• Судак, Сурож, Сугдея — де погляду просторо, а думкам світло

  • Неділя, 25 квітня 2010 року

На березі Судакської бухти Чорного моря в оточенні синіх гір розкинулося невелике місто. Візантійці називали його Сугдея, східні слов'яни – Сурож, західноєвропейці – Солдайя, купці з арабських країн прозвали його Суудаг, Сурдак. Чомусь прижилася саме така назва, тільки знайшлося зручне співзвуччя – Судак.

Море в цих місцях прогрівається рано і довго зберігає тепло. Берег бухти обрамований сірим кварцовим піском. У Криму це єдине місце з настільки унікальним пляжем. Сонячних днів тут побільше, ніж у Ялті. Це саме те місце для тих, у кого серденько дає знати, нерви здають, мучить задишка або допікають інші недуги. Легкий бриз вмить розвіє всі незручності в тілі, а решту розчинить ніжний дотик солоних хвиль. Найкраще довіритися природі, вона все зробить, як треба.

Під охороною гір

У непогожий день, коли важкі сірі хмари нависають над містом, і не потрібно поспішати на пляж, добре б відправитися в гори – на автомобілі, автобусі, а краще пішки: тут все поруч. Трохи вбік від Судака опиняєшся в тінистому прохолодному лісі, що вкриває гірські ущелини і хребти, лише голі вістря круч вибиваються з пухнастої зелені. Це по дорозі на Феодосію або Сонячну Долину. Сизі ланцюги гір, то наближаючись, то віддаляючись, супроводжують мандрівника, немов говорять: ми поруч.

Багата й щедра Судакська долина, виплекана сонцем і розташована під охороною гір від холодних материкових вітрів. Величезні виноградні плантації, що йдуть до самого підніжжя гір, до осені заповнюються бурштиновими гронами, налитими густим соком. Через два-три роки вони стануть ніжним токайським вином.

Тому і виноробних заводів у тих місцях чимало, не кажучи вже про сусідній Коктебель – країну коньяків. Виноградна лоза з давніх часів культивувалася в Судакській долині: неподалік від міста археологи знаходили античні амфори для зберігання та перевезення вина.

Князь Лев Сергійович Голіцин заснував на славному березі Новосвітської бухти, що знаходиться за гірським перевалом, свій виноробний завод. Саме князь Голіцин став родоначальником російського шампанського виноробства.

Сокіл

Якщо підеш у сторону Нового Світу, не проминеш заповідник – ялівцевий гай. По кам'янистому ґрунту дерева химерної форми обережно спускаються до моря. На невеликих галявинах, де ялівець розступається, відкривається краєвид на туманну морську далечінь. А повернеш голову праворуч, погляд впирається у величний Сокіл, гору, схожу на птаха, що розпрямляє крила. Якщо дивитися на неї прямо, дух перехоплює – настільки неосяжною здається її гладка скеля, немов груди велетенського сокола, готового злетіти. Далеко не всім альпіністам такі стрімкі стіни по зубах.

Крім запашного ялівцю в гаю росте єдина у своєму роді судакська сосна. Вона не визнає інший ґрунт, крім ґрунту своєї батьківщини. Особливе дерево, незвичайне. Довгі гнучкі смарагдові голки в сонячних променях здаються променистими. А підійдеш ближче, щоб соснові гілки трохи торкнулися щоки, дерево обійме тебе волохатими зеленими лапами, наче добрий великий звір. І весь подих наповнюється хвойним ароматом цього божественного дару землі ніякій хворобі не встояти.

Славна була прогулянка, м'язи аж гудуть від радості. Але час повертатися в Судак. Що за місто таке?

Пару кроків у минуле

Адже хочеться дізнатися, хто жив у Сугдєї до нас, які люди жили в цих стародавніх місцях, чим зайняті були їхні думки, чого прагнули.

А Судак, як виявилося, належить до найстаріших європейських міст, і багато, ой, як багато побачив на своєму віку. З грецьких рукописів середніх віків ми дізнаємося, що фортеця Сугдея побудована у 212 році н.е. Але й до неї тут вже селилися алани, як стало відомо після проведених розкопок археологів у околицях Судака. Дюбуа де Монпере, відомий швейцарський вчений і мандрівник вважав, що Судак у ті старозавітні часи вже служив аланам основним портом.

Але ще раніше ці місця, схоже, заселяли елліни. Стародавні греки заснували багато міст на узбережжі Таврії – Херсонес, Гурзувіти (нині Гурзуф), Алусту (нині Алушта).

Знайдена в околицях Судакської бухти кам'яна плита, присвячена богині Деметрі й деякі інші предмети дають підстави вважати, що спочатку тут жили елліни.

Різним племенам і народам у різні віки ці благословенні місця давали притулок і їжу. Землі тут родючі й риби вдосталь, встигай лише сітки в море закидати. До IX століття став Судак солідним купецьким торговим містом. Поголос пішов довкола, мовляв, багатий Судак та міцний.

У XIII столітті місто стає найважливішим портом Кримського півострова. Тепер він опиняється в центрі торговельно-економічних шляхів з Європи до Середньої Азії, Китаю, а також до Візантії, Єгипту, Київської Русі й держави Балканського півострова. Великий караванний шлях із Золотої Орди також проходив через Судак. Місто стало настільки відомим, що навіть Чорне море арабські письменники і мандрівники часом називали Судакським.

Чисельність його мешканців уже тоді перевищувала 8 тисяч чоловік, причому, враховувалося тільки чоловіче населення, яке досягло повноліття. На ті часи він вважався досить великим містом.

Генуезька фортеця надійно захищала місто від зазіхань царів і князів сусідніх держав, тому що ласим шматком була ця тепла морська бухта, куди з усіх кінців світу стікалися хутра, зерно, зброя, коштовне каміння, англійське сукно, китайський шовк, кашемірові тканини з Індії, прянощі, мед, віск, оливкова олія. З ростом економічного впливу зросла і політична роль Сугдеї у відносинах між країнами.

Нам не дано дізнатися чи все ж таки...

Але пролетіли роки, промайнули століття. І все забуто, ніби нічого не було. Лише просочена кров'ю історії Генуезька фортеця нагадує цікавому гостю з XXI століття, що інші часи торкалися цих стародавніх зубчастих стін.

Ах, якби можна було б хоч на годинку повернутися в минуле, щоб самому побачити рицарські турніри, проходящие у фортеці, гавань, повну судів з надуваних вітром вітрилами, торговців рибою, що зазивають покупців гучними криками, смуглявих діточок, що пустують на сонці, жінок в чіпцях і з корзинами стиглих запашних персиків. Шкода, не дано це людині. Втім, не зовсім так. І західні провісники, і адепти древніх східних учень в один голос заявляють, що в людині закладена здатність і бачити своє минуле, і заглянути в майбутнє. Але і те правда, що люди втратили свої дійсні можливості, захопившись новими технологіями і передовіряючи свої уміння технократичній науці. І лише одиниці зберегли в собі цей божий дар.

На краю стрімкої скелі

У XIV столітті, а точніше у 1371 році в Судаку почалося будівництво Генуезької фортеці. Її стіни товщиною в 2 метри і заввишки в 6-8 метрів зводилися на кораловому рифі, який колись лежав на морському дні. Всього ж територія фортеці охоплює 30 гектарів. 14 квадратних веж висотою в 15 метрів розташувалися по периметру в 2 кілометри. З північної сторони був виритий глибокий рів, заповнений водою, а з боку моря фортеця охороняла майже прямовисна гладка стіна зі скелі. На самій верхівці Фортечної гори височить Дозорна башта, до якої ведуть сходи, вибиті в самому камені скелі. Якщо залізти на самий верх, то можна побачити обриси гори Аю-Даг. Історики кажуть, що турки при облозі фортеці поклали 200 тисяч людей заради того, щоб проникнути всередину, так надійно вона була укріплена.

Узбережжя порту заселяли ремісники і майстрові, купці та всякий інший люд. Тут же були торгові склади і матроські таверни, майстерні та купецькі лавки, житлові будинки та різні підсобні приміщення. Все це добре проглядалося з Кутової вежі північно-західної кріпосної стіни. Схил був крутий, втім, вся тутешня місцевість була й залишилася горбиста, тому вулиці й провулки міста виходили звивистими, пристосовуючись до ландшафту. Так воно і зараз – підйоми-спуски, сходові ступені, викривлені вулички, будинки, як гриби – який вище, який нижче, не розбереш. Особливе місце займав водостік, та це й зрозуміло: є вода – є життя. Води в Таврії було достатньо і навіть більше того, її треба було лише зуміти направити з гір до морського узбережжя, де було людське поселення. І до цього дня залишилися водоводи, закладені в сиві часи, тільки вода з них пішла, не зберегли ми, нащадки, воду.

Корисний сайт.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...