• Чан Кайши: історія китайського Бонапарта

  • Вівторок, 6 вересня 2005 року

У новітній історії генералісимуса Чан Кайши, лідера Китаю 1927-1949 рр. називають «китайським Бонапартом». Ця характеристика більше відноситься до його честолюбних устремлінь. Геніальним полководцем Чан Кайши ніколи не був, але і обвинуватити його в повній відсутності військового таланту також не можна. У зеніті кар'єри в Китаї його називали великою людиною, героєм із плеяди тих, які народжуються один раз на п'ятсот років. Його зіставляли із Конфуцієм, нагороджували лаврами вождя китайського народу, який, зрештою, переміг у багаторічній Війні Опору японської агресії (1931-1945 роки). Часто Чан Кайши згадується як лідер, який протистояв комуністам на чолі з Мао Цзе Дуном більше 20 років.

Чан Кайши народився 31 жовтня 1887 року в китайській глибинці, розташованій неподалеку від портового міста Нінбо. Відповідно до записів у книзі сімейного літопису він належав до роду, що бере свій початок від нащадків Чжоу Гуна — відомого в історії Китаю правителя, яким (за переказами) захоплювався сам Конфуцій. Родина Чан Кайши жила в будинку із магазином: його батько був хазяїном соляної крамниці. Дружина була гарною матір'ю рідних та прийомних дітей. Відрізняючись глибокою релігійністю, вона була послідовницею буддизму з неабиякою добавкою конфуціанства і прищепила синові повагу до традиційних китайських цінностей.

Слід пояснити, що справжні ім'я та прізвище генералісимуса — Цзян Чжунчжен (офіційне, урочисте ім'я; він волів, щоб його називали саме так) або Цзян Цзеши (повсякденне). Звичне для європейців Чан Кайши – це перекручена транскрипція його справжніх ім'я і прізвища.

У віці 6 років хлопчика віддали до приватної школи. Йому не було ще й десяти років, коли він втратив діда і батька. Починаючи з цього часу родина жила у скрутному матеріальному становищі. Але завдяки зусиллям матері хлопчик продовжував навчтися — спочатку в сільській школі, а потім – у повітовій, де окрім базових дисциплін вивчав класичні стародавні книги, що оповідають про традиційний китайський світогляд. Коли Чану здійснилося всього 14 років, він одружився – беззаперечно, на вибір матері. У 1909 році у подружжя народився син Цзян Цзинго. В 19 років Чан Кайши вирішив стати військовим і присвятити своє життя боротьбі за інтереси китайської нації. Кращу із доступних військову освіту для незаможніх китайців на той час могла дати Японія. Туди в 1905 році і вирішив відправитися Чан Кайши. Перед поїздкою він розстався із косою, яку китайські чоловіки носили на знак лояльності до правлячої маньчжурської династії (це могло розглядатися як акт непокори). Виявилося, що у військову академію можна було вступити тільки за рекомендацією китайського уряду, якої у Чана не було. Проте юнак вирішив залишитися на якийсь час у Японії для вивчення мови. Він швидко перейнявся ідеями кодексу Бусідо, захоплювався самурайською доблестю та самопожертвою. Тут він зустрівся із Чень Цзиеєм – одним із політичних «тузів» і королів підпільного світу. Це в значній мірі визначило подальшу долю юнака.

Повернувшись у Китай, Чан Кайши поступив на короткочасні військові курси в Баотянську військову академію, пройшовши великий конкурс у тисячу чоловік на місце. У 1907 році за гарні показники в навчанні його направили для продовження освіти в Японію, а через три роки відрядили на північ Японії для проходження служби в японській армії. Будучи курсантом японського офіцерського піхотного училища, Чан Кайши в 1908 році вступив у революційну організацію, створену Сунь Ятсеном. У рік Сіньхай (1911) в Китаї спалахнула революція, маньчжурська династія була скинута. Чан Кайши повернувся з Японії на батьківщину, де приймав активну участь у революційних подіях. Очолюючи революційний загін у Шанхаї, він проявив себе вмілим командиром. Втім, воювати довелося недовго: Сунь Ятсен знайшов спільну мову з імператорським головнокомандуючим Юань Шикаєм, який і скинув останнього імператора – малолітнього Пу І. Китай став республікою, Сунь Ятсен – самим впливовим політиком країни, Юань Шикай – її президентом, а Чан Кайши – полковником, який керує постачанням усіх військ, розташованих у Шанхаї. Тоді ж він вступив у партію Гоміньдан.

Гоміньдан була створена Сунь Ятсеном в 1894 році, більш ніж за чверть століття до створення комуністичної партії Китаю. Кредо партії виражалося в її назві: Го — держава і країна, Мінь — нація і народ, Дан — партія. Це була перша і єдина на ті часи політична партія, що наміряється скинути маньчжурську монархію в Китаї шляхом революції. Іноземці не приймали участі у її створенні. Проте, Японія надала її лідерам можливість готувати революцію з японської території. Заможні китайці допомагали Сунь Ятсену та його партії. Однак основний її кістяк до революції становили китайські патріоти-республіканці.

У 1913 році Юань Шикай взяв за кордоном кредит в 125 млн. доларів на економічні реформи, розтративши ці гроші на своїх генералів. Сунь Ятсен у відповідь підняв другу революцію, але програв. І тоді невдачі революції змусили Сунь Ятсена і багатьох його прихильників (у тому числі і Чан Кайши), бігти в Японію. Там у 1914 році він уперше поговорив із Сунь Ятсеном і в подальшому став з успіхом виконувати його доручення, намагаючись підняти збройні повстання в декількох районах країни. Він став лідером шанхайської групи революціонерів-республіканців.

У 1921 році Сунь Ятсен був обраний президентом Китайської Республіки. У наступному році Чан Кайши допоміг Сунь Ятсену придушити військовий заколот, після чого президент почав вбачати в ньому спадкоємця, називаючи своїм молодшим братом. В 1923 році Сунь Ятсен дійшов висновку про необхідність створення своїх збройних сил і відправив Чан Кайши до Москви з метою налагодити відносини, у тому числі – в питаннях військового співробітництва із Росією. Перебуваючи в Москві, він дійшов висновку, що молода радянська республіка дійсно не поступається іншим ані в розробці новітніх видів озброєння, ані у військовій справі. Але це ніяк не означало погодження Чан Кайши з політичними поглядами людей у Москві. Він одразу і назавжди став антикомуністом, тому що швидко помітив вроджену манію компартії – непримиренність до інакомислячих, спрагу до розколу народу за класовим принципом, курс на гегемонію. Повернувшись у Китай, він доповів Сунь Ятсену про те, що, на його думку, комунізм радянської Росії неодмінно буде завдавати шкоди людству, і що «сьогоднішній друг», тобто радянська Росія, і є «наш майбутній найбільший ворог». Однак Сунь Ятсен, хоча і прийняв думку Чан Кайши до відома, але вважав, що в його мові занадто багато сумнівних висловлень. На думку Сунь Ятсена було необхідно (у всякому разі, на тім етапі історичного розвитку) підтримувати союзні відносини і з СРСР, і з китайськими комуністами. У 1924 році Сунь Ятсен вирішив створити школу для підготовки армійських кадрів біля Гуанчжоу. При цьому, оцінюючи Чан Кайши як військового фахівця, знайомого з арміями Японії та Росії, він призначив його начальником військової школи Вампу і одночасно начальником генерального штабу. В цій школі Чан Кайши працював у тісній взаємодії із радянськими військовими та політичними радниками, у числі яких був майбутній маршал Радянського Союзу Блюхер. Захоплюючись Блюхером, як військовим, Чан Кайши не вірив у бескорисність Радянського Союзу і як і раніше дотримувався своєї, багато в чому справедливої, думки з приводу політики СРСР по відношенню до Китаю: «Те, що вони (росіяни) називають «інтернаціоналізмом» і «світовою революцією», - не що інше, як самий справжній кайзерівський імперіалізм... Вони хочуть зробити Маньчжурію, Монголію, мусульманські провінції і Тибет своїми радянськими республіками, і навіть на сам Китай вони хочуть накласти руку».

Після смерті Сунь Ятсена (1925 рік) Чан Кайши незабаром увійшов до складу ЦВК Гоміньдану і до складу уряду, а потім отримав призначення на пост головнокомандуючого. Першою справою, яку новий голова уряду Гоміньдану вирішив реалізувати, став давно задуманий план Північного походу – військової кампанії проти мілітаристів-опозиціонерів, що перебували на Півночі. Чан Кайши вирішив об'єднати весь Китай під владою Гоміньдану. Під час Північного походу КПК була союзником Гоміньдану, що приєдналася до Чан Кайши під тиском Комінтерну. Допомагали гоміньданівцям і радянські фахівці. 100-тисячній армії Чан Кайши протистояло до 800 тисяч, щоправда, розрізнених сил мілітаристів. Проте, успіх був на боці армії Гоміньдану.

Відповідно до офіційної історії КНР, Чан Кайши зрадив народний революційний рух, змушуючи КПК підняти збройне повстання. У дійсності, КПК співробітничала з Гоміньданом для розширення свого впливу, використовуючи у своїх інтересах національну революцію. Потрібно відзначити, що в 20-х і навіть ще в 30-х роках будь-яка людина могла бути одночасно і членом Гоміньдану, і комуністом – подвійне членство, двупартійність допускалися по всьому Китаю. КПК використовувала це у своїх інтересах, щоб підривати Гоміньдан із середини. За підтримки Радянського Союзу КПК захопила політичну владу всередині Гоміньдану під час союзу із ним. Так, наприклад, Мао Цзе Дун прийняв посаду діючого міністра пропаганди Міністерства пропаганди Гоміньдану. Багато хто з інших комуністів також зайняли важливі державні посади. З жовтня 1926 по березень 1927 років КПК провела три збройні повстання в Шанхаї. Пізніше, вона напала на штаб збройних сил «Північної експедиції», але зазнала поразки. На період загальних страйків у провінції Гуандун, робітники, проводячи пікети щодня, сильно конфліктовали із поліцією Гоміньдану. Ці повстання змусили Гоміньдан провести чистку КПК 12 квітня 1927року. 12 квітня 1927 року Гоміньдан на чолі з Чан Кайши почав воєнні дії проти КПК у Шанхаї і декількох інших містах. Більш ніж 5000-6000 членів КПК були захоплені, і багато хто з них були вбиті у Шанхаї наприкінці 1927 року. Водночас, у цьому ж році, були розірвані дипломатичні відносини із СРСР.

У серпні 1927 року члени КПК у революційній армії Гоміньдану почали «Повстання Наньчан», що було швидко придушене. У вересні КПК розпочала повстання “Період осіннього врожаю”, щоб напасти на Чанша, але напад був також придушений. Після поразки КПК відступила в район Цзинганьшань, установлюючи свої порядки в деяких селах. До кінця 1928 року Чан Кайши довів чисельність своєї армії до 2 млн. чоловік і зробив її найбільшою у світі. Тепер лідера Гоміньдану стали йменувати генералісимусом. Його похід на Пекін завершився захопленням міста. Формально весь Китай знаходився під владою Гоміньдану (але деякі райони як і раніше контролювали комуністи і мілітаристи). Нарешті, прийшов час відносного спокою, під час якого Чан Кайши провів кілька реформ. Рішення аграрного питання уряд почав зі скасування зайвих податків. До 1936 року уряд скасував понад 6000 різноманітних податків по всій країні, що, безумовно, йшло на користь господарюючим суб'єктам. Якщо раніше сума орендної плати для селян могла сягати 70% від урожаю, то уряд Чан Кайши обмежив плату до 37,5%. Заохочувалося освоєння цілинних земель, був створений Селянський банк, що забезпечував дешевий кредит, заохочувалася також і кооперація. Після багатьох років розрухи уряд, нарешті, звернув увагу на іригаційну систему і упорядкував канали та греблі, що серйозно знизило втрати від повеней. На селі створювалися дослідницькі станції, де вчені займалися селекцією, виведенням нових сортів сільгоспкультур та порід тварин. Був виведений сорт бавовни, врожайність якого була на 35% вище, за традиційно вирощуваний сорт. Оскільки в країні припинився хаос, то почався зріст легкої промисловості. Ожила текстильна промисловість, стало зростати виробництво сірників, паперу, цементу, цукру і масла тваринного походження. Уряд розпочав субсидування машинобудівництва, хімічної промисловості, виробництва сталі та електроенергії.

На відносно спокійний розвиток Китаю було відпущено усього десять років. Окрім внутрішньої напруженості, породженої складними відносинами з комуністами, які розмістилися в ряді районів, рік у рік наростала загроза з боку Японії. Вранці 19 вересня 1931року японці розпочали воєнні дії в районі Мукдена. Отоді і виявилася згубна доля Чан Кайши – битися водночас на три фронти: з японцями, з генералами-феодалами-сепаратистами та з військами компартії. До лютого 1932 року японці з боями захопили всю Маньчжурію, вибивши звідти китайські війська. Водночас тривала війна з комуністами, які використовували війну з японцями, щоб розширити сферу свого впливу в Північно-східному Китаї, фактично борючись пліч-о-пліч з інтервентами проти Гоміньдану. Радянський дипломат Ледовський свідчив: «Війська центрального (гоміньданівського) уряду рухалися на Північний Китай з метою роззброїти японців... Війська комуністів, прагнучи затримати просування гоміньданівських військ, руйнували рейкові шляхи, підривали мости, лінії телефонного зв'язку,... знищувалися життєво важливі об'єкти – виводилися з ладу електростанції, затоплювалися вугільні шахти, пускали під укіс залізничні поїзди. Переривалося постачання міст паливом, електроенергією, водою, продовольством. Зупинялися фабрики і заводи... Величезна маса людей загинула від голоду і хвороб. Все це і багато чого іншого приносилося в жертву боротьбі за владу».

Із жовтня 1933 року по січень 1934 року комуністична партія понесла повну поразку. У п'ятій операції Гоміньдану, що прагнув оточити і знищити КПК, КПК втратила свої сільські цитаделі одна за одною.26 січня 1932 року морська піхота (70 000 чоловік) японського адмірала Содзана висаджується в Шанхаї. Китайська 19-та похідна армія майже місяць опирається інтервентам. Але погано озброєна китайська армія була не в змозі зрівнятися із досконалою військовою машиною Японії, якій згодом виявилося по плечу наносити поразки прекрасно озброєним американським військам. Зрештою, китайська влада змушена була піти на поступки з японської сторони – проголошувалася незалежність Маньчжурії під протекторатом Японії. Після хиткого перемир'я з Японією Чан Кайши знову відновив боротьбу із КПК. У грудні 1936 року Чжан Сюелян і Ян Хучен – два генерали Гоміньдану – викрали Чан Кайши в Сіані. Ще до інциденту в Сіані навколо Ян Хучена і Чжан Сюеляна було багато шпигунів КПК, які настроювали їх проти генералісимуса. Фактично, метою лідерів КПК було вбивство Чан Кайши, однак Сталін написав у Центральний комітет КПК лист із проханням не вбивати його. Сталін відмінно розумів, що єдина людина в Китаї, які може хоч якось протистояти японцям (і в такий спосіб убезпечити Радянський Союз від японської загрози) був Чан Кайши. Мао Цзе Дун був у нестямі від люті, що йому не дали поквитатися із заклятим ворогом, але змушений був підкоритися. Чан Кайши був звільнений і повернувся до столиці країни Нанкін, після чого погодився створити разом із КПК єдиний фронт боротьби проти японських загарбників. З Радянським Союзом був підписаний договір про ненапад, після чого СРСР почав надавати фінансову і військову допомогу Китайській республіці. Визнаючи на словах верховенство Гоміньдану в політичному житті Китаю, Радянський Союз як і раніше підтримував КПК. Навіть у документах Політбюро не соромилися використовувати відносно китайців улюблені епітети: «червоні» і «білі».

У липні 1937 року Японія почала Другу світову війну в Азії, розгорнувши наступ в Північно-східному Китаї. У серпні японці висадили десант під Шанхаєм, але через сильний опір військ Гоміньдану змогли взяти місто за допомогою флоту тільки через два місяці. У грудні 1937 року японці, що наступали із Шанхаю, захопили гоміньданівську столицю Нанкін. У запеклих боях за неї китайська армія втратила майже всі свої танки і літаки, більшу частину артилерії військово-морського флоту. Чан Кайши переніс столицю на захід, у місто Ханьчжоу. До середини 1939 року йому вдалося відновити свої військові сили, довівши армію до 3 мільйонів чоловік. У бої при Таейрчжуані китайці понесли поразку. Після захоплення японцями міста Ханьчжоу, генералісимус Чан Кайши ще раз переніс столицю на захід у місто Чунцін. Друга світова війна, що охопила і Тихоокеанський регіон, помітно знизила розжарення бойових дій у Китаї. У травні-серпні 1945 року гоміньданівське командування провело успішний контрнаступ і відрізало 100-тисячне угруповання японців в районі Кантона (сучасний Гуанчжоу). Після закінчення Другої світової війни Китай був визнаний великою державою і став постійним членом Ради Безпеки ООН.

Відповідно до офіційної історії КНР вирішальну роль в антияпонській війні зіграла КПК, а не Гоміньдан. У дійсності, за винятком декількох боїв, включаючи битву в Пінсін Гуань, війська КПК не зробили великого внеску у війні проти Японії. На той час армія Гоминьдану була в основному однією на лінії фронту, втративши у війні понад 200 генералів (загальні втрати Китаю у Другійсвітовій становили близько 20 мільйонів). Показово, що японські генерали, які воювали в Китаї, у мемуарах в якості свого одного супротивника називають армію Чан Кайши. Але після остаточного розгрому Квантунської армії радянськими військами, радянське командування передало всю трофейну зброю військам КПК. По суті, СРСР зрадив свого союзника по Другій світовій війні, спровокувавши нову громадянську війну. У Північно-східному Китаї почалися важкі бої між військами комуністів і Гоміньдану, які йшли зі змінним успіхом. До листопада 1948 року КПК взяла під свій контроль Маньчжурію. Війська КПК почали широкі наступні операції, які виснажена армія Чан Кайши вже не в змозі була стримати. У грудні того ж року гоміньданівський режим зазнав катастрофи. Однією з причин стало те, що КПК мала надійний тил – СРСР. З іншого боку, США не стали таким же тилом для Чан Кайши. Вони зволіли прямо не вплутуватися у війну в Китаї. 7 грудня вірні Чан Кайши війська без перешкод евакуювалися на острів Тайвань і на прилеглі прибережні острови Цюемоу, Дачень і Мацу. Вашингтон офіційно оголосив, що у випадку комуністичного вторгнення на Тайвань, його 7-й флот захистить цей острів та його мешканців.

Опинившись на острові, Чан Кайши не тільки не втратив своєї влади, але, навпроти, сильно зміцнив її. Насамперед, Чан Кайши установив режим особистої влади, запровадивши воєнний стан і заборонивши будь-яку опозиційну діяльність. В економічній сфері Чан знову почав з аграрної реформи. Спочатку орендна плата, як колись у материковому Китаї, була знижена до 37% від вартості продукції. У поміщиків земля була викуплена і передана селянам, причому компенсацію за втрачені землі поміщики отримували акціями державних підприємств. Так аграрна реформа була сполучена із приватизацією. Завдяки цьому селяни на Тайвані отримали у власність земельні наділи. Це був, по суті справи, перший виклик генералісимуса, звернений на адресу Мао Цзе Дуна, що підняв народ проти Чан Кайши під гаслом «Землю селянам!», але так і не стримав жодної зі своїх обіцянок. Сільське господарство стало давати непоганий пибуток уже до 1953 року, і отримані кошти уряд направив на розвиток промисловості. Результат знову був гарний: ріст ВВП склав 7,5%, а між 1960-м і 1970-м роками він становив вже 9,7%. Разом із приватизацією держава засновувала казенні підприємства з виробництва електрики, сталі, цукру, засновувала банки, будувала залізниці і автотраси. За роки свого правління на Тайвані Чан Кайши зміг домогтися того, що, як він затверджував, хотів зробити для всього Китаю. Змінилася і ідеологія Гоміньдану. Якщо в 1943 році з-під пера генералісимуса вийшла книга "Долі Китаю", де затверджувалося, що "кожен парубок у Китаї повинен стати або солдатом, або льотчиком", то тепер упор робився на конфуціанські норми людяності та чиношанування.

Що ж стосується кола інтересів Чан Кайши в його особистому житті, то це були поезія, музика. А ще він був гарним каліграфом. У його кабінеті висіли два сувої, на одному із яких Чан Кайши написав виречення древнього мислителя Мен-Цзи: «Жити, відчуваючи себе людиною Піднебесної у всій її широті; займати в Піднебесній положення того, хто відомий своєю справедливістю; іти по тому великому шляху, що передбачає Піднебесна; свої удачі ділити з людьми, а свої невдачі переживати самостійно». Інший напис був зроблений Сунь Ятсеном: «Моєму молодшому братові Цзеши (тобто Чан Кайши) Піднебесна – це наше загальне надбання. Сунь Вень (тобто Сунь Ятсен). Протягом багатьох десятиліть генералісимус щодня вів щоденник, а коло його читання визначалося зацікавленістю до етики Китаю, його політичної філософії, національної та всесвітньої історії.

Говорять, що він був людиною марновірною. Незважаючи на те, що, одружившись із Сун Мейлін, хрестився і став християнином, він не забував про китайських божеств і завжди підносив молитви Будді у храмі. Генералісимус не пив і не курив, спиртне не вживав навіть під час застіль із керівництвом партії. Чан Кайши звичайно носив або військову форму, або китайський одяг традиційного покрою і намагався гранично зберігати класичний образ китайця свого часу: не був європеїзований ні ззовні, ні у звичках. Правда, він далеко не завжди був зразком конфуціанської стриманості. Так, одного разу під час банкету за участю радянських представників, генералісимус почав розмову про китайських комуністів і буквально втратив контроль над собою. Свою розмову, пересипану лайками, Чан Кайши закінчив досить дипломатичним тостом: "Геть комуністичну партію!" Китайським дипломатам довго довелося пояснювати, що він мав на увазі.

Його дружина і син зайняли особливе місце в історії Китаю. Чан Кайши і Сун Мейлін обвінчалися в грудні 1927 року в християнському храмі Шанхаю (до цього часу Чан Кайши встиг вже тричі побувати в шлюбі і розвестися). Сестра Сун Мейлін вийшла заміж за Сунь Ятсена. Її батько був заможною людиною і товаришем Сунь Ятсеня, якому він допомагав, фінансуючи його революційну діяльність. Сун Мейлін здобула освіту в США і вільно володіла англійською мовою. Під час Другої світової війни вона з великим успіхом зробила поїздку до США, призиваючи американців надавати допомогу Китаю. Взимку 1943 року Сун Мейлін супроводжувала чоловіка в поїздці до Каїру, де відбулася його зустріч із Рузвельтом та Черчіллем. Там вона була перекладачем і приклала чимало зусиль для налагодження контактів між главами трьох країн. Згодом Черчілль говорив Рузвельтові: «Сильна жінка ця китаянка!» Сун Мейлін була помічником Чан Кайши і з питань зовнішньої політики, і в справах всередині країни. В родині вони прожили разом майже п'ятдесят років (з 1927 по 1975 рік) аж до смерті Цзян Чжунжена. Після цього Сун Мейлін жила в США, де і померла на початку 21 століття у віці 106 років.

Син від першого шлюбу Цзян Цзинго у віці 15 років був відправлений на навчання до Москви, де жив під ім'ям Миколи Єлізарова. Коли у 1927 році Чан Кайши почав боротьбу із комуністами, Цзян Цзинго був змушений засудити батька привселюдно за «зрадництво» революції і відректися від нього. Цзян Цзинго залишився в СРСР, по суті, як заручник. Йому дозволили повернутися на батьківщину лише у 1937 році. У Китай Цзян Цзинго приїхав із дружиною – Фаїною Вахрьовою, з якої він разом працював на заводі. У рідному селі дружини зіграли весілля за китайськими звичаями, і Фаїна отримала китайське ім'я Цзян Фанлян. В 1972 році Цзян Цзинго став головою уряду на Тайвані. Це означало обрання його спадкоємцем батька, який, у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, відійшов від справ. Після смерті Чан Кайши Цзян Цзинго скасував воєнний стан, введений його батьком, і продовжив економічні реформи. В 1974 році на острові Тайвань середній річний дохід на душу населення сягнув 700 доларів: за цим показником Тайвань уступав тоді в Азії тільки Японії, Сянгану і Сінгапуру. В 1988 році Цзян Цзинго помер. А Фаїна померла у грудні 2004 року в Тайбеї. Насьогодні Тайвань – багата високорозвинена демократична держава, що сполучила у собі повагу до древньої національної культури і досягнення західної цивілізації. Багато в чому – це заслуга Чан Кайши та його сина.

Сам Чан Кайши пішов із життя 5 квітня 1975 року через серцеву недостатність. У своєму політичному заповіті Цзян Чжунчжен призивав своїх співвітчизників продовжувати здійснювати три народних принципи Сунь Ятсена: домагатися оздоровлення і повернення до життя континентальної частини Китаю, відроджувати національну культуру і рішуче захищати демократію. Перед своєю кончиною він просив, щоб його останки були перевезені на материк у Нанкін для постійного поховання на горі Цзицзиньшань, де спочиває труна із тілом Сунь Ятсена.

Вікторія Кулікова

Джерела:

1. «100 знаменитых полководцев» И.Я. Вагман, В.А. Мац, А.В. Зиолковская,

2. «100 великих военачальников», А. Шишов,

3. «9 комментариев о компартии» EpochTimes,

4. «Чан Кайши: изгнанник и триумфатор», http://vokrugsveta.ru/publishing/vs/archives/?item_id=682,

5. «Его звали Цзян-гун», http://www.a-z.ru/rock-cabaret/essay/1/chan.htm.

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...