Прага – На екрани американських кінотеатрів вийшов французький фільм «Справа Фаруелла» (L'affaire Farewell) про підполковника КДБ, який за радянських часів працював на французькі спецслужби. Прототипом головного героя Сергія Григор’єва став Володимир Вєтров, роль якого грає легендарний сербський кінорежисер Емір Кустуріца. Багато російських акторів від зйомках у стрічці відмовилися.
Вже знаючи про те, що він приречений на страту, Володимир Вєтров попросив у своїх тюремників у в'язниці Лефортово ручку та папір, щоб викласти «Сповідь зрадника». «Я шкодую тільки через те, що не нашкодив більше Радянському Союзу», – написав він. Спогади ніколи не видали, але вони кружляли в кулуарах КДБ.
Працюючи в радянському торговельному представництві Франції в 1965–1970 роках, Володимир Вєтров розчарувався у радянській системі. Через десятиліття цей радянський офіцер передав французьким спецслужбам чотири тисячі таємних документів та список із 250 радянських розвідників, які діяли під дипломатичним прикриттям. КДБ не знало про операцію до 1982 року, коли Вєтров потрапив до в’язниці за замах на вбивство. Тоді його обмовка про те, що він задіяний у чомусь великому, і наштовхнула слідчих розплутувати шпигунський клубок.
Доля Вєтрова надихнула французького кінорежисера Крістіана Каріона. Його фільм базується на книзі «Здрастуй і прощай» Сергія Костіна, який провів багато часу зі вдовою Вєтрова та колишніми співробітниками КДБ.
«Питання, яке мене цікавило, – чому людина, у якої за радянськими мірками було все: гарантована робота, заміський будинок, красуня дружина і син, якого він обожнював, – чому він все ставить на карту, розуміючи що йдеться не тільки про його свободу, але й життя», – розповідає Крістіан Каріон.
У французької контррозвідки Вєтров отримав кодове ім’я Farewell, тобто, «Прощай» – звідси і назва книги та фільму. Чільний російський чиновник проти захисту «зрадника»
У 2008 році Крістіан Каріон поїхав до Москви, де запросив на головну роль кінорежисера та актора Микиту Михалкова. Але той через зйомки власної картини порадив звернутися до популярного російського актора Сергія Маковецького.
Вже почалися кінопроби, але за півтора місяця до початку зйомок Маковецький отримав несподіваний дзвінок.
«Посол Росії у Парижі зателефонував до Сергія на мобільник і сказав, що він прекрасний актор і що його через це справедливо любить російський народ. Але російський народ ніколи не зрозуміє, чому він вирішив захищати зрадника», – розповів Крістіан Каріон.
У той час послом Росії у Франції був Олександр Авдєєв, який тепер є міністром культури Росії. Він був одним із 47 російських дипломатів, яких у 1983 році через дані Вєтрова видворили з Франції.
Після дзвінка Сергій Маковецький відмовився від зйомках у французькому фільмі, а Микита Михалков, до якого знову звернувся французький кінорежисер, передав, що в картині не візьме участі жоден російський актор, також ніколи не буде й дозволу на зйомки у Москві.
Зрештою, фільм врятувала участь відомого серба Еміра Кустуріци, який мав багато займатися російською мовою, щоб поліпшити акцент. Замість Росії французьку картину знімали у Києві й Харкові.
Підіслана коханка Вєтрова в нього закохалася
У 2009 році Каріон хотів показати свій новий фільм на Московському кінофестивалі, де головував Михалков. Чиновники нижчого рангу навіть пропонували, щоб картина відкрила фестиваль. Але, як розповідає Каріон, знову втрутився Олександр Авдєєв, тоді новопризначений міністр культури, який сказав, що фільм не покажуть у Росії, доки він живий.
Причетні особи до розслідування справи Вєтрова вважають, що автори фільму надмірно його героїзували.
Олег Калугін – колишній генерал КДБ, який з середини 1990-х років живе у Вашингтоні, каже, що органи, знаючи слабкість Вєтрова до жінок, підіслали йому симпатичну агентку. Але дівчина по-справжньому закохалася у Вєтрова і вже нічим корисним не ділилася з начальством.
Калугін вважає, що автори французької стрічки ідеалізують Вєтрова, коли той, на його думку, насправді керувався егоїстичними мотивами.
«Вєтрову приписують дисидентські погляди, тобто внутрішнє неприйняття радянської системи. Ми таке не спостерігали під час розслідування, і я думаю, що це штучний елемент, щоб ошляхетнити фігуру, яка працювала на французьку розвідку», – зауважує Калугін.
Автор книги про долю шпигуна, Сергій Костін, припускає, що на такий шлях його могла підштовхнути нереалізованість у професії. Після відряджень у західні держави, Вєтрова перевели в одну із дослідницьких структур КДБ.
«Він був дуже багатообіцяючим оперативником, який добре працював у Франції, мабуть, непогано працював у Канаді, і його відсунули вбік. Його майбутнє як таємного агента перекреслили, і в якийсь момент він сказав собі: ви вважаєте, що я нуль, що я невдаха – я вам покажу, хто я насправді», – говорить Олег Калугін.
