• Мене щодня запитують, звідки я — дитина біженців

  • Аліна Варфоломєєва | Велика Епоха
    Четвер, 20 червня 2013 року

20 червня в усьому світі відзначається Міжнародний день біженців. І хоча Україна дуже неохоче відкриває двері для шукачів притулку, для деяких сімей, які втікають від війни чи переслідувань, вона все ж стає «безпечною гаванню». Як живуть в Україні й чим вона стала для дітей таких біженців?

«Ми запропонували дітям біженців намалювати герб своєї родини. Коли вони малювали, я побачила, що половина цих малюнків має елементи прапора Афганістану і України, Ірану та України. Власне, в їхній свідомості Україна — це їхня родина», — говорить Анна Ленчовська, виконавчий директор Конгресу національних громад України (КНГ). За її словами, підліткам та дітям, які приїздять до України, відносно легко влитися до середовища своїх однолітків та опанувати мову і культуру.

Напередодні Міжнародного дня біженців Анна Ленчовська в київському Smart Café Bibliotech представила серію плакатів з фотографіями та висловлюваннями дітей, чиї сім’ї були змушені покинути рідні землі.

«Українська культура для мене є дуже цікавою, бо свою культуру я не дуже гарно знаю. Я люблю спілкуватися з українцями, мені легко з ними», —написані на одному з плакатів слова 16-річної Пантеа, дівчини родом з Ірану. В Україні вона живе вже 4 роки.

«Мені подобається Україна, люди тут хороші, добрі та привітні. Я сумую трохи за Киргизстаном. В цілому мені краще в Україні, просто дуже хотілося б побачити свій дім», — наведені слова 14-річного Фахриддіна. В школі справжнім іменем юнака не називають — кажуть, що легше казати на нього«Федір».

Діти біженців звикають до того, як вдягаються українці, призвичаюються до їхніх традицій та культури, а також заводять тут дружбу. Багато хто сумує за рідними землями, але розуміє, що в Україні для них перебувати поки що безпечніше.

«У майбутньому, коли з’явиться така можливість, я хотіла б все ж таки повернутись до Афганістану. Але це не означає, що мені не подобається в Україні. Тут добре, затишно, гарні люди, а головне, що спокійно», — наведені слова Шамім, 15-річної дівчини з Афганістану. В Україні вона з родиною живе з 9 років.

“  Мені подобається Україна, люди тут хороші, добрі та привітні. Я сумую трохи за Киргизстаном. В цілому мені краще в Україні, просто дуже хотілося б побачити свій дім  ”

Фахриддін, 14 років

Дещо складніше влитись до суспільства темношкірим дітям. Приміром, Клеф — син біженців з Конго. Хлопець народився в Україні, знає мову й ніколи не був в інших країнах, але мало не щодня йому доводиться чути питання «Звідки ти?» Також часто питають, чи розмовляє він російською чи українською.

«Дуже важливо підтримувати спілкування дітей між собою, підтримувати їхню дружбу, створювати умови, щоб люди залишались людьми в будь-яких життєвих обставинах», — говорить Анна Ленчовська. На її рахунку — проведення кількох літніх таборів для дітей українців та представників різних національних меншин. В одному з таких таборів брали участь й діти біженців, багато з яких жили в Україні не з самого народження.

«Після зустрічі з дітьми біженців мені дуже захотілось підтримати відчуття, що Україна — це родина цих дітей, і зробити все можливе, щоб вони змогли відчувати себе комфортно в цій країні», — говорить Анна Ленчовська.

За даними УВКБ ООН, щорічно статус біженця отримує 100–150 чоловік — приблизно кожен десятий з тих, хто подає заяву на отримання такого статусу. Минулого року Україна визнала 63 біженців, ще 89 осіб отримали додатковий захист.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...