• Китай у XXI столітті: Сценарій Кризи

  • Понеділок, 18 липня 2005 року

На сьогоднішній день усі публікації про Китай однозначно мають знак "плюс". Звідси ми дізнаємося про зростання економіки, розвиток підприємництва, будівництво чергових хмарочосів, появу стриптизу. Відсутність же у цій країні глобальних кризових ситуацій дозволяє робити висновок – Росії треба було йти дорогою Китаю. Володимир Миронов (професор МДІМВ МЗС Росії) має дещо іншу точку зору.

В історії та чи інша країна періодично стає епіцентром бурі, яка охоплює все людство. У новий час джерелами тектонічних зсувів, які потрясли світове співтовариство, ставали наполеонівська Франція, більшовицька Росія, гітлерівська Німеччина. У найближчі 10-15 років найбільшу загрозу для нашої планети становитимуть дві країни – США та Китай. Глобальна небезпека, що надходить від цих гігантів, криється як раз не в їхній міці, а в їхній внутрішній слабкості.

Відкладемо аналіз проблем США до наступного разу і повернемося до швидкозростаючого Китаю, який стрімко перетворюється у глобальний вир, що здатний затягнути в себе оточуючий світ.

За останні десятиліття Китай демонструє надвисокі річні темпи росту ВВП, які за останні 20 років виросли у 20 разів. Наші "ліві" економісти вказують на переваги китайського соціалізму в порівнянні, наприклад, з ліберальним реформаторством Росії. Анітрошки не симпатизуючи лібералам, відзначимо, однак, що в "комуністичному" Китаї не було і немає ніякого соціалізму в марксистському розумінні цього терміну, як не було його й у СРСР. А що є? Є суспільний лад, похідний за своєю природою від описаного Марксом "азіатського способу виробництва", тільки на більш високій технологічній основі. Лад бюрократичний, етатистський, де все структурування суспільства йде не по осі відносин власності, а по осі влади. Саме влада Китаю виконує роль стрижня, на якому кріпиться все суспільство. Вийміть цей стрижень (як вийшло тільки що в Іраку) - і суспільство втратить цілісність, розпочнеться хаос.

Внутрішня слабість Китаю полягає в стрімко наростаючому антагонізмі між бурхливо зростаючою "новою" економікою та вкрай ригідною державно-владною системою, що протистоїть серйозній модернізації. Вже сьогодні цілі пласти китайської економіки, включаючи величезний тіньовий сектор, вислизають від бюрократичного контролю. Спроби держави зберегти тотальний контроль над суспільством, через відсутність політичної реформи, не приносять результату. Складається враження, що Пекін намагається уникнути прямої конфронтації старих політичних сил і "нової" економіки шляхом державного стимулювання прискореного росту. Але цей ріст не супроводжується адекватними структурними реформами.

Перелічимо лише деякі складові частини прийдешньої катастрофи.

Прискорено руйнується китайська громада – головний фактор стабільності традиційного суспільства. Нагадаємо, що саме руйнування громади столипінськими реформами стало вирішальним фактором російської революції. Щорічно, незважаючи на всі обмеження, із села у місто прибуває 12 мільйонів китайців. Носії пролетарьско-егалітарної психології, зіштовхуючись із соціальним розшаруванням, являють собою вибуховий горючий матеріал.

Все більше розростається прірва між процвітаючими прибережними провінціями та депресивними внутрішніми сільськими районами, де проживають 800 млн. чоловік. Їхній заробіток становить 15% доходу містян. 54% населення живуть на 2 долари на добу, ведуть натуральне господарство і в змозі підтримувати лише виробництво, яке відтворюється в попередніх розмірах. 300 млн. китайців не здатні існувати без допомоги держави.

Зростання доходів за останні 10 років майже на 300% породжує ефект "зростаючих очікувань", що є потужним фактором революційних змін. Помічено, що революції відбуваються не тоді, коли рівень життя падає (тоді починаються бунти), а коли ріст рівня життя відстає від очікувань.

У держсекторі наростає вантаж безнадійних кредитів, який загрожує обвалом банківської системи. Неминуче банкрутство тисяч держпідприємств, яке все важче відтягати, викине на вулицю нові десятки мільйонів робітників.

Вкрай ритуалізована країна Китай, яка, здавалося б, пронизана конфуціанською мораллю терпимості й ненасильства, неодноразово у своїй історії демонструвала вибухи такої жорстокості, яка не поступається "кращим" західним зразкам. Під гаданим надійним шаром східної мудрості, регламентованої ввічливості та смиренності в самій народній товщі таяться ненависть і мстивість. Соціальні потрясіння в історії цієї країни призводили до мільйонних жертв.

Історичний досвід свідчить: такі масштабні зміни, вторгнення настільки радикального нового в традиційне суспільство ніколи і ніде в світі не відбувалися без соціального катаклізму. Ні швидка демократизація, ні обережний реформізм, ні жорсткість режиму в дусі Піночета не здатні, на мій погляд, запобігти "великій крові".

Нам не дано знати, яку конкретно форму прийме прийдешня китайська катастрофа. Очевидно, це буде комбінація найгострішого соціального вибуху, зіткнення величезних мас населення, спровокованих економічною кризою та паралічем державної системи. Цілком ймовірний і розпад країни. Відзначимо, що особливою небезпекою для Росії стане практично нестримний потік біженців.

В принципі, існує два варіанти розвитку кризи. Перший – найнебезпечніший – друге видання "культурної революції". Його жах полягає в тому, що в умовах такого масштабного соціального землетрусу в правлячої еліти, як правило, виникає спокуса загасити революційну пожежу методом зустрічного вогню війною. Привід для цього і шукати не треба – Тайвань. В цьому випадку Китай перетвориться в епіцентр глобального колапсу, фатального для усього людства. В інтересах усіх виключити такий варіант розвитку подій.

Другий варіант припускає швидке усунення КПК від влади (як це було в Росії у 1991 р.). Можливість такого варіанту залежить від того, наскільки компартія "зношена" владою та демонтована за сценарієм КПРС. Головне - чи з'являться політичні сили, здатні заповнити вакуум влади? Ясно одне: на відміну від своїх сусідів - Тайваню та Південної Кореї, що зробили відносно безкровний перехід від авторитаризму до демократії, у Китаю попереду незмірно важчий шлях виходу з тоталітаризму.

Відносно мирний результат кризи, що наближується, можливий лише при сприятливій міжнародній ситуації, яка виключає спокусу інших держав скористатися тимчасовими труднощами Китаю. Світове співтовариство повинно діяти злагоджено та солідарно з найбільшою країною світу, що проходить через смугу кризи. Адже від цього залежить виживання людства.

Володимир Миколайович Миронов 

Володимир Миколайович Миронов - професор МДІМВ МЗС Росії. Публікація статті в журналі "Влада", № 1 за 2004 рік.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...