• Князь Ярема Вишневецький проти Богдана Хмельницького

  • Середа, 16 лютого 2011 року
На тлі хвалебних фільмів і досліджень про Богдана Хмельницького критика на його адресу може здатися дивною і, можливо, незрозумілою. Історія, як відомо,складається не тільки з фактів, але також з їх інтерпретацій, і, крім того, часто є розмінною монетою в руках політиків. Тому альтернативний погляд на цього історичного «героя» не тільки має право на існування, але також доповнює цей образ  фактами, що замовчуються. Переглянувши факти і докопуючись до справжніх мотивів вчинків Богдана, ми можемо побачити, що ж насправді рухало українським героєм і від кого ж «звільняв» він українські землі. На це проливає світло його зіткнення з Яремою Вишневецьким, яке ознаменувало поворотний момент у «Національно-визвольній війні» Хмельницького, поклавши насправді кінець внутрішньонаціональній ворожнечі, різанині й пограбуванням.
 
Постать гетьмана Богдана Зиновія Хмельницького можна назвати неоднозначною і, в якомусь сенсі, одіозною. На початку своєї «кар'єри», будучи ще козацьким Писарем, він просто намагався вирішити свої фінансові проблеми і, зрозумівши, що досягає успіху, в жадобі до влади примудрився зіштовхнути лобами представників однієї нації. Завидний від природи оратор, Хмельницький заручився підтримкою польського короля і підбурював запорізьких козаків проти українських магнатів, ставши сліпим знаряддям помсти польської знаті, породивши люту ненависть до місцевої магнатерії, зокрема, до найбільш впливового з них - до князя Яреми (Ієремії) Вишневецького. Але князь виявився міцним горішком і дав ворогу гідну відсіч. Саме це протистояння і проливає світло на істинний образ і мотиви героя Хмельницького, багаторазово увічненого в пам'ятках і монументах, а також служить наочним доказом хоробрості й військової доблесті його опонента.
 
Багато в чому на поведінку Хмельницького - а він обрав своєю першою мішенню саме князя Ярему Вишневецького - проливає світло той факт, що український князь був дуже багатий. Не в останню чергу завдяки своєму організаторському таланту. За короткий час володіння Задніпровськими землями, що дісталися йому в спадок, князь буквально відродив з попелу поселення, зруйновані ще монголо-татарами, перетворивши їх на квітучі міста і села.
 
За той час, поки Задніпров'я знаходилося під могутньою княжою рукою, чисельність його населення зросла з 4,5 тис. до 230 тис., що, відповідно, не могло не позначитися на прибутках князя. Адже князь Ярема Вишневецький також належав до числа найбагатших та найвпливовіших людей Речі Посполитої. Як і всі багаті знатні люди, князь був обтяжливим для монарха і навіть якоюсь мірою представляв загрозу владі корони. Столицею княжих володінь стали стратегічно важливі Лубни.
 
Саме ці блага й зацікавили Богдана Хмельницького. Уявіть тільки, вигнавши Вишневецького з володінь, Хмельницький разом отримував землі князя, що тягнулися від сучасної Черкащини до Сумщини, включаючи частину Полтавської та Чернігівської областей, і підтримку подальших дій від польського короля зі слабкою місцевою знаттю, який мріяв про абсолютну владу. Ласий шматочок, чи не так? Чому б не повернути відібраний Чаплинським хутір Субботів, а з ним і всю Вишневеччину?
 
З одного боку, Хмельницького можна зрозуміти. Довівши свою боєздатність і затвердивши свій авторитет, він би створив єдиним махом свою особисту козацьку державу. Але, з іншого боку, можна було б піти на компроміс: схилити Вишневецького на свій бік і домогтися того ж малою кров'ю. Щоправда, сам князь вряд чи став би об'єднуватися з Хмельницьким, якого він, за великим рахунком, вважав звичайним бунтівником. До того ж князь Ярема Вишневецький, по суті, був на півдорозі до створення свого варіанту незалежної держави. Хоча цих ідей князь прямо не декларував, але все ж ревний властолюбець польський король Володислав IV Ваза підозрював це і тому використав Хмельницького, нацькувавши його на дуже вже волелюбного князя.
 
Не дарма Хмельницький тоді зачастив з делегаціями до двору Володислава IV на особисті аудієнції з монархом. Ось що було почуто одним з придворних з вуст короля польського під час однієї з таких бесід, а згодом обережно записано: «Коли прийде час, щоб були козаки на поганців (тобто татар) і на моїх непослушників (тобто на магнатів і вперту шляхту) по всій моїй волі». Ось така от угода, ось чого чекав король від Богдана.
 
А першим в цих міжусобних битвах потерпав, звичайно ж, простий селянський люд - з того часу, втім, мало що змінилося. Тільки замість нинішньої гречки й цукру в якості приманки йому були запропоновані, хоч і крихітні, але свої земельні наділи, вільні від ненависних панів і магнатів. В надії на легку наживу, селяни самовіддано кинулися на списи міжусобної братовбивчої війни. Недарма тоді говорили, що нікому обробляти землю, - всі селяни пішли в козаки.
 
Таким «оселяненням» козацтва Хмельницький вбив одразу двох зайців: збільшив чисельність свого війська, а також забезпечив фінансування своїх військових домагань. Той факт, що козацька скарбниця поповнювалася за рахунок кривавих пограбувань і набігів на своїх же одноплемінників, нікого особливо тоді не хвилювало. У деяких випадках заповзятливий гетьман розплачувався з союзниками татарами своїми ж співвітчизниками, взятими в полон! Але війна є війна ... І вона не забарилася розпочатися.
 
Перший удар

 
Однією з можливих причин невдоволення козаків могла бути передача польським королем князю Яремі Вишневецькому земель Запорізьких (о. Хортиця і вся прибережна територія вздовж Дніпровських порогів), що означало б згодом фактичне знищення Запорізької Січі на корені. Цього знака, мабуть, і чекав козацький гетьман, намагаючись використати будь-яку можливість, щоб підбурити невдоволення запорожців незручними магнатами і шляхтою. Можливість таємної змови Хмельницького з Володиславом IV Вазою підтверджує і те, що сам Вишневецький тоді перебував у своїх задніпровських володіннях, тобто в зручній близькості від Січі, і тому, звичайно ж, поняття не мав про вже подвійне незадоволення з боку козаків і назріваючий бунт.
 
Зручну для польського монарха і козацького гетьмана ситуацію зіпсував польський коронний гетьман Микола Потоцький, якого змовники, звичайно ж, не посвячували у свої плани. Тому той, не чекаючи прямого наказу від Володислава IV, негайно кинувся втихомирювати козацький бунт, відправивши у бій свого 20-річного сина з частиною польського коронного війська, який зазнав поразки від Хмельницького під Жовтими водами. І не дивно, адже коронне військо нараховувало всього 5-6 тис., у той час як чисельність об'єднаного війська татар та Хмельницького склала близько 17 тисяч.
 
Отримавши звістку про остаточну загибель коронного війська і полонення гетьмана Потоцького під Корсунем, князю Яремі Вишневецькому нічого більше не залишалося, як терміново вибиратися з Задніпров'я через єдиний шлях, що залишився - переправу через Дніпро в районі Любеча – і відводити все своє військо з мирними мешканцями, які його супроводжували й тікали від козацького терору, на Волинь. А за спиною князя вже вирувала жорстока війна з розграбованими і спаленими землями і по-варварськи вбитими мирними мешканцями. «Не залишимо міст і нив, лише дорогу застелимо могилами» - ось те, до чого закликав Б. Хмельницький. І дісталося не тільки полякам і євреям. Разом з ними гинули тисячі представників української нації, яку гетьман таким чином захотів «вибити з лядської неволі». Ймовірно, що Хмельницькому для досягнення своїх цілей будь-які засоби були до душі. Падали фортеці й замки, було нещадно вирізане населення цілих міст. Жив на землях Вишневецького - у вогонь!
 
Так пишна княжа резиденція в Лубнах припинила своє існування за один день. Що й говорити про мирне населення - живими, якщо і залишилися, то одиниці. Доречі, постраждали і численні не лише католицькі, а й православні монастирі, причому в їх числі православні Мгарський та Густинський, засновані ще батьками князя Яреми. Саме в цей складний момент і помер король Польщі Володислав IV. На зміну йому обрали Яна Казимира, брата покійного Володислава IV. Достеменно відомо, що сталося це за підтримки Хмельницького, який здобув на той момент величезний вплив... у Речі Посполитої! І там, і тут...
 
Тому не дивно, що перше, що зробив новообраний король - це відсторонив Вишневецького від управління військом і забрав у князя булаву, заборонивши йому самостійно робити які б то не було дії. Все на догоду Хмельницькому, все для того, щоб Хмельницький, нарешті, опанував землями і багатствами незговірливого князя Яреми Вишневецького з дозволу самого короля. Судячи з усього, в цьому і крився найбільший інтерес «героя-визволителя» гетьмана Запорозького. Навряд чи могла людина, яка думає про долю країни, вести в бій проти неї ж її власний народ!
 
Так закінчився рік 1648-й. Хмельницький підраховував награбоване, а тому запанував час відносного спокою, що супроводжувався періодичним вирізанням шляхти і селян на території Волині та Поділля. До кінця весни 1949 стало зрозуміло, що таке «перемир'я» довго не триватиме і наступна буря не за горами.
 
Облога Збаража або «Другі Фермопіли»
 
У цей час Ярема Вишневецький перебував неподалік від своєї вотчини, міста Вишневця. І хоча князь формально був усунений від управління власним військом, він був сповнений готовності захищати свої і, поки ще, коронні володіння Речі Посполитої - хоча на той момент, здається, король Ян Казимир «призабув» про цей факт. Несподівано до місця табору князя (с. Шимковці у 9 км від Збаража) підійшла частина коронного війська в кількості 6 тисяч чоловік, і коронний гетьман Лянцкоронський звернувся до князя Вишневецького з проханням прийняти його булаву й керування воїнами. Так Ярема Вишневецький знайшов неочікувану підтримку і союзника в стінах Збаразької фортеці. З цим міцніла його віра в перемогу і можливе повернення на відроджене ним і його предками Задніпров'я.
 
На початку липня 1649 війська Б. Хмельницького і його союзників, як і слід було очікувати, підійшли до Збаража, і після кількох сутичок 10 липня почалася облога фортеці, названа, за польськими джерелами, «Другими Фермопілами». Відчуваючи страшний голод і програючи супротивникові в чисельності війська (всього 9 тисяч воїнів Вишневецького проти 90 тисяч регулярного війська Хмельницького, яке разом із союзниками - татарами і бунтівними селянами - склало 430 тисяч), князь Ярема відбив численні атаки і штурми і після півтора місяця запеклої оборони довів своє право на Збараж. Він, здавалося, досягнув неможливого. Особисто беручи участь у найскладніших битвах, Ярема Вишневецький відстояв Збараж і був єдиним, хто, нарешті, дав відсіч Хмельницькому.
 
Не останню роль у перемозі зіграло використання Вишневецьким новітніх досягнень польової фортифікаційної інженерії, а також особисті якості князя. У боротьбі за кожну людину Вишневецький облаштував у стінах фортеці шпиталь для поранених і під час облоги, що тривала протягом півтора місяця, годував мирних мешканців запасами надвірного війська. Беручи на себе відповідальність за обложених міщан, князь заборонив здавати Збараж зневіреним воєначальникам: «А куди подінете слуг, міщан, простолюдинів? Вони ж християни, гріх їх залишити. Хіба вам життя дорожче за честь? Але ми можемо зберегти і життя і честь, якщо не здамося».
 
Основний удар козацько-татарських з'єднань був постійно спрямований на позиції князя Вишневецького. Іноді обложені витримували до 17 штурмів за один день. І це без запасів води, продовольства, та ще з цивільним населенням, яке знайшло притулок у стінах замку від татарських орд. Але голод виявився сильнішим за страх. І коли мирні мешканці під білим прапором були випущені після попередніх переговорів, на них чекала страшна доля: багато кого забрали в рабство, інших (включаючи жінок і дітей) зарубано на очах у обложеного Збаража. Після цього випадку князь наказав не випускати мирне населення, забезпечуючи його запасами води та продовольства, хоча їх катастрофічно не вистачало. Але Збараж не здавався цілих півтора місяця. Однак сили обложених були приречені коли-небудь закінчитися, так і не дочекавшись обіцяної підтримки короля. Король же з коронним військом сильно затримався на той момент на півдорозі до Збаража і просто не знав, що місто в облозі.
 
У результаті попереднього підписання Зборівської угоди 23 серпня 1649 між Б. Хмельницьким і королем Речі Посполитої Яном Казимиром, облога була знята після визнання монархом поразки коронних військ.
 
Можна сказати, що саме князь Ярема Вишневецький став оплотом порядку і законності на частині коронних територій (сучасна Волинь і Поділля). Тільки за 2 роки так званої Національно-визвольної революції козаками разом з татарами було знищено 85% мирного населення Волині, не рахуючи втрат у Задніпров'ї. Подвиг Вишневецького і його без перебільшення «300 спартанців», які відстояли Збаразьку фортецю, приніс мирним мешканцям України довгоочікуване полегшення. Натхненний Ярема Вишневецький продовжив низку військових чудес, наступним з яких стала битва під Берестечком. Поразка там Хмельницького і стала початком кінця, здавалося, нескінченних війн всередині країни, а по-нашому Національно-визвольним «змаганням», що потопили пів-країни в крові.



«…Якби ти на світ не родивсь

Або в колисці ще упивсь…»

Цікаво, а як же сприймалася національно-визвольна війна українського народу очевидцями подій? Ось слова з народної думи, наведені істориком М. Яковенко в книзі нарисів з історії України: «Бодай тебе, Хмельниченку, перва куля не минула, А другая устрілила – у серденько уцілила». А ось що пише Самовидець у літописі: «И хто может зраховати так неошацованную шкоду в людях, що орди позабирали, а маєтности козаки побрали, бо в тот час не било милосердія межи народом людським. Не тил жидов губили и шляхту, але й посполитим людем, в тих краях живучим, тая ж біда була». Вражає, чи не так?

 
Події тієї вогненної пори знайшли відображення і в літературних творах як поляків, так і українців. Досить пригадати трилогію польського письменника Г. Сенкевича, твори  П. Куліша, Т. Шевченка. Останній у своєму вірші без назви так оцінював «народні змагання», логічним завершенням яких і стала Переяславська угода - фактичний початок перетворення княжої Русі на колонію Московської держави з відсталою економікою і царським самодержавством:
 
Якби-то ти, Богдане, п`яний,

Тепер на Переяслав глянув!

Та на Замчище подивись!

Упився б! здорово упивсь!

І препрославлений козачий

Розумний батьку!... і в смердячій

Жидівській хаті б похмеливсь

Або в калюжі утопивсь,

В багні свинячім.

Амінь тобі, великий муже!

Великий, славний! Та не дуже…

Якби ти на світ не родивсь

Або в колисці ще упивсь…

То не купав би я в калюжі

Тебе преславного. Амінь.

 
Так від чого ж нас намагався звільнити Б. Хмельницький і хто за що насправді «змагався»?! Судіть самі. Факти не брешуть. І неозброєним оком видно, хто в гонитві за владою проміняв ідею економічно процвітаючої держави на швидку наживу і втопив власний народ у крові братовбивчої війни, а хто проявив себе з кращого боку і залишився в пам'яті віків справжнім героєм, готовим відстоювати ідеали сильної княжої держави. І нехай цим ідеям не судилося стати реальністю, але в будь-якому разі залишилися історичні документи і численні свідчення таких старань князя Вишневецького. І, як би комусь не хотілося, але рукописи, слава Богу, не горять.

Ірина Кривенко. Великая Эпоха, Украина

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...