Через два роки після цунамі індонезійська провінція Ачех на шляху до відновлення

Агентства Організації Об'єднаних Націй і добровольці відіграють центральну роль у реконструкції

Індонезійські жінки в столиці провінції Ачех, місті Банда-Ачех, вивчають на бізнес-курсах, як краще виготовляти і продавати свою продукцію. ООН і Міжнародна організація праці стали спонсорами десятків семінарів із професійної підготовки. (Фотографію надал

Два роки потому, коли пам'ять про цунамі в Індійському океані вже залишилася в історії, провінція Ачех в Індонезії все ще страждає від його наслідків.

«Я приїхала в цю зону через рік після цунамі, і завдана шкода все ще була помітна», - розповідає доброволець Фредеріке Мейер, направлена в провінцію Ачех програмою волонтерів ООН (ВООН), - «Коли ми їхали розбитою дорогою, неможливо було повірити, що раніше там стояли будинки, дерева і магазини».

Не зважаючи на те, що залишилася шкода від цунамі, за допомогою міжнародних організацій і більше сотні волонтерів, таких як Мейєр, жителі Ачех просуваються вперед у відновленні свого нормального життя.

Нові труднощі

До цунамі мало хто міг собі уявити, що життя може для ачехців стати ще важчим. Багата на ресурси північна область Суматри за останні 130 років не бачила нічого, окрім воєн, протягом яких її народ бився з голландськими колонізаторами, японцями і, нарешті, центральним урядом Індонезії.

Спроба укласти мирний договір 2002 року провалилася через п'ять місяців після його підписання, і індонезійський уряд перейшов до проведення розширеної збройної кампанії проти повстанців із ісламістського «Руху за вільний Ачех» (РВА). За оцінками спостерігачів із питань дотриманням прав людини, тисячі жителів Ачех були вбиті під час битв і більше 100 000 насильно переселені.

Але 26 грудня 2004 року цунамі в Індійському океані принесло нові труднощі. Перебуваючи всього за 150 кілометрів від епіцентру цунамі, Ачех став однією з територій, які найбільше постраждали. 800 кілометрів прибережної зони було спустошено.

В Ачех і на розташованому неподалік острові Ніас, за даними ООН, було зруйновано 141 000 будинків і 2240 шкіл, 3229 рибальських човнів було пошкоджено або загублено, зелені рисові поля стали непридатними для подальшого використання, цілі села скоротилися до розмірів фундаментів будівель. Дві третини загальної кількості смертей, викликаних хвилею, припали на Індонезію. Їхня загальна кількість становить 130 736 життів.

Рука допомоги з-за кордону

Після цунамі надійшла міжнародна підтримка. Були мобілізовані кваліфіковані волонтери для надання допомоги в критичних ситуаціях і відновних роботах. Більше 100 іноземних і місцевих волонтерів взяли участь у роботах у різних постраждалих від лиха районах Індонезії. Це були координатори, психологи, міські планувальники, педагоги.

Фредеріке Мейер, доброволець з Голландії, взяли на роботу в жовтні 2005 року. Вона була призначена верховною комісією ООН у справах біженців (UNHCR) і залучена до роботи над проектом, пов'язаним із спорудженням 1134 будинків у шести селах Ачех Джая, - прибережному районі на південь від столиці провінції. Її роль полягала в реєстрації даних і перевірці на право отримання будинків, наданих UNHCR.

Відмовившись від комфортнішого житла, Мейєр вважала за краще жити в наметі для біженців, користуючись тими ж засобами гігієни, що і місцеві жителі. Вона каже, що часом доводилося стикатися з труднощами, включаючи суперечки з людьми, які хотіли отримати житло для біженців, але не мали на це право, або з тими, хто хотів би, щоб будівництво просувалося швидше.

«Я дійсно відчувала розчарування, коли одного разу зрозуміла, що деякі люди ведуть нечесну гру. Подаючи заявку на отримання будинків UNHCR, вони не надавали достовірну інформацію», - розповідає вона. «Одного разу вночі, коли я повернулася в свій табір, я виявила, що сильний шторм зніс мій намет. Тієї миті я на собі відчула всю напруженість ситуації».

Не зважаючи на всі труднощі, які подолала Мейєр та інші ентузіасти, до липня минулого року було побудовано 350 будинків, і всі люди, які потребували житло, його отримали.

Цей внесок добровольців не залишився непоміченим місцевим населенням, оскільки вони всі боролися за відновлення стабільності. На згадку про дворічну річницю цунамі ачехські музиканти Марісал Рубі й Еді Ервінсія записали пісню під назвою «Берсама кіта біса», що означає: «Разом ми зможемо це зробити!».

Рубі каже, що пісня зображає важливу роль, яку добровольці відіграли у відновленні Ачех.

«У пісні сполучені ритми ачинської і західної джазової музики, які чудово поєднуються», - сказав він ВООН, - «Це наш власний добровільний внесок і прояв подяки й підтримки всім волонтерам, які забезпечили відродження нашої батьківщини».

При випуску пісні директор радіостанції «Прима» Теуку Ірван підкреслив, що волонтери, які мали навички роботи з комунікаціями, відіграли ключову роль у відновленні радіомовлення. Це сталося всього лише через п'ять днів після руйнівного цунамі.

Боротьба з безробіттям

Тоді як волонтери ВООН забезпечували людей житлом, Міжнародна організація праці (МОП) докладала зусилля для відновлення економіки Ачех. За оцінками МОП після цунамі рівень безробіття в провінції зріс із 6,8% до 30%. Близько 130 000 ачехських селян, 300 000 рибаків і 170 000 дрібних підприємців утратили засоби для існування.

Протягом двох минулих років МОП надавала допомогу людям у відновленні їхніх підприємств і організовувала професійно-технічні курси для службовців. Місцеві робітники швидко освоїли основні навички в будівництві і змогли взяти участь у розчищенні територій, відновленні будинків, офісних будівель і місцевої інфраструктури.

Оскільки жінки мають мало можливостей для участі в будівельних роботах, для них були організовані курси для модернізації існуючих традиційних навичок і надана допомога діловим підприємствам нетрадиційних галузей.

Надія

Багато що змінилося в Ачех із часу цунамі. Уперше протягом тривалого часу в регіоні панує мир. Офіційне перемир'я між бунтівниками «Руху за вільний Ачех» (РВА) та індонезійським урядом було укладене 15 серпня 2005 року, його результати перевищили очікування багатьох людей.

РВА формально відмовилося від своїх вимог на незалежність і склало зброю, і Ачех отримав широку автономію. Колишній лідер повстанців Іраванді Юсуф виграв перші вибори в Ачех, які були проведені 11 грудня 2006 р. і пройшли з високою явкою виборців.

Але чи зможе РВА зберегти єдність серед різних думок і добитися довготривалого економічного розвитку, поки невідомо.

В Ачех з'явилася надія на майбутнє, але процес відновлення будівель, інфраструктури, економіки, а найголовніше, загоєння ран у душі кожної людини є дуже повільним.

«При щонайменших поштовхах моє серце починає збуджено битися, і я вибігаю зі всією моєю сім'єю надвір із нашого новозбудованого будинку», - каже 52-річний Самсудін, - «Я до досі відчуваю страх перед океаном, але я вдячний тим людям, які допомогли нам повернутися до життя».

Версія англійською: The Epoch Times (Велика Епоха)