ІСТИНА І ТРАДИЦІЇ

Непримітність божества

Велика Епоха
Непримітність божества. Фото: Антуан Карон / Велика Епоха / The Epoch Times
Непримітність божества. Фото: Антуан Карон / Велика Епоха / The Epoch Times
В одному затишному містечку великого монастиря жив нічим непримітний старий смиренний чернець. Він був неосвіченим і  абсолютно нічим не виділявся. Він здавався таким безглуздим і дивним, що його ніхто не помічав.

Для колег він мав славу порожнього мрійника, пересічної мирської людини, а не буддистом. Адже, незважаючи на багато років перебування в стінах монастиря, він не відрізнявся особливими знаннями. Старий, як правило, уникав читання священних текстів, а в теплу пору року проводив більшу частину часу біля ставка, засіяного лотосами, де віддавався слуханню шуму вітру та співу птахів. Тут, на скелі під величним старим деревом, тривали його довгі медитації.
 
Одним сонячним днем група молодих ченців вирушила на прогулянку до ставка. Побачивши там старця, вони з подивом стали спостерігати над тим, як він медитував. Кожні п'ять хвилин він нагинався і проводив по воді гілкою, порушуючи тим самим дзеркальну гладь води. Часом він навіть вставав на ноги і робив кілька кроків, потім тонким сучком витягав з води лист дерева. Такі дії викликали в ченців сміх, і вони негайно взялися навчати його премудростям медитації.
 
«Чи не краще вам тримати очі закритими, щоб не відволікатися на мирські видовища? Як можна розраховувати на досягнення високого духовного рівня, постійно рухаючись? У цьому випадку вам ніколи не заспокоїти розум, і ваша енергія не зможе гармонійно циркулювати каналами тіла».
 
«Не будете ж ви сперечатися відносно того, що Будда зміг досягти істинного просвітління, сидячи під деревом Мудрості, в результаті повного спокою?»
 
Старий чернець низько вклонився, подякувавши їм за поради, і, показуючи при цьому якусь комаху, яку він тільки що виловив за допомогою гілки, сказав із посмішкою:
 
«Ви маєте рацію, мої юні брати, але як я можу спокійно медитувати, якщо навколо мене тонуть живі істоти?»
 
Ченці були збентежені. Нарешті один з них, той, який вважався наймудрішим, відповів:
 
«Вам краще піти в печеру для того, щоб присвятити себе власному порятунку. Не варто турбуватися про долю інших, бо всі мирські справи повинні йти своїм звичаєм. Адже кожен пожинає плоди, які посіяв у попередніх життях, такий закон карми».
 
Відразу ж після цих слів моралі ченці зібралися йти, піднявшись містком над ставком. Дійшовши до середини мосту, один з них послизнувся об дошку, покриту мохом, і тут же впав у воду. Ним виявився не хто інший, як той, хто говорив про карму. Він з усіх сил борсався серед водяних лілій. Ставок був досить глибокий, і він почав тонути. Оскільки ні один з його друзів не вмів плавати, то почалася паніка.
 
Один лише старець зберігав спокій; посміхаючись, він схопився, взяв у руки товсту гілку, але так як вона була недостатньо довгою, йому довелося пройти по воді, щоб наблизитися до потопаючого. Побачивши це, ченці застигли від подиву. Тим часом чернець вже зміг схопитися за гілку свого рятівника, який у свою чергу тягнув її з усіх сил до самого берега. Дивним було й те, що він навіть не замочив при цьому поділ своєї залатаної одежі. Ця дивовижна історія негайно обійшла весь монастир, і незабаром всі стали приймати цього старця за святого, за живого Будду. Дізнавшись про це, він став ще менше показуватися перед усіма, оскільки не виносив того, щоб йому вхилялися. А з часом і зовсім пішов до іншого монастиря, де продовжував вести самотнє і зовні нічим не примітне життя.

*****
 
Мудрі казки Тибету, Паскаль Фоліо

Джерело: Велика Епоха (The Epoch Times), Росія