000 року). Однак усі виконавці Великого Театру — Національної Опери в Варшаві, включаючи хор та оркестр, прибули в Київ у повному складі. Опера йшла польською з паралельним українським перекладом на світловому табло.

“Сицилійська драма” (дія твору відбувається у Палермо) народилася в уяві Кароля Шимановського ще 1918 року. Однак “завдяки” історичним і політичним подіям лібрето було готове лише в 1920 році, а оперу завершено в 1924. Історичні події, змальовані в опері, відбуваються у XII столітті в королівстві Сицилія, яким правив Роджер II із нормандського роду. Двір цього володаря служив притулком для акторів, поетів, учених, — король був шанувальником і меценатом мистецтв. Постать короля Роджера ІІ — сина калабринського герцога, нащадка нормандських вікінгів, як і культура його сицилійської держави, що об’єднувала мистецтво Сходу та християнство, цивілізацію норманів із залишками грецько-римської мистецької спадщини, зацікавили Шимановського (в 1911 році він перебував в Італії, також відвідував і Сицилію, і часто під час розмов із письменником — автором лібрето Ярославом Івашкевичем згадував сицилійські краєвиди та пам’ятки).

Літературна основа опери доволі чудернацька і помітно збігається з вагнерівським тяжінням до міту: адже в цьому творі певною мірою оспівується язичництво, а саме — святковий та хмільний культ Діоніса. Утім, Шимановський у своєму неагресивному зображенні цього культу, його лагідному й мирному трактуванні швидше оспівує не певну релігійну концепцію, а своє захоплення красою життя й любові, земною красою.

Треба зазначити, що поетична драма, створена Ярославом Івашкевичем, яка стала лібрето для опери, доволі специфічна, оскільки містить дуже мало драматичної дії. Сюжет опери можна передати у двох словах: Пастух, що наприкінці твору виявляється життєлюбним язичницьким божеством Діонісом, намагається спокусити своїм світоглядом нормандського короля-християнина Роджера ІІ разом із його дружиною і почтом — і поступово досягає успіху. Втім, закінчення твору не є однозначним ствердженням діонісизму. Роджер не приєднується до Пастуха-Діоніса, а обирає власний шлях і віддає свою шану сонцю — тобто найдавнішому та найприроднішому божеству, від якого й понині залежить усе живе. Ось і весь зміст! Саме тому опера часто виконується у концертному варіанті і триває не більше двох годин (порівняймо з “Лоенгріном” чи “Борисом Годуновим”, якими можна насолоджуватися протягом близько чотирьох годин). Хоча видовищна постановка, звичайно, може виправити слабкі місця містичного й дивакуватого лібрето.

Проте барв вистачало в самій музиці. Дивовижна та зухвала, гармонічна мова Шимановського, яка дає можливість порівнювати його з найяскравішими європейськими композиторами “недавньої сучасності” та його польськими “нащадками”, створювала приємне відчуття розніженого, споглядального спокою, катарсичного розслаблення, філософської медитації над перевагами та недоліками язичницького світобачення, і навіть експресивність вокальних партій виражала найчастіше внутрішньо-психологічні пориви, а не реальну дію. “Король Роджер” занадто оригінальна, щоб вважатися класичною, оперою. Швидше, це музичні роздуми на певну філософсько-релігійну тему. Музика цього твору плинна і “нематеріальна”, бо не стосується матеріальних речей, вона захоплює після ближчого знайомства — коли вухо слухача призвичаюється до своєрідних мелодичних і гармонічних зворотів. Виразна мелодика вокальних партій, тембрально пишний оркестр не стільки переконують, скільки зачаровують, занурюють у чудернацький сон, паралельну реальність. Можливо, у наш драматичний час саме такий “гіпноз” — найвище завдання мистецтва…

Олена ЖУКОВА
Джерело інформації:http://slovo.prosvita.com.ua
 

Написати перший коментар

Додавання коментарю
Будь ласка, дотримуйтеся теми статті! Особиста переписка, ненормативна лексика та образи будуть вилучені. Адміністрація сайту залишає за собою право вилучати будь які коментарі, що не відповідають інтересам та іміджу Великої Епохи. Не використовуйте коментарі для розкручування Інтернет ресурсів та будь якої реклами. Такий матеріал буде видалено.
Ім я:
BBCode:
Коментар:
Код:*

Powered by AkoComment Tweaked Special Edition