• Зниклі та забуті пам’ятки архітектури у володіннях князів Вишневецьких: замок і костел у с. Білий Камінь

  • Інститут Економіки та Прогнозування НАН України
  • П'ятниця, 30 вересня 2011 року
Більшість історико-архітектурних пам'яток, зведених князями Вишневецькими, знаходяться — або знаходились, але тепер зруйновані або занедбані — на території сучасної України. Але з величезної кількості історико-архітектурних пам'яток так званої Вишневеччини та князівських маєтків на Волині на українських теренах до наших днів вціліло вкрай мало, а ті, що залишились, перебувають у м'яко кажучи жалюгідному стані. Інші, на жаль, остаточно втрачені, а пам’ять про них стерло буденне життя.

Володіння заможного роду Вишневецьких пролягали на сучасних Поділлі, Волині, Полтавській, Черкаський, частково Чернігівській та Сумській, а також частково знаходились на теренах Польщі та Білорусі. Тож деякі з подібних пам'яток можна знайти по сей день і там. Багато зруйнованих пам’яток відносяться до періоду інкорпорації українських земель до Речі Посполитої, тобто періоду пізнього Середньовіччя (XVI-XVII ст.), що були головним чином зведені ще напередодні козацьких воєн 1654 рр.

Саме на переддень козацьких змагань і припадає розквіт роду князів Вишневецьких. Від другої половини XVI ст. до середини XVII ст. князі Вишневецькі відбудували чи звели по обидві сторони Дніпра багато міст і містечок (близько 53 міст на Задніпров`ї існувало напередодні повстання Б.Хмельницького, не враховуючи тих, що вже давно були відомі на Волинських теренах) та 7 з половиною тисяч сіл тільки на Лівобережній Україні, заснували декілька потужних ярмарків та фундували церкви, монастирі та побудували фортифіковані замки у своїх володіннях, на додаток до існуючих на той час фортець і замків на теренах історичної Волині. Слід також зауважити, що за час князювання Вишневецьких суттєво зріс показник приросту населення в Лівобережній частині України — з 1630 до 1647 рр. за даними В.Томкевича на 4900%, господарча діяльність провадилась на високому рівні, а тому значно покращився показник добробуту населення. Але на зміну «ситим» рокам прийшла війна. Саме тоді, як вважають науковці, значна кількість пам’яток архітектури — до речі, так само, як міст, містечок і костелів — були вщент зруйновані — «зрівняні з землею».

Найбільше дісталося княжим володінням на Задніпров’ї — саме звідти почалося руйнівне для володінь Вишневецького повстання Б. Хмельницького. На жаль, ми вже ніколи не побачимо пишну головну резиденцію князя Ієремії Корибута-Вишневецького в Лубнах (Полтавщина), від якої після численних набігів на згадку лишився лише пагорб, порослий акацією.

Так само було зруйновано спочатку козацькими повстанцями, а потім татарcькими ордами й почасти дограбовано мародерами всі замки на Задніпров’ї. Це фортеці й палаци у містах Лубни, Прилуки, Ромни, Ічня, Варва, Лохвиця, Єреміївка, Жовнін (останні два міста зараз є селами, відселеними у степу під час будівництва Кременчуцького водосховища) та інші. Всього за той руйнівний період Вишневецькі втратили всі великі уфортифіковані міста та села на Лівобережній Україні.

Але попри значні втрати залишились і такі історико-архітектурні пам'ятки доби Вишневеччини, які можна побачити й відвідати сьогодні. Це і унікальний Палацово-парковий комплекс (XVI-XVII ст.) у с. Вишнівець, і величний Збаразькій замок (XVII ст.), що зберігся, зокрема, завдяки консерваційним роботам, проведеним до 30-х рр. ХХ ст. та подальшій наполегливій та натхненній праці науковців Тернопільщини. Також наше око до сьогодні милують Призамкова Вознесенська церква (1530 р.) у c. Вишнівець, Костел Бернардинів (бл. 1627 р.) у Збаражі та споруда Костелу Успіння (1613 р.) у с. Білий Камінь (Львівщина). А от від Білокам'янецького замку (1611 р.), про який докладніше йтиметься далі, майже нічого не залишилось.

Завдяки меценатський діяльності княгині Раїни Могилянки Вишневецької (+1619 р.), яка приходилася двоюрідною сестрою Митрополиту Київському Петру Могилі, а також її чоловіка князя Михайла Михайловича Вишневецького (+1615 р.) (рештки обох зараз спочивають у крипті Призамкової церкви, що у Вишнівці) було зведено Мгарський Спасько-Преображенський Монастир, заснований згідно з дарчою грамотою 18 січня 1619 р. [13, с. 362] поблизу м. Лубни. А її чоловік М.М.Вишневецький (на честь якого та напам`ять про його меценатську діяльність, до речі, була видана книга «Тренос» Мелетієм Смотрицьким) заснував Густинський та Ладанський (Підгорецький) православні монастирі (близько 1610 р) поблизу м. Прилуки, що на той час було уфортифікованим княжим містом. Значну й постійну увагу у подальшому приділяв цим монастирям їхній син, князь Ієремія Корибут-Вишневецький (1651 рр.), який неодноразово підтверджував фундацію та надавав додаткові привілеї, підтримуючи у такий спосіб діяльність цих духовних закладів, а також, вочевидь, і пам'ять про своїх видатних батьків. Так, князь Ієремія Вишневецький під час козацьких повстань навіть неодноразово звертався до гетьмана Богдана Хмельницького щодо захисту цих монастирів від пограбувань чи вандалізму.

До речі, князь Ієремія Вишневецький, хоча й прийняв після повернення з-за кордону у 18-річному віці римо-католицьку віру, залишився найбільшим православним меценатом свого часу та доклав руки до збереження інших визначних пам'яток нашої історії, таких як Софійський собор, будівлі у Києво-Печерській Лаврі, де в Успенському соборі були поховані його дід князь Михайло Олександрович Вишневецький та пізніше родич Митрополит Петро Могила.

За недовгий період відносно спокійного часу з 1631 до 1648 р. князь Ієремія виділяв кошти на заснування та подальший розвиток перлини української освіти Києво-Могилянського Колегіуму, який став втіленням мрії про освіту в Україні Митрополита П.Могили. А також підтримував видання 6 найменувань книг різної, переважно православної тематики — серед них і книга Митрополита Київського П.Могили «Літос» 1644 р. До речі, князь Ієремія продовжив опікуватися Колегіумом і після передчасної смерті П.Могили (1647 р.), про що свідчить Могилянський панегірик на честь князя та інші тогочасні історичні документи.

Але окремої уваги заслуговують історико-архітектурні пам'ятки доби Вишневеччини у с. Білий Камінь (Львівщина), які незаслужено бідно на думку автора описані у працях сучасних науковців. І перша з них — це закладений у 1613 р. князем Юрієм Вишневецьким (+1618) Костел Успіння — скромний однонефний костел з двосхилим дахом. Ось детальніше його описання.

«Костел Успіння у плані хрестоподібний з 5-гранною апсидою. Фундамент виконано з білого каменю з цоколем із тесаних кам'яних блоків. Стіни — з цегли з вкрапленнями білокам'яних тесаних блоків. Фасади костелу розчленовані пілястрами композитного ордеру, а кути бокових гілок на половині висоти відмічені діамантовим рустом. Карниз викладено з лекальної цегли. Головний, західний, вхід костелу оздоблений білокам'яним порталом та декорований фігурним бароковим фронтоном, який утворює динамічну композицію, що завершується ажурною сигнатуркою (сьогодні вона, на жаль, похилилась — прим. авт.). В інтер'єрі внутрішній простір має бокові відгалуження-каплиці. Будівля перекрита системою хрестових і напівциркулярних сплетінь. Апсида костелу має замкнуте склепіння та розпалубки, що сходяться у центрі. Членуванню фасадів інтер'єрів відповідають пілястри тосканського ордеру. Облямування вікон цегляне, нескладне за конфігурацією. Двері дерев'яні, багаторізблені. Під костелом знаходиться система підвалів та підземних ходів, які, скоріше за все, сполучали споруду із замковою частиною».

В середині XVIII ст. польський краєзнавець Е.А.Куропатницький у своїй книзі «Geografia albo dokladne opisanie Krolestw Galicyi I Lodomeryi» описує Костел Успіння як «чудовий» і «мурований». А в 1910 р. стіни костелу вже прикрашали майстерні розписи.

Слід також зауважити, що костел у Білому Камені за типом архітектури відноситься до так званих фортечних костелів межі XVI-XVII ст., які зводились «за консервативними схемами». Як відмічає у своїй книзі дослідник В.Овсійчук, описуючи фортечний тип костелів, «в таких спорудах переважає готичний тип костелу, що є однонефним, з високим дахом, позбавлений продуманої системи декоративних прикрас, але з практично виваженою обороноздатністю... Вони фундувалися заможними верствами, можновладцями, новоприйнятими в лоно католицької церкви на доказ своєї правовірності... Отже, готичні риси залишаються визначальними в ряді провінційних костелів». До таких на думку В.Овсійчука належить і костел Успіння у Білому Камені, історія заснування якого тісно пов'язана з найбільш впливовим з княжих родів у Речі Посполитій початку XVII ст.

     
До речі, знаходять підтвердження вищенаведене ствердження В.Овсійчука щодо того, що такі типи костелів, як Костел Успіння у с.Білий Камінь, «фундувалися заможними верствами й можновладцями, новоприйнятими в лоно католицької церкви». Так, князь Юрій Вишневецький став одним з перших представників свого литовсько-українського роду, хто перейшов до лона католицької церкви. І саме на доказ своєї правовірності він і приймає рішення про заснування костелу римо-католицького обряду.

Пізніше у 1618 р. князь Юрій Вишневецький йде з життя та залишає по собі неповнолітню доньку Гальшку. Але й вона невдовзі помирає (1624 р.), тому тоді містечко Білий Камінь разом з іншими маєтками на Волині та у Київському воєводстві переходить до племінника Юрія Вишневецького князя Ієремії Корибута-Вишневецького, якому невдовзі судилося стати опікуном всіх неповнолітніх Вишневецьких.

Разом з дружиною Гризельдою Замойською (1672), правнучкою знаменитого князя Василя-Костянтина Острозького, в 1640 р. князь Ієремія збільшує парафію, до якої на той час вже входить 6 сіл, дає гроші на впорядкування й вдосконалення Костелу Успіння, а також активно опікується розвитком ремесел у Білому Камені, зокрема, розвитком гончарних ремесел. Цікаво, що майстрів-гончарів згідно за князівським наказом пізніше переселили з Білого Каменя у передмістя поблизу містечка через специфіку виготовлення димної кераміки, яка спричиняла у містечку страшенну задимленість. Тому не в самому с. Білий Камінь, а саме поблизу зараз знаходиться невеличке загублене серед лісів село Гавареччина. Вперше це село згадується у літописах XVII ст., але й донині відоме своїми майстрами.

Оскільки цього села не торкнулася колективізація, воно й у ХХ ст. продовжувало жити за своїм давнім патріархальним укладом та зберегло секрети унікальних гончарних витворів. Приміром, на Міжнародній виставці в м. Фаєнца, що в Італії, 1984 р. гончарі з Гавареччини одержали золоту медаль за свої вироби та за збереження давніх секретів димної, або чорної кераміки. Колись вироби з такої кераміки виготовляли ще в одному містечку, яке теж належало князям Вишневецьким — нині це с. Заложці, що на Тернопіллі.

Можна сміливо стверджувати, що цей унікальний рецепт виготовлення димної кераміки досі залишається чи не єдиним видимим доказом надбань українського прикладного мистецтва XVII ст., тобто епохи пізнього Середньовіччя, а також свідченням опіки роду Вишневецьких над розвитком ремесел, зокрема, гончарного.

Хоча засновник костелу князь Юрій Вишневецький і перейшов до католицизму, за життя він, а після його смерті інші представники роду Вишневецьких продовжували опікуватися не тільки знов-збудованими костелами й кляшторами, але також, зокрема, пам'ятаючи про своє руське коріння, надавали привілеї та вшановували православні церкви та монастирі у всіх своїх володіннях.

Костел Успіння пережив кілька реконструкцій. Внаслідок повстання під проводом Б.Хмельницького, а також рейдів союзної Хмельницькому татарської орди, а згодом нападів турецької армії, костел і замок, перед яким той був зведений, а також і саме містечко з прилеглими до нього поселеннями дуже постраждали. Дослідник Ю.Юречко у своїй книзі, присвяченій рідному йому Білому Каменю, зауважує, що... через ці погроми не дивно, що польський історик О.Чоловський вважав, що «Костел Успіння був зведений лише у 1700 р., а не в 1613 р. (як прийнято вважати — І.К.), а його наступна реконструкція відбулася в 1737 р». Остання дата засвідчена на порталі Західного фасаду костелу.

Під час тієї реконструкції готичний по суті костел було декоровано у стилі бароко і саме тоді він набув майже сьогоднішнього барокового вигляду. Проте пізніше в 1766 р. костел знову був відновлений і суттєво розширений «до апсиди з півночі було прибудовано ризницю; тоді ж подвір'я було оточене цегляною огорожею і двома кутовими дзвіницями, брамою і капличкою — входом у стіні». Спираючись на ці слова можна зробити беззаперечний висновок, що костел не дійшов до нас у своєму первісному вигляді, а став таким, як ми його бачимо сьогодні, внаслідок реконструкції ще у XVIII ст.

В роки радянської влади в інтер'єрі були значно пошкоджені й почасти знищені розписи — їх було просто замальовано поверху вапном під час реставраційних робіт 1982 рр. Проте, не зважаючи на це «відновлення», вже 1996 р. було закрито виставковий зал, який відкрили після реставрації у 1982 р., а іконостас перевезли до Олеського замку (Львівщина). Зараз приміщення костелу ніяк не використовується і ніким не приводиться до ладу, тож просто нищиться часом, негодою та недбальством, хоча й має захищатися владою як пам'ятка архітектури. Якщо такий стан речей залишиться й надалі незмінним, то дуже скоро, на жаль, костел, який вже скоро не матиме ані даху, ані чудових вітражів, стане не визначним пам'ятником архітектури, а, на жаль, лише пам'ятником байдужості українців до своєї історії. Проте навіть зараз у напівзруйнованому жалюгідному стані Костел Успіння з залишками вітражів, мереживною огорожею та стрімким динамічним силуетом залишається яскравим витвором архітектури доби Ренесансу з рисами бароко.

Інша зруйнована, але визначна й велична архітектурна пам'ятка XVI ст. с.Білий Камінь — це величезний Білокам'янецький замок, який донедавна вважався одним з найкращих на Львівщині та простояв аж до середини ХХ ст., про що, зокрема, свідчать світлини в'їздної брами (Мацюк, ст. 34). Цей замок був розташований у східній частині поселення на тлі мальовничого гористого ландшафту. «Замок був 58 м у довжині та 54 м по ширині; тобто в плані був майже квадратним; по рогах знаходились 4 8-бічні вежі». Одна брама була парадною у вигляді порталу з двома коринфськими колонами, на архітраві якого був напис, виконаний рельєфними літерами на латині: «Deo trino et uni Georgius Koributus Dux in Wisniowiec Castellanus Chioviensis cum carissima uxore sua Theodora Czapliczowna in Spanow Arcem Hanc Muro Extruere curaverunt in civitate sua Haereditaria Cognominata KAMIEN Anno Salutis MCCXI».