Етика донорства й торгівля органами
На конгресі "Етика донорства й торгівля органами" в ієрусалимському Центрі етики був представлений фільм про звіт Кілгура й Мейтаса в Американському Конгресі, який підтверджує вилучення органів у живих людей у Китаї.
Наприкінці січня в ієрусалимському Центрі етики пройшла конференція "Етика донорства й торгівля органами", яка торкається теми торгівлі органами, вилученими в живих людей, і можливості вирішення проблеми гострої потреби в органах для трансплантації критично хворим. На конференції були присутні фахівці в області медичної етики, релігійних тлумачень, юриспруденції й медицини.
Професор Габріель Гурман, голова національної комісії із трансплантації, представив матеріал про потреби в органах для пересадки на даний момент. Він зрівняв відсоток родин, які погодилися на донорство в Ізраїлі (9-10 %) від загиблих, один із найнижчих у світі, з аналогічним показником в Іспанії (80 %). І це тому, що в Іспанії, якщо при житті людина не заявила про незгоду вилучення в неї органів, то її органи можна використати після смерті.
Голова комісії із законодавства Міністерства охорони здоров'я, що спеціалізується на трансплантації, сказав, що іноді виникає відставання між розвитком науки, технології й нормами, прийнятими в суспільстві, і існуючим законодавством. Він сказав, що в Ізраїлі пересадка органів від живої людини (наприклад, нирки родичеві) має узаконений порядок, який включає комісію з перевірки донора й причин згоди на цю операцію. А от питання використання органів померлих вирішена частково, у законодавстві від 1953 року. Тому є необхідність в оновленні існуючого законодавства в Парламенті. Із приводу "торгівлі органами" в Ізраїлі, є таке положення: "Ізраїль не дозволяє торгівлю органами на території своєї країни, але ставиться до цього інакше, коли мова йде про інші країни".
Про відсутність мотивації пожертвування органів говорив доктор Даніель Шперлінг із юридичного коледжу м. Нетанія. Він провів дослідження причин відмови пожертвувати органи після смерті. Він виявив, що жертвування органа або органів, може викликати в людини тривогу. Можуть виникнути сумніви: як буде проявляти себе цей орган у тілі й душі іншої людини. У донора може бути відчуття втрати частини самого себе, втрата своєї цілісності. У думках донора, його орган це не тільки набір живих клітин, це ще й істота, яка містить частину його душі і його якостей. Тому, жертвування органів - це не просто подарунок певного набору клітин, є в цьому акті щось дуже глибоке й значиме.
Доктор Яків Лаві, засновник і керівник відділення трансплантації серця в медичному центрі Шива, виступив із доповіддю про вилучення органів для пересадки в засуджених до страти в Китаї. Він поставив запитання: "Чи не є ми співучасниками злочину, перш ніж оцінюємо таке з етичної точки зору?". Він уперше зіштовхнувся з подібним фактом, коли один його хворий одержав чергу на трансплантацію серця за місяць до операції, із вказанням дати й години трансплантації, що доводить, що мова йде не про автокатастрофу або природну смерть. З того часу він став розслідувати цю тему. У даний момент Яків Лаві вважає своїм обов'язком донести до відома громадськості дані про злочини, пов'язані з пересадкою органів у Китаї.
Згодом, йому ставало все очевидніше, що тисячі органів для пересадки в Китаї добувають із живих людей, що втримуються в ув'язнені. Це дозволяє китайським лікарням у найкоротший термін одержувати необхідні органи для продажу.
Д-р Лаві навів, як приклад, короткий виклад доповіді, представленої в Американському Сенаті. Він відзначив, що Китай - єдина у світі країна, де в засуджених до страти вилучають органи. На закінчення, він представив фільм зі свідченнями Кілгура й Мейтаса. Пан Девід Кілгур, колишній Держсекретар Канади по Азіатсько-Тихоокеанському регіону, і Девід Мейтас, міжнародний адвокат-правозахисник, опублікували в липні 2006 року звіт про своє незалежне розслідування, у якому вони підтверджують, що факти вилучення органів для продажу в живих практикуючих Фалуньгун у Китаї, на жаль, вірні.
З огляду на непередбачені обставини, пов'язані з донорством органів від живої людини, усі доповідачі зійшлися на думці заохочувати людей підписуватися під пожертвуванням органів після їхньої смерті. Заохочувати родини загиблих жертвувати органи померлого члена родини.
Професор Авіноам Рехес, голова комісії з медичної етики й організатор цієї конференції, запросив зробити доповідь на цю тему свого колегу, професора Амоса Шапіро з тель-авівського університету, зав. кафедрою "Законодавство й етика в біомедицині". Шапіро сказав, що вилучення органів у живої людини виправдано лише тоді, коли немає іншого виходу. Торгівля органами не має ніякого відношення до таких випадків. Він порадив заохочувати факт добровільного пожертвування органів від загиблих і померлих. Наприклад, для того, хто підпише згоду на пожертвування органів після смерті, можна надати пріоритет у черзі на трансплантацію, або матеріальну допомогу родині, у випадку його кончини, або допомогу в оплаті медичних витрат і т.п., тоді не буде причини для торгівлі органами, узятими у живих людей.
Усі присутні на конференції, включаючи лекторів, були одностайні в тому, що "китайський варіант" вирішення проблеми - неприйнятний. У своїх виступах вони засудили "торгівлю органами" як таку й прийшли до висновку, що необхідно шукати інші шляхи вирішення проблеми трансплантації.
