• У Києві народжуються нові вулиці

  • Середа, 17 січня 2007 року
Насправді, вулиці Воздвиженська, Гончарна, Кожум'яцька та Дехтярна, що зараз забудовуються на Подолі, не є новонародженими. Навпаки, вони були одними з найдавніших на Подолі. Раніше вони були невиправдано знесені протягом 1970-80-х років для забудови місцини сучасними котеджами. Але, як це зазвичай було, реалізацію цього задуму відсунули на невизначений термін. І ось, нарешті, цього літа, після п'яти років напруженого будівництва, ми побачимо відбудоване давнє урочище Гончари-Кожум'яки. Принаймні так обіцяють робітники. Без перебільшення це будуть одні з найяскравіших вулиць столиці. „Іграшкові", „марципанові" будиночки у стилі модерн чудово виблискують на сонці на тлі Старокиївської гори.
 
Назви вулиць кажуть про те, що у старовинному в урочищі мешкали здебільшого ремісники. До речі, якщо вірити легенді, то славетний Микита Кожум'яка, який у двобої переміг змія-людожера та врятував киян від загибелі, мешкав саме тут.
 
Сьогодні навряд чи вдасться простому ремісникові поселитися в одному з таких будиночків, адже проектом ВАТ трест «Київміськбуд-1» ім. М.П. Загороднього передбачено спорудження найсучаснішого комфортабельного житлового простору з автономною інфраструктурою. У цьому казковому мікрорайоні планується також побудувати дитячий садок та школу, фітнес-клуб й тренажерні зали, комплексний пункт побутового обслуговування, АТС, криту парковку, ветеринарну лікарню та багато чого іншого.

Робітники Руслан та Віктор, які працюють тут від самого початку, розповіли про будівництво мікрорайону.

- Хлопці, розкажіть, будь ласка, про особливості своєї роботи, який у вас графік?

 
- Ми виконуємо монолітні роботи, тобто робимо поверхи, заливаємо їх бетоном. А далі вже дизайнери на комп'ютері підбирають кольори будинків. Узагалі ми працюємо по 12 годин на добу з 8 до 19 протягом 2-х тижнів, а потім два тижні відпочиваємо.
 
- Мабуть, Ви дуже втомлюєтесь...
 
- Ні, не дуже. Спочатку, безумовно - так, а зараз уже звикли до такого графіку. Дивіться самі, ми відпрацювали два тижні, а інші два - відпочиваємо вдома, в Чернігові. Це зручно. Ось інші кажуть: „На будівництві важко працювати". Звісно, це не в офісі сидіти, ручкою писати. Однак нам подобається і ми задоволені своєю роботою.
 
- Чи не страшно так високо видиратися, щоб будувати верхні поверхи?
 
- Ні, не страшно, це ж наша професія. Я (каже Віктор) будував 33-поверховий будинок на станції метро „Житомирська". Тому для мене це вже як звичка.
 
- Чи були нещасні випадки?
 
- Практично ні. Якщо дотримуєшся техніки безпеки, то неприємності не трапляються. Хіба що пальця поріжеш. Ми одягаємо каски, коли працюємо на висоті, чіпляємо вантажний ремінь, прив'язуємося.
 
- Скільки тут усього робітників?
 
- На цю мить - чоловік 70. Ми працюємо бригадами на різних об'єктах. Ми цілий день, із ранку до вечора, трудимось разом, і вже стали, як одна родина. Усі один одного знаємо, постійно разом жартуємо...
 
- Розкажіть, які у Вас почуття після того, як будівництво завершилося, і в будинку вже заселилися люди, не виникає бажання подивитися, як там зараз усе всередині?
 
- Я будував будинок на Жилянській і зараз часто повз нього проїжджаю (каже Віктор) . Звісно, дуже хотілося б зайти в яку-небудь квартиру і подивитись, яка там зараз обстановка, бо відтоді, як будував, пам'ятаєш тільки голі бетоні стіни. Але ж мешканці не зрозуміють, якщо до них прийде якийсь чоловік і попроситься до хати, мовляв, я її будував, тепер цікаво, як тут зараз.
 
- Дякую за розмову і бажаю Вам наснаги в роботі!
 
Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...