Іван Марчук найбільше любить павуків

Іван Марчук – єдиний українець, який потрапив до всесвітнього списку сотні геніїв сучасності, що був складений консалтинговою компанією Creators Synectics. Провівши понад двадцять персональних виставок у всьому світі, сьогодні він і далі дивує мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії. Йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу. І це все на противагу минулим гонінням та переслідуванням у власній державі – Україні.  

Митець не дуже охоче ділиться спогадами про роки заслання. У 1972 році художник потрапляє під прес чиновників тогочасного політичного режиму. Перші десять років були найтяжчими. Він жив у постійному страху: «Не знав, чи вільний ляжу спати, чи вільний прокинуся зранку». Але вистояв і мовив: «Я єсьм!» «Коли я сказав собі ці слова, я відчув, що шлюзи відкрилися і пішов потік творчої наснаги», – згадує Іван Марчук.

Майстерня художника

Місце, де працює майстер, знаходиться у центрі Києва на останньому поверсі старого будинку. Можливо, якби Іван Степанович жив один, йому б вистачило й цього приміщення. Але ж поряд із митцем живуть безліч його дітей – творів, які відображають, за словами самого художника, 9 різних Марчуків. Так він назвав дев’ять циклів своїх робіт. Один з них – «Кольорові прелюдії» – нараховує близько чотирьохсот робіт із понад тисячі існуючих. А весь творчий

доробок майстра становить близько 1000 творів.

Кожна картина Івана Марчука – історія з дитинства. А дитинство майбутнього

художника було не солодке. Пригадуючи життя у старій хатинці, він розповів, як узимку спав під пуховою ковдрою, котра примерзала до стін. А на вікні, всередині приміщення, лежав сніг. Але, незважаючи на лютий мороз, жага мистецтва перемагала, і малий у самій сорочці підбігав до вікна і малював на снігу візерунки.

 

Може, один із таких візерунків нагадував своїм контуром і коня, адже пан Іван дуже любить цих «божих створінь». Проте він зізнається, що боїться їздити верхи і навіть надто близько наближатися до коней. «Колись у дитинстві до мене привели жвавого коня, і я впав із нього, зламавши собі руку», – пригадує художник. Але невдале перше знайомство не зменшило його любові до цих тварин. В одній з кімнат майстерні в кожного гостя вдивляється око коня, який народився за допомогою авторської техніки «пльонтанізму» (від слова «пльонтати» – плести). «Мені дуже подобається ця робота, – зізнається автор. – Не розумію, чому такі сильні створіння, як коні, слухаються людей? Можливо,

вони розуміють, для чого їх було створено».

Ще Іван Марчук розповів про найулюбленіших створінь, яких він дуже поважає – павуків. Майстра захоплює те, наскільки ці маленькі істоти розумні. «Коли я жив в Австралії, я там бачив павуків, які плели своє павутиння у вигляді конуса, в глибині якого вони жили», – розповідає пан Іван. – Я, як справжній дослідник та вчений, зловив осу і посадив її на павутиння. Павук побачив, підбіг так, що оса ледве не встромила в нього жало. Помітивши, хто саме потрапив до його пастки, павук здалеку почав кидати на жертву своє павутиння, не наближаючись до неї. Я був уражений, наскільки вони розумні, ці маленькі створіння».   

Твори про майбутнє

У таких мікроскопічних деталях іноді можна побачити і майбутнє. Так сталося з портретом Віктора Ющенка. Іван Степанович намалював його за рік до подій 2004 року. На портреті Президент оточений субстанцією з помаранчевих, біло-блакитних та червоних мазків. Так само було і з картиною «Всесвітня скорбота», де майстер неначе передбачив жахи Чорнобильської трагедії. На ній у повітрі застигли чорні фігури, страшні, нібито скуті від болю.  Дев’ять різних Марчуків живуть в одній квартирі, але майстер упевнений, що обов’язково прийде час, коли світ побачить і десятого Марчука, адже життя «це і є творчість».