Рік Польщі в Україні подарував нам безліч цікавих мистецьких подій найрізноманітніших напрямків і стилів. За висловом Вальдемара Домбровського, міністра культури Республіки Польща та Голови Оргкомітету Року Польщі в Україні, музика була важливим елементом цього інтелектуально-культурного обміну. Україну відвідали чудові класичні та джазові музиканти, подивилися на нас та показали себе, і можна впевнено стверджувати, що ми одне одному сподобалися! Наприклад, Польський культурний центр уже давно знаменитий у київському мистецькому середовищі тим, що регулярно бавить шанувальників джазової музики чудовими концертами.
На урочистому концерті, який відбувся в Національному академічному театрі опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, і який завершив Рік Польщі в Україні, прозвучала опера Кароля Шимановського (1988 —1937) “Король Роджер”.
Шимановський, можливо, не такий відомий широкій публіці, як інші видатні композитори. У його творчості першого періоду (близько 1901—1914) помічають зв’язок як із Шопеном і раннім Скрябіним, так і з німецькою пізньоромантичною музикою (Вагнера, Ріхарда Штрауса, Регера). Під час подорожей в Італію, на Сицилію та до Північної Африки композитор почав цікавитися культурами Сходу й античності, і, повертаючись назад через Париж і Лондон, Шимановський познайомився з творчістю Дебюссі та Равеля.
У період І світової війни композитор жив у родинній Томашувці, періодично виїжджаючи до Києва з концертами разом зі скрипалем П. Коханським. Під час концертного турне у Сполучені Штати, Лондон і Париж Шимановський познайомився ближче з відомою вже для нього творчістю Ігоря Стравинського. Після повернення до Польщі композитор провів деякий час у Закопаному, де вивчав гірський фольклор, досліджував танці й пісні мешканців підніжжя Татр. Захоплення народною музикою надихнуло композитора на нову стилістичну хвилю, що ознаменувалася національним періодом у його творчості. У березні 1927 року Шимановський одержав посаду директора консерваторії у Варшаві, а після реорганізації був її першим ректором. Помер композитор у Швейцарії.
Шимановський посідає у польській музичній культурі XX століття, а також у європейській музиці взагалі місце, гідне видатного й майстерного композитора.
На жаль, глядачам не довелося оцінити сценографічну барвистість і видовищність постановки: опера була представлена в концертному виконанні, тобто без костюмів та акторської гри. Глядачі могли тільки уявити собі оригінальність сценічного вирішення вистави, милуючись фотографіями, надрукованими у програмі концерту (версія спектаклю 2000 року). Однак усі виконавці Великого Театру — Національної Опери в Варшаві, включаючи хор та оркестр, прибули в Київ у повному складі. Опера йшла польською з паралельним українським перекладом на світловому табло.
“Сицилійська драма” (дія твору відбувається у Палермо) народилася в уяві Кароля Шимановського ще 1918 року. Однак “завдяки” історичним і політичним подіям лібрето було готове лише в 1920 році, а оперу завершено в 1924. Історичні події, змальовані в опері, відбуваються у XII столітті в королівстві Сицилія, яким правив Роджер II із нормандського роду. Двір цього володаря служив притулком для акторів, поетів, учених, — король був шанувальником і меценатом мистецтв. Постать короля Роджера ІІ — сина калабринського герцога, нащадка нормандських вікінгів, як і культура його сицилійської держави, що об’єднувала мистецтво Сходу та християнство, цивілізацію норманів із залишками грецько-римської мистецької спадщини, зацікавили Шимановського (в 1911 році він перебував в Італії, також відвідував і Сицилію, і часто під час розмов із письменником — автором лібрето Ярославом Івашкевичем згадував сицилійські краєвиди та пам’ятки).
Літературна основа опери доволі чудернацька і помітно збігається з вагнерівським тяжінням до міту: адже в цьому творі певною мірою оспівується язичництво, а саме — святковий та хмільний культ Діоніса. Утім, Шимановський у своєму неагресивному зображенні цього культу, його лагідному й мирному трактуванні швидше оспівує не певну релігійну концепцію, а своє захоплення красою життя й любові, земною красою.
Треба зазначити, що поетична драма, створена Ярославом Івашкевичем, яка стала лібрето для опери, доволі специфічна, оскільки містить дуже мало драматичної дії. Сюжет опери можна передати у двох словах: Пастух, що наприкінці твору виявляється життєлюбним язичницьким божеством Діонісом, намагається спокусити своїм світоглядом нормандського короля-християнина Роджера ІІ разом із його дружиною і почтом — і поступово досягає успіху. Втім, закінчення твору не є однозначним ствердженням діонісизму. Роджер не приєднується до Пастуха-Діоніса, а обирає власний шлях і віддає свою шану сонцю — тобто найдавнішому та найприроднішому божеству, від якого й понині залежить усе живе. Ось і весь зміст! Саме тому опера часто виконується у концертному варіанті і триває не більше двох годин (порівняймо з “Лоенгріном” чи “Борисом Годуновим”, якими можна насолоджуватися протягом близько чотирьох годин). Хоча видовищна постановка, звичайно, може виправити слабкі місця містичного й дивакуватого лібрето.
Проте барв вистачало в самій музиці. Дивовижна та зухвала, гармонічна мова Шимановського, яка дає можливість порівнювати його з найяскравішими європейськими композиторами “недавньої сучасності” та його польськими “нащадками”, створювала приємне відчуття розніженого, споглядального спокою, катарсичного розслаблення, філософської медитації над перевагами та недоліками язичницького світобачення, і навіть експресивність вокальних партій виражала найчастіше внутрішньо-психологічні пориви, а не реальну дію. “Король Роджер” занадто оригінальна, щоб вважатися класичною, оперою. Швидше, це музичні роздуми на певну філософсько-релігійну тему. Музика цього твору плинна і “нематеріальна”, бо не стосується матеріальних речей, вона захоплює після ближчого знайомства — коли вухо слухача призвичаюється до своєрідних мелодичних і гармонічних зворотів. Виразна мелодика вокальних партій, тембрально пишний оркестр не стільки переконують, скільки зачаровують, занурюють у чудернацький сон, паралельну реальність. Можливо, у наш драматичний час саме такий “гіпноз” — найвище завдання мистецтва…
Олена ЖУКОВА
Джерело інформації:http://slovo.prosvita.com.ua