“Пластилінові почуття”
Саме такий висновок зробила автор цієї ідеї, випускниця факультету журналістики УдДУ (що розташований у столиці Удмуртії – Іжевську), – Людмила Антонова. І нехай оточуючі говорять, що це практично неможливо, і крутять пальцем біля скроні. Нехай говорять і нехай крутять.
А я все одно хочу і зроблю це, хто б там що не говорив. Адже й зробила, не зважаючи ні на що. І назвала це творіння – “Пластилінові почуття”. Чому пластилінові? Тому що з пластиліну. Чому почуття? Тому що... утім, про все по порядку.
Це перший в Удмуртії проект такого плану. Це суміш кумедного мультику й глибокого філософського змісту. Різнокольорові фігурки з пластиліну розгортають перед глядачем драму життя на музику й вірші Новели Матвєєвої “Дівчина з харчевні”. Сюжет банальний до неможливості. За дивного збігу обставин герой дізнається про зраду коханої.
Впродовж усього мультфільму він переживає різні душевні стани – від образи до повної байдужості до всього. Але справа зовсім не в цьому. Вся дія мультфільму відбувається у звичайній коробці з-під телевізора. Але лише подолавши всі кривди, герой виходить за межі коробки, щоб потім знову повернуться... назад.
Коробка – це якась метафора обмеженості існування, неможливості вирватися із замкнутого кола душевних переживань. І лише деяким удається звільнитися назавжди. Таких ми називаємо білими воронами, божевільними та... геніями. У них усе інакше, власний погляд на світ, відмінний від загальноприйнятих стандартів.
На жаль, персонажеві мультфільму вдається вийти за межі тісних рамок коробки лише на якийсь час. Нова любовна історія все повертає на круги свої.
Трохи сумний, але такий зворушливий мультик. Але не це головне. Важливе інше – творити можна в будь-яких умовах. І для цього зовсім не потрібно бути художником-мультиплікатором та працювати в “Союзмультфільмі”. Було б бажання, а все інше обов'язково вийде.
Дарина Якушева. Велика Епоха