• «Биківнянські могили» — страшний символ комуністичного терору

  • Вівторок, 19 травня 2009 року
У неділю, 17 травня, в Україні відзначили День пам’яті жертв політичних репресій. Так, у Національному заповіднику "Биківнянскі могили", що на північно-східній околиці Києва, відбулася панахида та мітинг-реквієм по жертвах політичних репресій, які поховані у Биківнянському лісі, а також проведено презентацію історико-документальної виставки. У заходах узяв участь і Президент України Віктор Ющенко.

 «Сьогодні Україна вшановує пам’ять мільйонів жертв комуністичних репресій. Ми стоїмо на землі, де кожна травинка, кожне дерево росте з нашої крові — це Биківня, це Биківнянський ліс. — так розпочав свою промову Президент. — Биківня, як і Бабин Яр, як Освенцім, як Соловки, як Бухенвальд, як Хатинь — це страшні символи мучеництва невинних жертв тоталітарних терорів. Тут, у Биківні, Сталін і його звироднілі опричники повбивали цвіт України і української нації. Десятки… десятки тисяч людей… Прощення немає і не буде. — наголосив Віктор Ющенко і зазначив, що відновлення правди про політичні репресії і гідне вшанування їхніх жертв — це не просто символ, це головна ознака, що наша душа жива, що наше життя незнищенне, що наш народ переміг і зло, і смерть.

Биківня стала одним із найтрагічніших національних символів України. Незважаючи на те, що встановити точне місце поховання розстріляних у 30—40-х роках часто буває неможливо, щотравня, вже протягом 20-ти років, тут збираються люди, які були репресовані або є родичами репресованих у ті страшні дні.

Батька пана Олександра Коткова розстріляли у 1937-му році, обвинувативши у «антирадянських висловлюваннях та пропаганді петлюрівської влади». Поховали у спільній могилі на 50 чоловік у цьому ж лісі. В радянські роки пан Олександр отримав довідку про батькову смерть, яка ніби настала у 1942 році, але причини вказано не було. І тільки з приходом незалежності України з’ясувалася вся правда.

«Він був бухгалтером у бориспільському банку. Потім його звільнили. Вдома пробув десь з тиждень, як прийшли і заарештували. І так, нічого не стало чути. Як за його почали питати у міліції, в КДБ, так прийшла відповідь: осуждьон на 10 лєт со строгой ізоляциєй бєз права пєрєпіскі», — розповідає пан Олександр і, показуючи відповідь на запит, зроблений вже при незалежній Україні, додає: «А мені прокурор України повідомив, що точно тут він похований, у Биківні, з усіма розстріляними. Так що він точно тут».

Як розповів співробітник архіву СБУ Олександр Іщук, у 1930-х роках ця територія лісопосадки була відведена для потреб НКВС, і саме тут у період масових політичних репресій органи НКВС таємно хоронили розстріляних ними в’язнів. Тривалий час стверджувалося, що знайдені тут тіла — справа рук нацистів. Але до 1980-х років практично ніхто не знав про цей могильник. І тільки вже у 1989-му році, після розкопок, під час яких було знайдено тисячі розстріляних у потилицю людей, це місце набуло розголосу.

«В архіві Служби безпеки України збереглися «розстрільні списки», — каже Олександр Іщук. — Це списки, які складалися тодішніми «трійками» НКВС. І кожен з них містить десятки, а іноді і сотні прізвищ людей, яких приговорювали до розстрілу. Буквально наступного ж дня розстрілювали та саме тут їх ховали. Це вже доведений факт, бо знайшлися свідки, які це підтвердили, і це ж підтверджують розкопки».

На сьогодні виявлено документацію більше ніж на 14 тисяч чоловік, яких розстріляли в Биківні. Але ця цифра далеко не повна, бо за найбільш скромними підрахунками тут було розстріляно кілька десятків тисяч, як і в Бабиному Яру в Києві, зазначає пан Олександр.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...