• 69-та річниця депортації кримських татар: спогади та факти

  • Аліна Варфоломєєва | Велика Епоха
    Субота, 18 травня 2013 року

«Доповідаємо, що розпочата у відповідності з Вашими вказівками 18 травня ц.р. операція з виселення кримських татар закінчена сьогодні, 20 травня, о 16 годині», — звітували того дня на ім’я народного комісара з внутрішніх справ Лаврентія Берію. В кількох рядках цієї телеграми — трагедія цілого народу, людей, які мали покинути свої домівки за лічені хвилини, отримавши змогу повернутись назад лише за… більш ніж 40 років.

Вивозили з Криму переважно жінок, дітей та літніх людей — чоловіків на той час в поселеннях майже не було. Більшість із них раніше мобілізували до Червоній Армії, частину відправили на роботи в «Москвоуголь», йдеться в спогадах очевидців та доповідних записках працівників НКВС.

«Тато та брати моєї бабусі Зейнеп були на фронті, тому бабуся зі своєю матір’ю Сафіє жили лише удвох. Так само було і в інших кримськотатарських родинах: чоловіки та хлопці приймали участь у війні проти німців, в домівках лишались тільки жінки, діти та старі люди. Увечері 18 травня 1944 року бабуся гралася у дворі зі своїми подружками. До їхнього дому прийшли солдати з автоматами. Вдома була тільки мати моєї бабусі. Наказали збиратися в дорогу, сказали, що на збори є 10 хвилин. Куди вони їхатимуть, не пояснювали», — переказує розповідь своєї бабусі Ельзара Халіль.

Її прабабуся кинулася шукати свою дитину, а коли знайшла і прийшла з нею додому, щоб зібрати речі, солдати їх вже не пускали. Казали, що час на збори закінчився.

«Ось так, як були вдягнені на той момент, без їжі та речей мої бабуся з її матір’ю були депортовані до Узбекистану. Дорога була дуже складною. Люди їхали в задушливих, брудних та темних вагонах для худоби», — розказує Ельзара.

Медичної допомоги не надавали. Туалетів в вагонах також не було, а справити потребу на вулицю не випускали. Тіла померлих викидали з вагонів на зупинках — про те, щоб родичі могли їх нормально поховати по прибутті, мови не йшло.

Зейнеп з її матір’ю Сафіє привезли до Ташкенту, переказує онучка жінки. Там Сафіє дізналася від знайомих, нібито її чоловік із синами був депортований до Самарканду. З маленькою донькою вона рушила туди. Йшли по залізничних коліях. Втім, в Самарканді рідних вони так і не знайшли — те, що члени родини не могли знайти один одного після депортації, було непоодиноким випадком.

«Моя прабабуся (по лінії тата) пережила те ж саме. Вона народилася у багатодітній родині, де було 13 дітей. З усіх 13-ти вона єдина вижила», — говорить Ельзара. Кримських татар з Криму депортували за 3 дні.

Хтось загинув в дорозі, хтось — вже в місцях спецпоселень. З понад 190 тисяч кримських татар, яких депортували в 1944 році, в одному лише Узбекистані в найближчі півтора роки загинули близько 30 тисяч переселенців, зазначається в книзі «Депортація кримських татар. Як це було (спогади депортованих)».

Загалом у спецпоселеннях в центральноазіатських республіках, Сибіру та Уралі після депортації загинули від 38% до 46% кримських татар, повідомляється на сайті Харківської правозахисної групи з посиланням на дослідження Отто Пола (англ).

І якщо на початку ХІХ століття більшу частину населення Криму — 85% — становили кримські татари, то після подій 1944 року на півострові їх взагалі не залишилось, згідно з даними авторів книги «Депортація кримських татар. Як це було» та даними про склад місцевого населення. За даними інших джерел, на Кримському півострові їх залишилася дуже незначна кількість.

З переліку національностей, які мешкають на території Радянського Союзу, зникають «кримські татари». Натомість вони зазначаються як просто «татари».

Такі дії радянська влада виправдовувала тим, що під час Другої світової війни кримські татари нібито охоче переходили на сторону німців. Деякі інформаційні інтернет-ресурси наводять вірні цифри щодо кількості загиблих серед мирного населення в роки після депортації, проте також виправдовують такі жертви тим, що кримські татари нібито були зрадниками, а також готувались до відторгнення Криму від Радянського Союзу і створення татарської держави.

Отто Пол у своєму дослідженні зазначає, що незважаючи на офіційне визнання в 1967 році того, що звинувачення в пособництві німцям під час Другої світової війни були хибними, «їх досі повторюють деякі російські шовіністи». За його даними, проти Радянського Союзу та на його боці воювала рівна кількість кримських татар, а вісім з тих, хто воював на боці Червоної армії, отримали відзнаку «Герой Радянського Союзу».

Перші заклики визнати депортацію 1944 року актом геноциду з’явилися на початку 60-х років минулого століття. Те, що відбулося тоді та в наступні роки з кримськотатарським народом, «цілком можливо характеризувати як дії, що підпадають під пункти 2, 3 і деякою мірою пункт 4 міжнародного визначення геноциду», йдеться на сайті Харківської правозахисної групи. 

Але, на думку правозахисників, складність полягає в тому, «яким чином довести (і чи можливо це взагалі), що метою таких дій був свідомий намір повного або часткового знищення цієї етнічної групи». Доказом цього може слугувати те, що кримські татари в місцях переселення не могли вивчати рідну мову, культуру та традиції. Крім того, в самому Криму матеріальної та духовної спадщини татар намагалися позбутися, відмічають правозахисники.

До 2005 року на Кримський півострів змогли повернутися близько 300 тисяч депортованих кримських татар та їхніх нащадків. В місцях виселення залишається ще 150 тисяч, стверджує укладач книги «Депортація кримських татар. Як це було» Рефат Куртієв.

Україна депортацію кримських татар 1944 року актом геноциду не визнала, а 18 травня, яке для кримських татар є днем жалоби за загиблими під час депортації, у списку державних пам’ятних дат не значиться.

Окрема подяка за допомогу в зборі матеріалу Ніяре Шевкієвій.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...