• Мовне питання в Україні: і роз’єднує, і об’єднує

  • Аліна Варфоломєєва | Велика Епоха
    Понеділок, 1 жовтня 2012 року

«За нинішніх умов це може призвести до одного — до розколу України», — сказав щодо закону про прийняття регіональних мов спікер Верховної Ради Володимир Литвин журналісту Великої Епохи під час онлайн-конференції 20 вересня.

Лінію цього розколу не важко передбачити, за словами Литвина. Він вважає, що має бути одна державна мова, і що всі інші мови повинні мати право і можливості на розвиток, але за однієї умови — не за рахунок української мови.

Можливо, саме тому політик в день прийняття суперечливого законопроекту 3 липня не був присутній у Верховній Раді — виносив на голосування закон про мови його заступник, Адам Мартинюк. Тоді за законопроект проголосувала більшість депутатів Верховної Ради — 248 із 450 — його підтримали члени правлячої Партії регіонів.

Мовне питання і вибори

Законопроект про мови, який розробили та ініціювали члени владної партії, має на меті посилити довіру з боку свого електорату та заручитись підтримкою прихильників мовного закону — мовні нововведення приходяться на період передвиборчої боротьби, відмічають політологи.

«Всі чудово розуміють, що цей закон виконує, перш за все, роль досить ефективної передвиборної технології — технології мобілізації своїх виборців проти чужих, технології повернення частини своїх виборців і т.д., — коментував раніше ситуацію Володимир Фесенко. — Я вважаю, що з цим законом пограють до виборів і під час виборів, а після виборів будуть думати, що з цим законом робити далі, чи потрібно його залишати як діючий закон».

Серйозно до мови, якщо чесно, у владі ніхто не ставиться — це як якийсь козир, який використовується перед виборами

Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України 

Перед минулими виборами до Верховної Ради, які відбулись у 2007 році, в Партії регіонів обіцяли ввести в Україні другу державну мову — російську. До виконання своїх зобов’язань політики підійшли у 2012 році, за чотири місяці до наступних парламентських виборів, які мають відбутись 28 жовтня.

Вже через місяць після прийняття законопроекту створюється робоча група з його «доопрацювання», в яку входять теж члени правлячої партії. До кінця серпня стали відомі попередні результати роботи цієї групи: для того, щоб законопроект не суперечив ані Конституції України, ані Європейській Хартії про регіональні мови, його потрібно буде суттєво переробити: таким чином, що статусу регіональної мови російська, татарська, румунська та інші поширені в Україні навряд чи зможуть отримати.

Чому так? Заступник директора Інституту соціології НАН України Євген Головаха каже:

«Це свідчення про те, що є певне розуміння, що той мовний проект був недоречний і буде дійсно сприяти поглибленню суперечностей у суспільстві, — переконаний експерт. — Я пам’ятаю ще як Кучма вирішував цю проблему, це завжди було в передвиборчий час: як у Кучми було, а тепер у регіонів. Серйозно до мови, якщо чесно, у владі ніхто не ставиться — це як якийсь козир, який використовується перед виборами».

В результаті, мовний проект доопрацьовувався робочою групою на чолі з Раїсою Богатирьовою. А пізніше керувати робочою групою взявся прем’єр Микола Азаров. За результатами роботи групи будуть вноситись зміни до мовного закону — але, за попередніми даними, вже після виборів.

Думки звичайних людей

Що ж звичайні люди думають про офіційний статус російської та інших мов в Україні? Мовне питання викликає різноманітні емоції у суспільстві, часом дуже суперечливі.

Репортери Великої Епохи з’ясовували їхнє ставлення до надання регіональним мовам офіційного статусу. Реакція людей була різна: від піднесення на хвилі патріотизму до повної байдужості до прийнятого закону. Хтось виходив на мітинги та акції протесту, а хтось і далі жив своїми повсякденними турботами:

Пан Василенко, пенсіонер: «Звичайно, українська мова має бути основною, а те, що в регіонах придумали — це дурниці. Російською у мене в сім’ї ніхто не говорить, але я двомовний в принципі. Київ — яке місто було? В основному, російськомовне. Але це неправильно. Всі державні установи мають працювати злагоджено, на одній мові. Люди лукавлять, деякі кажуть: так, так [мається на увазі підтримка єдиної мови в державі, української — прим. ред.], а самі балакають російською. Канадці, наприклад, вони по-французьки балакають, це споконвіку повелось. А в нас повинна бути українська. Це росіяни нам нав’язали, при Радянському Союзі це пішло, вони вважали, що Росія — мати всіх держав».

Олена, підприємець, говорить російською: «Чесно, я нічого про це не думаю, навіть не намагаюсь розібратись. Батьки російською мовою розмовляють, вчились російською, писали… Ми, молоде покоління, намагаємось підтримувати українську мову».

Подружки Катя та Надя відповідають російською.

Катя, студентка коледжу: «Я вважаю, що це нормально, в сім’ї підтримують те, що російська мова потрібна. Її зараз не можуть відмінити — все одно люди не перестануть нею розмовляти».

Надя, школярка: «Я нічого не маю проти російської, але вважаю рідною українську, і національною мовою має бути українська, я вважаю. Ми маємо нею пишатись».

Уляна, лікар-інтерн, відповідає українською: «У мене в сім’ї говорять тільки на одній мові, на українській. Спокійно відношусь до тих, хто спілкується російською, хто спілкується українською — всі ми люди, незалежно від того, на якій мові спілкуємось, головне, щоб розуміли один одного. До прийняття закону про регіональні мови відношусь негативно — ніхто нікому не забороняє спілкуватись якою хочете, але державна мова має бути одна».

Наталія, технолог в хімічній лабораторії, відповідає українською: «У мене ставлення до розвитку регіональних мов нормальне. Якщо люди вимагають — чому це не має бути. У сім’ї російською розмовляють, українську 10 років у школі вивчали і 6 років в інституті, а на роботі — українською».

В’ячеслав, керівник відділу продажів, відповідає російською: «Я розмовляю російською тому, що народився в Радянському Союзі і російська — моя рідна мова. Яка мова буде державною — мені абсолютно байдуже, я прекрасно володію і українською. І той галас, який здіймається навколо закону про мови — це не більше, ніж політика, і відволікання народних мас від того, що відбувається в країні».

Мовне питання в Україні: як це було у 2012 році

Закон про статус регіональних мов Верховна Рада прийняла 3 липня 2012 року. Наступного дня спікер Верховної Ради Володимир Литвин подає у відставку, заявляючи, що ніколи не підпише спірного законопроекту, а 6 депутатів-опозиціонерів із кола В’ячеслава Кириленка оголошують голодування.

Ще з ночі представники патріотичних, націоналістичних сил, діячі культури та громадські активісти починають збиратись на мітинг до Українського дому — центру культурного та ділового співробітництва — де вранці 4 липня Президент України має дати прес-конференцію. Мітингувальники вимагають від Президента накласти вето на Закон: напруження у суспільстві зростає, і десь об 11:00 ранку 4 липня під Українським домом відбуваються сутички мітингувальників з бійцями спецпідрозділу «Беркут».

За кілька днів Верховна Рада відхиляє заяву Литвина про відставку — проти проголосує 266 парламентарів. А це означає, що саме спікеру доведеться підписувати законопроект перед тим, як давати на підпис Президенту. Інтрига довкола спірного законопроекту зростає, і політологи висловлюють думку, що влада намагається вмовити Володимира Литвина підписати Закон.

Так чи інакше, через 28 днів, 31 липня, спікер Володимир Литвин все ж підписує цей закон, проте висловлює вимогу доопрацювати його.

Наступним кроком після підписання закону спікером Верховної Ради слідує його підписання Президентом країни — і той підписує його 8 серпня. За наступні кілька тижнів районні ради багатьох східних областей без проведення референдумів приймають як регіональну мову — російську.

Після підписання мовного закону Президентом створюється робоча група з його доопрацювання, яку очолює спочатку Раїса Богатирьова, а потім — Микола Азаров. За результатами роботи групи будуть вноситись правки до прийнятого закону і розробляти програму розвитку української мови. Коли? Імовірно, вже після виборів.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...