• Усвідомлення минулого

  • П'ятниця, 29 липня 2005 року

У своїх передвиборних виступах Президент РФ В.В.Путін висловився про необхідність відродження моральності як найактуальнішої проблеми сучасності. Цю думку він розвив у своєму відкритому листі, заявивши, що «для громадянина Росії важливі моральні підвалини, які він вперше знаходить у родині і які становлять самий стрижень патріотизму…»,«наша інша проблема – відсутність твердих і загальновизнаних правил...», «наш пріоритет – відродження особистого достоїнства громадян в ім'я високого достоїнства країни».

Важливість поставлених Президентом завдань очевидна. Більше восьмидесяти років ми відкидали загальнолюдську моральність як буржуазний забобон, заперечували ПРАВО, тобто інструмент, що регулює життя, як окремого громадянина, так і суспільства в цілому, заміняючи ці поняття «соціалістичною свідомістю», «соціалістичною доцільністю».

В остаточному підсумку, все це привело до небаченого раніше в історії людства сплеску того кривавого насильства, до духовної ентропії, до занепаду вдач, до деградації особистості.

Як виконати висловлені В. В. Путіним побажання? Очевидно, не обійтися без усвідомлення нашої історії, ретельного її аналізу. Нагадаю, що головним політичним інструментом більшовизму було і, очевидно залишається, необмежене насильство над особистістю. Помилково думати, що розстріли без суду і слідства тільки за одну приналежність до дворянського стану, купецтва, духівництва були характерні для перших років радянської влади. Репресії середини тридцятих років не менш жахливі. У роки застою насильство над особистістю прийняло ще більш витончені форми: тих, хто критикували “розвинений соціалізм" просто ховали до психушок. Розстріли в Алма-Аті, Баку, Тбілісі, Вільнюсі незадовго до розпаду СРСР... Криваві події серпня 1991 р. і жовтня 1993 р. – хіба це не свідоцтво того, що більшовики не відмовилися від насильства, як зброї політичної боротьби? Але чи можна вважати розстріли «методом вироблення комуністичного людства з матеріалу капіталістичної епохи», а насильство – засобами побудови нового самого справедливого суспільства?

Мимоволі виникає питання: спостережуваний в останні роки сплеск замовних убивств нічим не мотивованої жорстокості – чи не результат усього колишнього виховання, проходження принципу: «ціль виправдує засоби»? Тільки раніше всі злочини прикривалися високими ідейними міркуваннями, а тепер спростилися і звелися до задоволення низинних похотей.

Про карні злочини більшовиків опублікована величезна кількість матеріалів (не можу не згадати книгу доктора юридичних наук Ю.Стецовського «Історія радянських репресій»).

Але зараз я хотів би звернути увагу на ще один злочин більшовизму. Моральність, повага до особистості виховуються в родині. Але більшовики завдали найтяжчого удару по російській родині. Скільки поколінь росіян виросло в комуналках, у гуртожитках! Не дарма герой М.Булгакова ще у двадцяті роки говорив, що москвичів зіпсувало квартирне питання. Але ж це привело не тільки до падіння моралі, але і до значного скорочення народжуваності в Росії, що варто кваліфікувати як демографічний злочин.

Заслуговує ретельного аналізу така особливість радянського суспільства, як «злиття партії, проголошеної керівною і напрямною силою», з органами державної влади. Насадження однодумності, таємності привело до створення нової касти – номенклатури, непідвласної суспільному контролю. А це сприяло процвітанню в суспільстві сваволі та насильства.

Безприкладна жорстокість, придушення інакомислення привели до появи в суспільстві великого прошарку людей з колективною свідомістю, не здатних самостійно оцінювати події, що відбуваються, звиклих задовольнятися партійними гаслами, демагогією вождів. На цю особливість тоталітарного суспільства першими звернули увагу письменники. Назва роману Є. Замятіна "Ми”, написаного ним ще в 20-ті роки, говорить про те, що мова йде про суспільство, яке представляє собою певну аморфну масу. М.Пришвін на сторінках свого щоденника 30-х років пише, що його гнітить «масовидність» радянського буття, що якщо з'являється вождь, який захоплює за собою людей, то це, як правило, слідство не геніальності вождя, а «масовидності» слідуючих за ним прихильників.

Демагогічні гасла – це потужна зброя будь-якого тоталітарного режиму, здатна захопити за собою певну частину населення. Саме вони становлять електорат комуністів. Але чи можна і надалі дозволяти націонал-комуністам експлуатувати затурканість, неуцтво таких верств суспільства? Як, принаймні, мінімізувати, якщо не виключити повністю такий вплив на долі маргіналізованої категорії громадян?

Імовірно, доречно нагадати, що ж являла собою комуністична партія. От як озивалася про більшовиків Роза Люксембург («Новый мир», 1991 г., № 1): «Создание централизации на двух принципах: слепое под¬чинение всех организаций до мельчайших деталей одному цен¬тру, который за всех думает, со¬здает и решает, а также строгое разграничение между ядром партии и окружающей ее рево¬люционной средой, то, за что борется Ленин, представляется нам механическим перенесением организационных принципов бланкистского заговора рабочих кружков в социал-демократичес¬кое движение рабочей массы. Ход мыслей Ленина направлен на контроль партийной деятельнос¬ти, а не на ее оплодотворение, на сужение, а не на расширение, на раздробление, а не на объедине¬ние». Мені здається, що це дуже точна характеристика більшовизму, ціль якого – створити слухняного, ні про що не міркуючого «солдата партії».

Отже, однопартійна система – це пріоритет маси над особистістю, опора на юрбу, міфологічна ідеологія, демагогічна пропаганда, боєпостачання не любові, а ненависті, культ вождя, роздування масової істерії. Легко помітити, що все це властиво як фашизму, так і більшовизму, націонал-комунізму. Одним словом, близькість цих двох політичних течій не викликає сумнівів. Але фашизм засуджений Нюрнберзьким трибуналом.

Чи не настав час і в Росії провести хоча б суспільне обговорення нашого нелегкого минулого, зрозуміти джерела наших сьогоднішніх труднощів, дати політичну, карну, моральну оцінку діяльності партії, що була в недалекому минулому «керівною та напрямною силою»?

Виникає питання: чи не пізно ворушити наше минуле? Думаю, що до злочинів більшовизму, як і до злочинів фашизму, не застосовується принцип давнини. Не оброблене в глибинах совісті минуле, яке не потребує каяття, може назавжди залишитися сьогоденням. Тому буде злочином – забути про минуле, а сьогодення віддати тим, хто винний у колишніх злочинах напряму або побічно.

Я повністю згоден з істориком А.І. Борозняком: «Ми переживаємо болісний період лікування від тоталітарної шизофренії, виходу з тупиків тоталітарної свідомості. До формування масової демократичної свідомості в Росії ще досить далеко, і кожному з нас необхідно протистояти спадщині сталінізму в наших генах і в нашім суспільному устрої.

Ми тільки тепер починаємо розуміти, що перехід Росії і Німеччини від тоталітарних режимів до демократичного устрою – це розірвані в історичному часі і в історичному просторі акти єдиної планетарної драми, що вирішують фази руху XXI століття». («Спокута. Чи потрібний Росії німецький досвід подолання тоталітарного минулого?», видавництво «Пік», 1999 р.).

Нагадаю, що як у ГДР, так і у ФРН шли тривалі дискусії про сутність фашизму, про його провину перед людством. Пора і в Росії всім демократичним силам об'єднатися і провести глибоке обговорення сутності більшовизму, дати оцінку всім його злочинам, приділивши особливу увагу злочинам, пов'язаним із попранням духовності, моралі. Адже покалічена психологія людини – одне з найстрашніших, небезпечних злочинів.

Колись Валентина Іванівна Матвієнко, повернувшись із «Міжнародної конференції по Голокосту», заявила, що про злочини фашизму повинен знати кожен. Я впевнений, що і про злочини комунізму теж повинен знати кожен: не тільки старше покоління, яке випробувало на собі всі «принадності» цього режиму, але, що є особливо важливим – і молодь. Це охоронить її від помилок батьків і дідів.

Думаю, що водночас з організацією і проведенням суспільного суду над більшовизмом, доцільно в школах, у вузах ввести курс «Історії радянських репресій».

Борг демократичних партій і рухів – не тільки в здійсненні перебудови економіки та державного устрою, але і у перебудові свідомості, у сприянні відродженню моральності, духовності.

Роберт Іванович Мазінг, учасник ВОВ, доцент механіко-математичного факультету МДУ.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...