• Місяць - гігантський штучний задум? (Частина друга)

  • П'ятниця, 19 травня 2006 року
 
 
За мить після того, як астронавти місії Аполлон XI встановили перший сейсмограф на Місяці 20 липня 1969 р., НАСА були відмічені перші ознаки сейсмічної активності супутника. Не зважаючи на те, що вони мали незначний характер, учені вирішили дізнатися, чи була вищезазначена активність викликана падінням на поверхню «Місяця XV», радянського безекіпажного супутника, який був виведений на орбіту Місяця у той самий час, коли екіпаж Аполлона здійснював свою місію. Закінчилося все тим, що він з веління випадку вдарився у так зване «Море криз». Але, незалежно від характеру падіння, те, що від початку і донині привертає увагу у команд дослідників, це дивовижна тривалість такої активності на сірому планетоїді.

Нині багато команд дослідників скрупульозно займаються інтерпретацією тисяч годин запису, зробленого встановленими на Місяці сейсмографами під час програми Аполлон. У цьому ряду місій (Аполлон XI-XVI) були встановлені вимірювальні прилади, що передавали на Землю велику кількість даних. Це продовжувалося аж до їх відключення у 1977 р.

За даними досліджень, проведених Йосіо Накамурою, геофізиком із Техаського університету, який зараз вивчає ці явища, існує різновид лунотрусів (місячних землетрусів) малої сили, які виникають в середньому із протяжністю в 1000 км місячної поверхні, що є вельми дивним.

«Їх глибина більша, ніж у будь-якого землетрусу, який спостерігався на Землі», – пояснює Кетрін Л. Джонсон, геофізик з Океанографічного інституту Скріпса (США). Порізно ці невеликі землетруси відбуваються із частотою у декілька разів на день, до того ж, переважна їх більшість – у видимій стороні Місяця. Ця асиметрія додається до великого списку інших асиметрій, які спостерігаються у нашого супутника.

Клайв Р. Ніл, професор цивільного будівництва та геологічних наук Університету Нотр-Дам (США), також вивчає дані, що були отримані програмою Аполлон. Він зміг підтвердити наявність 28 сильних землетрусів невеликої глибини (5,5 балів за шкалою Ріхтера), і що цікаво, після яких Місяць продовжував тремтіти більше 10 хвилин. На Землі зазвичай такі коливання продовжуються не більш ніж півхвилини. «Місяць резонував, як дзвін», – розповів Ніл. Незліченні дослідження свідчать про те, що наш Місяць, імовірно, є порожнистим планетоїдом, що був утворений з однієї    суцільної частини.

Такі цікаві особливості нашого супутника призвели до виникнення гіпотези, яку консервативній групі вчених прийняти дуже важко.

Вже у 1960-х роках Михайло Васін і Олександр Щербаков з Академії Наук СРСР висунули гіпотезу про те, що насправді наш супутник був створений штучним способом. Не зважаючи на те, що ця ідея здавалася сміховинною у минулі роки, численні дані НАСА, схоже, підтверджують постулати теорії штучного Місяця. Й у цьому немає нічого дивовижного, оскільки супутник Місяць володіє має найбільш рідкісні риси, які тільки можна було б зустріти у небесного тіла: виявлені різні асиметрії його сторін (видимої та темної); кратери на його поверхні у глибину не перевищують 5 км, не зважаючи на те, що мають сотню кілометрів у радіусі; його низька щільність і резонанс у коливанні лише дають привід вважати, що це порожнистий планетоїд; він є неймовірно опуклим тілом (більш, ніж фізика здатна пояснити); має зосередження маси в окремих точках під поверхнею; будучи холодним тілом, він має величезні плями (моря) матеріалу, який учені донині вважають лавою; його орбіта майже ідеально кругова; походження дотепер лишається важкою для уточнення теорією.

Зараз незрозуміле походження Місяця продовжує спричиняти полеміку. Із трьох або чотирьох найбільш популярних теорій минулого століття сьогодні вчені приймають одну як найбільш правдоподібну: походження від «повільного зіткнення». Ця теорія намагається пояснити те, як міг утворитися супутник із фрагментів меншої ніж Земля планети, зіткнувшись із нею.

Щоб перевірити динамічний розвиток цього зіткнення, лабораторії використовують суперкомп’ютери, які здатні відтворювати графіки з мільйонами можливих змінних. Згідно обчислень, Місяць міг утворитися, тільки у тому випадку, якби тіло певного розміру вдарилося у Землю під дуже особливим кутом, вивільняючи у космос речовину, здатну зібратися разом замість того, щоб знов осісти на Землю. Разом з іншими змінними для цього потрібно, щоб об’єкт удару, створивши ударну хвилю, не розбився вщент, і щоб швидкість удару була близько 15 км/с.

Але навіть якщо примудритися відтворити такий складний початок, у великої сріблястої кулі все ще залишається безліч каверзних особливостей, які ми не можемо пояснити.

Прикладом цього є хмара намагнічених частинок пилу, що постійно переміщається зі світлом дня точно по лінії землі, відокремлюючи місячний день від ночі. Ця слабка «магнітна буря», явище, яке залишили без підтвердження під час програми Аполлон, була вивчена на початку цього року. Можливо, це й породжує більшість явищ, які ідентифікують як «місячні часові явища» або англійською LTP (lunar transient phenomena).

Впродовж віків були згадки про дивне сяюче світло на Місяці, яке багато з астрономів ризикували назвати доказом існування там розумного життя. Існують навіть фотографічні свідоцтва НАСА, які ідентифікуються як LTP. Тімоті Стабс із Відділення дослідження сонячної системи Центру космічних польотів Годдарда вважає, що ефект стіни пилу є невизначеним: можливо, вона прозора, невидима та нешкідлива; або також цілком можливо, що вона є являє собою дійсну проблему, паралізуючи скафандри, вкриваючи їх поверхню, і викликаючи у екіпажа перегріви. «Нам ще доведеться вивчити багато з того, що стосується Місяця», – сказав Стабс.

Висновок

Визнання того, що ця величезна мертва куля, що обертається навколо нашої Землі, не є природним супутником, а – задум розуму, вирішило б велику частину питань, пов’язаних із фізичними аномаліями, що стоять перед нами, оскільки їх походження, а також численні аспекти нинішнього стану Місяця не можуть бути пояснені відомими законами фізики.

Але при цьому виникають два ще більших питання: хто створив Місяць, і з якою метою? Є немало тих, хто вважає, що в її створенні взяли участь інопланетяни. Але ще більше людей вважають, що творцем планетоїда є доісторична цивілізація.

Таке походження Місяця представляється неможливим для прихильників теорії лінійної еволюції людини. Але наукове співтовариство мало-помалу виявляє незліченні докази існування стародавніх цивілізацій, що процвітали у технічному відношенні, і які створили такі нині нез’ясовні речі, як доісторичні ядерні реактори у Габоні, залізний лом (інструмент) без домішок (чого важко досягти за допомогою сучасних методів), що був виявлений в Індії, або Антикитерський годинник.

Але з якою метою розумні істоти могли створити Місяць? Головна відповідь на це питання є такою: для освітлення нічного неба. Мета, заради якої людина могла оволодіти технологією створення колоса, що світиться, такої величини для скептиків представляється просто смішною. Але якщо ми зупинимося, щоб поглянути на сучасні досягнення і проекти людства, можливо, ця ідея вже не здаватиметься нам такою абсурдною. Після того, як одного разу Карл Саган зробив нариси із простими слідами на Місяці та Марсі, людина вже почала змінювати зовнішній вигляд інших світів, тим більше, коли почав складатися проект Місяця як можливого постачальника енергії. У цьому довгостроковому проекті планується засіяти Місяць величезними сонячними батареями, які за допомогою мікрохвиль передаватимуть цю енергію на Землю.

Також під час оцінки впливу людини на космос слід враховувати те, що без нашого супутника життя на Землі було б просто неможливим. Місяць служить своєрідним «гравітаційним якорем», який не дозволяє наший планеті обертатися безладно, із днем, що дорівнював би 6 годинам, нестерпною зимою та згубним літом. Саме тому, знаючи, що Місяць віддаляється від Землі на якісь міліметри на рік, деякі вчені навіть почали намічати ідеї щодо збереження стабільності на земній кулі. Олександр Ейвіан з Університету штату Айова (США) натякнув, що можна «викрасти» один із супутників Юпітера (Європу) і помістити його на нашій орбіті, – проект супутника досить складний для того, щоб бездоганно його реалізувати. Така здатність (маніпулювання небесними тілами наший Сонячної системи) – це очевидний приклад впливу, який може зробити людина на космос у найближчі роки. Отже, нам слід переглянути погляди на те, наскільки неможливим є, щоб цивілізація, подібна до нашої, що народилася тисячі років назад, могла запалити високо у небі величезний «космічний світильник».

Оригінал статті іспанською:

La Gran Época (Велика Епоха)

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...