Король Михайло Корибут-Вишневецький та його хрест забуття

 

 

Парадоксально, але Михайло Корибут-Вишневецький – польський король, який водночас належав до великого й могутнього українського князівського роду, а предки його залишили по собі помітний слід в історії обох народів. За його знаменитого батька, князя Ієремії Корибута-Вишневецького, масштабного розвитку отримали східно-українські землі, понівечені до того татаро-монгольською навалою. За князя Ієремії на сучасних українських землях відбудовувалися фортеці, зводилися й розквітали міста, в яких було введене магдебурзьке право, тобто право на самоврядування. А це дало могутній поштовх не лише культурі, а й суттєво зміцнило їхню економіку.

До того ж король Михайло Корибут-Вишневецький походить від молдавського роду господарів Могил, адже його бабуся Раїна Могилянка – двоюрідна сестра знаменитого Петра Могили, митрополита Київського. Раїна, або Регіна, Могилянка була відомою меценаткою, яка, зокрема, заснувала існуючий й досі поблизу міста Лубни Мгарський монастир. А її чоловік, князь Михайло Михайлович Вишневецький, заклав Густинський та Ладинський монастирі поблизу міста Прилуки.

 

Сам же Петро Могила, який приходився королю Михайлу двоюрідним дідусем, - добре знаний сучасниками, адже його внесок у вітчизняну історію й культуру переоцінити неможливо. По-перше, саме Петро Могила блискуче провів низку реформ в українському богослужінні. Зокрема, впорядкував догматику й обрядовість православної церкви , наблизивши їх до національних українських традицій, і переклав Біблію українською (тоді русинською) мовою! Така реорганізація призвела до популяризації й підвищення авторитету православ'я. Не кажучи вже про його діяльність зі створення навчальних закладів, включаючи Києво-Могилянський Колегіум, кошти на який, до речі, виділив князь Ієремія Вишневецький, батько майбутнього короля Речі Посполитої Михайла Корибут-Вишневецького. Митрополит Петро Могила, також не без фінансової допомоги князя Ієремії, опікувався відбудовою старовинних храмів і особисто наглядав за збереженням Софійського собору й Києво-Печерського монастиря.

Але й це ще не все. Адже бабуся короля Михайла Катерина Олександрівна вела свій рід від князів Острозьких, й зокрема, від князя Костянтина Острозького, засновника Острозької Академії (1576 р.), першого вищого навчального закладу на теренах Східної Європи, й видавця знаменитої Острозької Біблії, надрукованої Іваном Федоровим (1581 р.)! Але такої родословної, вочевидь, виявилося замало деяким вітчизняним "світилам".

Добрі справи своїх предків Михайло Корибут-Вишневецький продовжив вже на польсько-литовському престолі (1669-1673), висловлюючись сучасною мовою, на вищій керівній посаді тодішньої держави Речі Посполитої, до складу якої частково входила сучасна Україна. Феноменальне досягнення для тодішніх часів! Хоча б тому, що радикально католицька Річ Посполита вороже ставилася до переважно православних українців.

Ще у дитинстві, яке провів у містечку, а тепер селі Білий Камінь, що на Львівщині, на вихованні вже згадуваної бабусі Катерини Олександрівни (Острозької), майбутній король проявляв непересічні здібності у навчанні та вже у 6 років продемонстрував свій інтелект тодішньому польсько-литовському королеві Владиславу ІV. Коли монарх під час візиту в маєток Вишневецьких у Білому Камені звернувся до малого Михайла латиною, той належним чином відповів королю Речі Посполитої, чим засвідчив рівень освіченості, адже латина вважалася мовою богословів, учених і королів.

Але вже після подій 1648 р. 8-річний Михайло розділив гірку долю батьків, які втратили Задніпровські володіння зі столицею у Лубнах під час руйнівного повстання Богдана Хмельницького і фактично залишились бездомними. А після передчасної загибелі свого батька у серпні 1651 р. опікуватись юним Вишневецьким став королевич Кароль Фердинанд Ваза, брат тодішнього короля Польщі Яна Казимира. Він і відвіз осиротілого хлопця жити при дворі. Так, не без лихої долі 11-річний Михайло зробив перший крок до польського трону.

До талановитого хлопця припала душею Людвіка Марія, королева Польщі, яка й дала Михайлу гідну європейську освіту – спочатку в Колегіумі Єзуїтів у Ніцці (Франція), а потім у Празі (Чехія) та Відні (Австрія). Несправедливими є звинувачення польського історика Конопчинського, нібито Михайло Корибут-Вишневецький не знав іноземних мов. Насправді майбутній король постійно листуватиметься з іншими монархами 8-ма мовами – французькою, німецькою, іспанською, грецькою, татарською, турецькою, російською й латиною! З численними листами можна ознайомитись в історичних архівах.

Теоретично князь Михайло Корибут-Вишневецький мав величезні володіння на Правобережній Україні й Задніпров'ї, однак всі ці землі були понівечені й спустошені під час козацького повстання (1648 р.). І це після років процвітання за Вишневецьких. Через кілька років після повстанського бардаку всі родючі землі з містами й містечками, заснованими й відбудованими Вишневецькими впродовж століття, перейшли до Російської імперії попри всі намагання князя Михайла відбити родинні землі (1661 р. на посаді полковника козацької хоругви). Але все, що отримав князь Михайло від Москви – це чисто символічне відшкодування у 80 тисяч злотих. Мізерна сума на той час.

Родинні ж землі Вишневецьких на Правобережній Україні були зруйновані внаслідок війни зі шведами, яка у польській історії отримала сумнозвісну назву "Потоп". Тож фактично князь Михайло Корибут-Вишневецький нічого не мав, окрім освіти й титулу, і був, як то кажуть, "королем без королівства", а точніше – князем без князівства. Повернути родинні землі Вишневецьких і стало тією ідеєю, яку Михайло намагався втілити в життя будь-що. Але ще більше князя й майбутнього короля надихала мета реформувати й поставити на ноги зруйновану й ослаблену після "Потопу" Річ Посполиту.

 

 

Як же тоді, хоч і католик, але все ж таки українець, син князя Ієремії Корибут-Вишневецького Михайло потрапив на польсько-литовський трон? Дуже просто. Його обрали більшістю голосів сейму 19 червня 1669 р. за наполяганням шляхти, яка, вочевидь, вбачала у такому королі запоруку насамперед економічного процвітання. І не помилилася. Шкода тільки, правління Михайла Корибут-Вишневецького було недовгим і тривало всього 4 роки.

Вже через 8 років 29 вересня 1669 р. Михайло Корибут-Вишневецький був обраний королем Речі Посполитої. Під час конвокаційного сейму князя підтримала більшість його родичів-шляхтичів: серед них князі Радзивілли й Потоцькі, а також  князь Дмитро Юрій Вишневецький, який свого часу був вихованцем батька Михайла князя Ієремії Вишневецького та героєм Збаразької облоги (1649 р.).

Та навряд чи молодий 29-річний король Михайло Корибут-Вишневецький розумів, що значить бути королем Речі Посполитої, коли у державній скарбниці гуляв вітер, у Краківському королівському замку не було ані опалення, ані скла у вікнах, а пів-країни на чолі з вороже налаштованими магнатами була проти новообраного короля. Польський історик Адам Пшибош пізніше напише: "Король Михайло правив 4 роки Польщею в один з найскладніших періодів нашої історії"( Przybos A. Michal Korybut Wisniowiecki 1640-1673). На думку Пшибоша, цей король-українець випив до дна гірку чашу королівської влади.

А все тому, що магнати (власники великих земельних наділів) воліли посадити на трон "свого" короля-француза, що б сприяло їхнім, так би мовити, бізнес-інтересам, але послабило б країну в цілому. Натомість король Михайло Корибут-Вишневецький разом із шляхтою (людьми благородного походження) мріяв про сильну й самодостатню державу, тому різко змінив політичний курс і побрався з 17-річною австрійською принцесою Елеонорою Марією Йозефою, донькою австрійського короля і тоді Імператора Священної Римської Імперії. Союз із цією державою в подальшому суттєво зміцнив позиції Речі Посполитої на політичному олімпі та зовні, і всередині країни, адже саме австрійський король частково "інвестував" кошти в ослаблене після "Потопу" польське військо.

 
Саме у відповідь на цей крок невдоволені магнати на чолі з Яном Собеським організували сильну й впливову опозицію, яка на меті мала очорнити, а потім, вочевидь, скинути з престолу молодого короля. На жаль, частково цей план було втілено в життя, а той "чорний піар" пройшов крізь віки. І навіть дотепер історична наука пожинає плоди їхньої праці. Як не прикро, але саме магнати нагородили "ненависного" короля, який зруйнував їхні плани швидкого збагачення, лайливими прізвиськами, які легко пішли гуляти в народ, змучений роками бідувань.

Натомість ту кількість реформ, які втілив у життя король Михайло Корибут-Вишневецький протягом якихось 4-х років і які допомогли Речі Посполитій швидко вибратися з політичної й економічної кризи, важко навіть порахувати. А якщо стисло, то це адміністративна реформа, що дозволила реорганізувати державні інститути і підвищити їхню функціональність; економічна реформа, що надала торговельні привілеї всім населеним пунктам і сприяла їхній побудові та розвитку. І, нарешті, це військова реформа, про яку слід сказати окремо. Адже на Річ Посполиту, яка ледь оговталась після багаторічної війни зі шведами, насувалася турецька загроза, а грошей на війну катастрофічно на вистачало. Польсько-Литовське князівство опинилося у страшній і, здавалося, неминучій небезпеці. І саме завдяки реформуванню коронного війська вдалося значно підвищити його функціональність і, головне, назбирати такі необхідні кошти на утримання війська й ведення війни з загарбниками. Частину ж коштів, як уже сказано вище, король Михайло отримав від короля Австрії, Імператора Священної Римської Імперії. Звичайно, ці новації, як і будь-які реформи, дали результат не одразу. Тим більше, що для подальшого процвітання король Михайло пішов на низку непопулярних заходів.

До речі, саме Михайло Корибут-Вишневецький визволив із московської неволі козацького кошового отамана Івана Сірка. Досяг він цього завдяки особистому листуванню із російським царем, за допомогою якого Михайло Корибут неодноразово ще намагався повернути з-під московської руки родинні землі Задніпров'я. Про ці спроби короля Михайла пише науковець Четиркін у праці з красномовною назвою "Польский король Михаил Корибут и его попытки освободить (виділення ав.) Малороссию" (1885 р.).

І головне! Завдяки своєчасному реформуванню війська вже наступнику Михайла – коронному гетьману Яну Собеському – пліч-о-пліч з польним (військовий чин) гетьманом Дмитром Юрієм Вишневецьким вдалося отримати перемогу над турками під Хотином (1673 р.), до якої  трохи не дожив сам Михайло Корибут-Вишневецький. І це після кількох поразок, після яких Річ Посполита вимушена була підписати Бучацький мирний договір із турками, за яким втрачала Київщину, Поділля та більшу частину Правобережної України. Здавалося, ту поразку вже нічим не виправити. Але вчасно проведені Михайлом реформи та героїзм оборонців зробили свою справу.

Та попри всі досягнення короля-реформатора, освічену й інтелігентну людину Михайла Корибута з подачі Яна Собеського та "його" ласих до грошей і влади магнатів простий люд вперто продовжував називати "мавпою", "дурнем" та "імпотентом". "Не він був винуватцем тих труднощів, у яких опинилася Річ Посполита, але мав випити чашу, приготовану ще за часів Яна Казиміра",  – напише пізніше дослідниця І.Чаманська (Czamanska I. Wisniowieccy. Monografia Rodu).

Було навіть декілька спроб вбити небажаного монарха "за допомогою отрути та стілету" (Czamanska I.). Але помер король Михайло Корибут-Вишневецький у власному ліжку, хоча, можливо, й від отрути, у самому розквіті сил і, до речі, у віці Христа – у 33 роки (10 листопада 1673 р.). Тоді тільки-но почали набирати оберти проведені ним реформи.

Тож, за іронією долі, всі лаври дісталися новообраному королю – здогадайтеся кому – Яну Собеському. А сам Михайло Корибут-Вишневецький, замість визнання, отримав образливі прізвиська "ледар" і "прожера". Проте, з часів цього короля-ледаря залишилося більше державотворчих документів, ніж з часів правління його попередника Яна Казиміра та наступника Яна Собеського, хоча обидва просиділи на троні набагато більше, ніж король Михайло. Слід відзначити, що Михайло Корибут особисто брав участь у багатогодинних сеймах та засіданнях, підтвердження чого легко знайти у численних спогадах і офіційних документах тогочасних послів і сенаторів. Невтомно працював заради зміцнення своєї держави.

Насправді важко по праву оцінити господарчо-адміністративну діяльність короля Михайла Корибут-Вишневецького, адже її наслідками скористався інший король, наступник та політичний суперник Ян Собеський. От і дослідниця І.Чаманська у своїй монографії "Вишневецькі" доречно відзначає: "Несправедлива оцінка правління короля Михайла спиралася на той факт, …що багато істориків сприймало оцінку, яку дав Собеський, за чисту монету" (Czamanska I. Wisniowieccy. Monografia Rodu).

Так, отримавши звістку про трагічну загибель короля Речі Посполитої, московський цар Олексій Михайлович, який із надзвичайною повагою ставився до Михайло Корибута, сказав:  "З'їли його". Що він мав на увазі? Здогадатися не важко.

 Шкода, але королю Михайлу так і не вдалося "визволити" (як пишуть історики) Задніпровські землі з-під царської Москви. А в тій колотнечі за владу швидко забулося, що саме король Михайло так вдало реформував військо і назбирав у скрутні часи після "Потопу" гроші на війну з Турцією. Щоправда ціна виявилася завеликою. Не дивлячись на молодий вік, Михайло Корибут-Вишневецький заплатив за це власним здоров'ям та життям. А на додачу отримав свій власний хрест – хрест забуття, який несе досі. 

Біографічна довідка
 
Михайло Корибут-Вишневецький (1640 – 1973) – спадкоємний князь, син князя Ієремії Корибут-Вишневецького. З 29 вересня 1669 р. – обраний король Польщі. Навколо дати народження багато плутанини. Помилково вважали, що він народився 31.07.1640 у Вишнівці (с. Вишнівець), але насправді Михайло Корибут-Вишневецький з'явився на світ двома місяцями раніше 31.05.1640, і не у Вишнівці, а в містечку (тепер селі) Білий Камінь о 2-й годині дня.

За 4 роки на польському престолі (1669-1673) запам'ятався широко розгорнутими реформами майже у всіх сферах – передусім, економічній, адміністративній та військовій. Дав кошти на відбудову багатьох кляшторів (монастирів), а також костелу у Вишнівці, закладеного ще його батьком. Про цей факт можна дізнатися з меморіальної таблички на самому костьолі: "Михайло Ярема цей костьол заклав, Михайло, король польський кошти на нього дав".

 

 
ЛІТЕРАТУРА:

1. Czamanska I. Wisniowieccy. Monografia Rodu. – Poznan, 2007.
2. Widacki J. Kniaz Jarema. – Slask, Katowice, 1984.
3. Przybos A. Michal Korybut Wisniowiecki 1640-1673.
4. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006.
5. Яковенко Н. Нарис Історії середньовічної та ранньомодернової України. – "Критика", К., 2006.
6. Бондаренко К. Украинец на польском троне. // "Профиль" № 33. – август 2008.
7. Полянська І. Медалі часу правління Михайла Корибута-Вишневецького (1669-1673) як джерело до вивчення історії роду Корибутів-Вишневецьких. // Матеріали Міжнародної наукової конференції "Князі Вишневецькі та їх місце в історії України", Матеріали Міжнародної наукової конференції "Збараж-Вишнівець", 16-17 вересня 2010. – Національний заповідник "Замки Тернопілля", 2010. – С. 65.
8. Ричков П.А. До архітектурної історії Кармелітського монастиря у Вишнівці // Матеріали Міжнародної наукової конференції "Князі Вишневецькі та їх місце в історії України", Матеріали Міжнародної наукової конференції "Збараж-Вишнівець", 16-17 вересня 2010. – Національний заповідник "Замки Тернопілля", 2010. – С. 72
9. Маслійчук В., о. Юрій Мицик. Кошовий отаман Іван Сірко. – К., 2007.