• Подорож до Індії і Непалу: Катманду (частина 8)

  • Ігор Борзаковський | Велика Епоха
    Неділя, 22 грудня 2013 року

Представляємо восьму частину подорожніх нотаток Ігоря Борзаковського. Тут він розповідає про подальші події після приїзду в Катманду, столицю Непалу.

Читайте також:

І ось я в Катманду на автовокзалі. Як завжди, тільки вийшов з автобуса, налетіли місцеві жителі з пропозиціями таксі, житла. Питаю: «Хау мач рум?» (Скільки коштує кімната). Чую у відповідь: 500—800 рупій. «Ні, — кажу, — 100 рупій і все!».

Хтось із натовпу запитав: «Рашин? «Я сміюся: «Єс, Рашин». У відповідь мені всі теж привітно посміхалися.

Потихеньку натовп навколо розсмоктався, до мене підійшов чоловік років 50: «Підімо, відведу тебе на 100 рупій (це трохи більше одного долара)».

Хвилин через 15 дісталися до місця — переді мною красивий сучасний готель. Думаю, може, яка пастка... Заходимо — мене радо зустрічають, кажуть:

— У нас є такі кімнати і такі.

Я наполягаю на своєму:

— Мені потрібна «рум» (кімната) не дорожче, ніж за 100 рупій.

Мене привели в чисту, із сучасним дизайном кімнату. Інтернет, ванна, туалет, правда, крім мене, там ще 10 чоловік. Але мене це анітрохи не бентежить. Всі жителі в ній виявилися європейцями, прямо інтернаціональна кімната вийшла — двоє хлопців і дівчина з Туреччини, один із Нідерландів, ще дівчина з Берліна, дівчина з Франції, хлопець із дівчиною з Іспанії, і ще з Англії хлопці. Всі досить приємні, цікаві люди, майже всі музиканти і люди творчі.

Подорож до Індії і Непалу. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Така велика кількість людей не напружувала, навпаки, було дуже цікаво спілкуватися, всі вели себе досить культурно, рахувалися з інтересами інших. Майже всі подорожували по Індії та Непалу вже близько півроку, деякі бували ще в якихось країнах. Поруч зі мною стояло ліжко француза Чібо. Ми з ним швидко здружилися. Він їхав у Покхару, що збігалося з моїми планами, тому домовилися їхати туди разом.

Три дні я провів у Катманду, купив два кілограми непальського чаю під замовлення, накупив купу подарунків, і на третій день ми з Чібо вирушили на автовокзал, щоб їхати в Покхару. Змовилися з водієм за 350 рупій з брата (в Індії та Непалі торгуватися треба майже завжди, і я в цьому ділі неабияк набив руку).

Приїхали на місце вже під вечір, починався дощик. У нас була адреса готелю, в якому проживання коштувало 100 рупій. Її нам дала дівчина з Берліна, що жила з нами в одній кімнаті в Катманду. Ми вирушили на пошуки. Пройшли кілометри два, тут дітлахи з двору вибігли, ми з ними розговорилися, у чайній попили чаю з Чібо, побалакали з мамою і дідусем діточок і, зробивши фотографії, пішли далі.

Подорож до Індії і Непалу. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха

У пошуках готелю несподівано зустрів дівчину з Владивостока, поговорили з нею, вона підказала цікавий маршрут для подорожі на гору Панчасі, недалеко від міста Покхара. Гора Панчасі лежить у передгір'ї Гімалаїв. Панчасі — як вважається, енергетично сильне місце, де багато людей збираються для медитації. Покхара — місто в центральному Непалі, розташоване за 198 км на захід від Катманду з населенням близько 200 тис. чоловік.

Розпрощавшись з дівчиною, пішли далі. Нарешті, вийшли до озера. Перед нами відкрилася дивовижна панорама — навколо зелений ліс, а вдалині видніються засніжені гірські вершини. Вечоріло, почав капати дощик, а до готелю потрібно йти ще кілометрів 5. Вирішили поставити намет, переночували в ньому, а на наступний день до обіду знову рушили в дорогу. У готелі з номерами за 100 рупій оселитися нам не пощастило, але ми знайшли кімнату за 125 рупій з кожного.

Покхара більше нагадує європейське місто — багато ресторанів, кафе з сучасною музикою, багато європейців і ціни теж майже європейські. Загалом, затримуватися тут не хотілося. У підсумку Чібо наступного дня поїхав до Аннапурни (гірський масив Аннапурна лежить у центральному Непалі, це частина південного відрогу Головного Гімалайського хребта). Я не пішов із ним, оскільки цей трек платний — 30 доларів, та й часу для цього походу у мене вже не вистачало. Дощ лив, не перестаючи, і мені довелося відсиджуватися в кімнаті. Залишатися в місті не хотілося, і я вирішив відправитися на Панчасі за маршрутом, який порадила мені російська дівчина з Владивостока.

Транспорту довелося почекати. І ось під'їхав битком набитий автобус, на останній сходинці висить пара людей. Я на мить застиг у нерішучості, а потім, недовго думаючи, повис третім на цій останній сходинці зі своїм величезним рюкзаком за плечима. Їду! Це вже добре. Хвилин через 15 люди потихеньку почали виходити, я пройшов в автобус, а трохи згодом вдалося навіть присісти. Але дорогу розмило дощем, і до місця призначення автобус їхати не зміг.

— А до Панчасі далеко? — запитую.

— Години 4—6 ходу, — відповідає мені місцевий.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...