Що ми знаємо про рукавички?
Це і не дивно: в рукавичках тепло, затишно, та і надягаються на руку вони легко і вільно.
Але рукавиці не тільки рятують від холоду, з моменту їх створення вони використовувались для різних цілей.
У давнину функції рукавиць виконували довгі рукави, такі типові для східного і слов'янського одягу.
Вони не тільки зігрівали руки, але і виручали, коли потрібно було переставити або перенести гарячі горщики. Такі рукави подекуди дожили до початку XX століття, в першу чергу серед бідноти.
Рукавиці мали й обрядове значення — з ними пов'язано багато повір'їв народів світу. Зазвичай їх використовували в ритуальних цілях для залучення щастя та успіху.
Наприклад, в естонських селах без рукавиць не обходилася церемонія сватання і на весіллі кожному дарували по парі. Наречена відносила свої рукавиці в клітку, щоб вони принесли багатий урожай.
Пару великих валяних ритуальних рукавиць обов'язково клали поряд зі скринею, в якій зберігалося придане нареченої, — вони охороняли від «нечистого». У народу комі наречена повинна була зв'язати шерстяні візерунчасті рукавиці для всіх рідних свого майбутнього чоловіка — це гарантувало сімейний добробут і багатодітність.
В Україні рукавиці використовували в новорічних обрядових діях. У багатьох сім'ях господар в перший день нового року, прийшовши із вранішньої служби, сам «обсiвав свою господу».
Для цього він брав приготовану з вечора рукавицю зі всяким зерном - житом, пшеницею, ячменем, просом, гречкою, вівсом і коноплями - входив у хатину і, розсіваючи насіння, говорив: «На щастя, на здоров'я, на нове лiто! Народи, Боже, жито, пшеницю i всяку пашницю. Здрастуйте! З Новім роком, будьте здоровi!»
Рукавиці в Стародавній Русі відомі і як частина зброї. У такому разі вони ззовні вкривалися бронею, а з боку долоні залишалися непідшитими і трималися на руці за допомогою двох дужок.
Такі староруські «збруйні рукавиці» з часом трансформувалися в кулачні, такі, що надягають в Московській Русі при проведенні кулачних боїв — вельми популярної всенародної розваги на святах.
У рукопашних боях «стінка на стінку» в рукавицях зручно було ховати так звані «заначки». Це дозволялось правилами, хоча випадки каліцтв і навіть смертей були частими.
Саме з тих пір, з російського середньовіччя, до простонародної мови увійшов зворот «прикластися рукавицею», що означає, за словником В. Даля, «дати в рило».
Хоча, звичайно ж, за прямим призначенням рукавички використовувалися значно частіше. На півночі, на Уралі і в Сибіру морози примушували носити по дві пари рукавиць відразу: верхниці та спідниці.
Рукавицями тут переважно називали верхні шкіряні або суконні, а варьгами (рукавичками) - нижні в'язані. В зв'язку з цим зрозуміла приказка із словника Даля: «Потреба рукавицю з варьгой зріднила».
У XVIII столітті росіяни всіх прошарків «рукавиці мали довгі, шкіряні, такі, що досягають майже ліктів, в які вкладені для зими валишки, або шерстяні валяні рукавиці, які коротші за шкіряні».
Сьогоднішня мода на красиві, яскраві, «фольклорні» рукавиці також не нова.
Рукавиці були не тільки частиною костюма, але і декоративним елементом в одязі з незапам'ятних часів. В умовах холодного клімату російських земель їх носили представники всіх станів і в XVI-XVII століттях називали рукавками, шубницями, шкірянками, мохнатками, верхоньками, деленками, ванучами...
Проте у бояр і дворян ці рукавки мали не тільки побутове, але й декоративне значення. Їх виготовляли з різних матеріалів — тканини й ниток — і багато прикрашали вишивкою, бахромою, мережкою, золотим галуном і «мереживом».
У старовинних російських описах згадуються рукавиці «шкіряні, сап'янові, суконні, камчатні (з шовкової двосторонньої візерунчатої тканини), атласні, зуфні (шерстяні), оксамитові; зі срібними й золотими візерунками».
Оленячі й ровдушні (замшеві) рукавиці називалися холодними, а з лосів — теплими. Такими ж вважалися і в'язані з шовку або хутра рукавиці «з хутряним виворотом і узліссям».
Ось така вона - ця непроста «проста рукавиця»: і для тепла, і для бою, і для обряду, і для краси.
Версія російською: www.epochtimes.ru