• Кіотський протокол – афера кордону тисячоліть? (Частина 2)

  • Четвер, 5 травня 2011 року

Земля, Сонце, галактика

Земля

Планета Земля – основний чинник нашого тяжіння і наш дім (мал. 1), який ми постійно повинні вивчати і облаштовувати. Найближчим часом ми не зможемо жити на інших небесних тілах Сонячної системи (СС). Та цікавість змушує нас досліджувати й освоювати навколишній простір, а отримані знання дозволяють глибше зрозуміти земні процеси і створюють додаткові можливості для захисту Землі від небезпечних космічних впливів.



На мал. 1.1.: У центрі знімка простягся Північноамериканський континент, ліворуч – Тихий океан, праворуч – Атлантичний. На півночі видно: контур Гренландії, трохи схожий на туфлю, та зліва від неї поле морських льодовиків Арктики.

На мал. 1.2.: Євроазіатський континент, Індійський океан і завжди вільні від хмар Аравійський півострів і північ Африки.



На мал. 1.3.: Африканський континент і обриси Антарктиди.

На мал. 1.4.: Антарктида: смуга сірих невеликих плям від Південного полюсу (центр знімка) до лівого нижнього кута – Транс-антарктичний гірський хребет, перекритий кригою; зліва від хребта: шельфовий льодовик моря Росса, потім темні води моря і плавуча крига (http://www.solarviews.com/eng/earth.htm).

Польоти до інших планет Сонячної системи та сусідніх зірок треба довірити автоматам, телекамерам і приладам. Вони кращі нас у всьому. Зокрема, автомати менш чутливі до змін зовнішнього середовища, їх датчики точніші і об'єктивніші, ніж людські органи чуттів. Та найголовніше: мають меншу вагу, ніж людський екіпаж із запасами продуктів і кисню.

Вивчення сонячної активності, клімату і тектонічної активності Землі показало, що ці процеси змінюються синхронно (одночасно), нібито ними керують з одного центру. У згаданій ситуації у дослідників виникає природна спокуса приписати диригентські функції власній галузі знань: сонячним, атмосферним, тектонічним процесам або впливам електромагнітних, магнітних і гравітаційних полів. Але у конкурсі за місце диригента виграє Сонячна система в цілому (Беррі, 2008, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume10/index.html).

Сонячна система

При русі планет навколо Сонця (мал. 2) і взаємодії їх гравітаційних полів виникають синхронні коливання сонячних і планетарних процесів. Періоди коливань залежать від часу обертання планет і Сонця навколо центра тяжіння Сонячної системи (баріцентра), а їх амплітуди (розмаху коливань) залежать від мас планет і їх відстаней до Сонця. Власні процеси небесних тіл також змінюють розмах коливань (Berry, 2006, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html).

Найбільші переміщення барицентра і приливні сили виникають тоді, коли планети і Сонце вишиковуються у лінію (мал. 2). Наприклад, Юпітер, Сатурн, Нептун і Меркурій опиняються на одній лінії кожні 178,7 року. Це один з головних циклів Сонячної системи. Є й інші коротші та довші цикли (Беррі, 1991, 1993).



Гравітаційні поля тіл Сонячної системи періодично змінюють сонячну і сейсмічну активності, циркуляції повітряних і рідких мас Землі, а вже ці зміни, в основному, і формують кліматичні коливання (Berry, 2006, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html). Взаємодія згаданих процесів пояснює всі потепління і похолодання клімату протягом століття.

Існування багатовікових зв'язків між коливаннями клімату, магнітної полярністю сонячних плям і сейсмічною активністю Землі додатково свідчить про наукову неспроможність Кіотського протоколу (Беррі, 2008, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume10/index.html). Основні джерела кліматичних коливань знаходяться за межами Землі.

Тому не можна спочатку розбиратися із внутрішніми процесами взаємодії суші, моря і атмосфери, а вже потім оцінювати вплив зовнішніх сил, як це планують зробити кліматологи Кіотського протоколу. Зміни сонячної активності і місячно-сонячних припливів у багаторічних періодах якраз і формують взаємодію суші, моря і атмосфери (Беррі, 1991, 1993; Berry, 2006, http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html).

Під час розвитку земної кори і біосфери у гірських породах і викопних рештках рослин і тварин записуються еколого-кліматичні дані про річні обороти Землі, місячно-сонячних припливах, про зміни сонячної активності і земної орбіти. Геологічні періоди містять інформацію про обертання СС навколо центру нашої Галактики і про проходження СС через галактичні рукави.

Зіставлення геологічних, палеонтологічних і астрономічних відомостей дозволяє створити узагальнену картину найтриваліших природних циклів і їх небезпечних явищ (Беррі, 2007, http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/).

Галактика

Спершу пропоную читачам переглянути короткий фільм, відзнятий з борту фантастичного зорельота. Він включає основні знання про будову Всесвіту. Якщо летіти зі швидкістю світла від Сонця до останньої планеті СС, а потім направити зореліт на північ, перпендикулярно до нашої Галактики, то через 1000 світлових років ми зможемо побачити її всю (мал. 3). Потім ми будемо майже 100 тисяч років спостерігати її зменшення по мірі віддалення зорельота. Все це можна переглянути у русі за кілька хвилин на сайті http://www.youtube.com/watch?v=CwuDVUS5NKI&feature=related. Потім йдуть загальні картини Всесвіту, які вже прямо не стосуються досліджуваної геологічної історії Землі.

Сонячна система обертається по еліптичній орбіті навколо центра нашої Галактики (мал. 3) за годинниковою стрілкою. Повний оборот СС або її галактичний рік у поточному геологічному часі триває 250 млн років. Спіральні гілки (рукави) Галактики переміщуються у тому ж напрямку швидше і в результаті Сонячна система (СС) періодично опиняється всередині цих рукавів (Беррі, 2007, http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/).

Вони є струменевими потоками речовини, які витікають з ядерного диска Галактики. Речовина представлена газопиловими хмарами, кометами та зірками. Чумацький шлях, який ми бачимо влітку на нічному небі, складений з таких потоків. Сонце перетинає потік приблизно за 1-2 млн років. У цей час на Землю випадає від 100 до 1000 галактичних комет, тобто при русі Сонячної системи через рукав, приблизно, один раз на кілька тисяч років комета стикається з Землею. 700 тисяч років тому СС вийшла з рукава (гілки) Оріона і через 18 млн років увійде до гілки Персея (Беррі, 1993, Беррі, 2007).

Зараз спостерігається підвищена геологічна активність Землі та інших планет, запиленість міжпланетного простору та наявність у ньому великої кількості метеоритів, комет і астероїдів з малим часом життя обумовлені недавнім виходом Сонячної системи (мал. 3) з галактичного рукава Оріона (Беррі, 1993, Беррі, 2007, http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/).

Література

Берри, Б. Л. 1991. Синхронные процессы в оболочках Земли и их космические причины. Вестн МГУ. Сер. 5, №1, с. 20-27.

Берри Б. Л. 1993. Периодичность геофизических процессов и её влияние на развитие литосферы. В кн.: Эволюция геологических процессов в истории Земли. Ред. Н.П. Лаверов. М. «Наука», с. 53-62.

Berry B. L. 2006. Solar system oscillations and models of natural processes. Journal of Geodynamics 41, 133-139; http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume4/index.html

Борис Берри, 2007. Прошлые, унаследованные и будущие природные опасности. Великая Эпоха. 05.24. http://www.epochtimes.ru/content/view/10749/5/

Борис Берри, 2008. Управление климатом, его прошлое и будущее. Журнал «Холод’OK!», №1(6), с.72-78; http://www.netpilot.ca/geocryology/annals/volume10/index.html

Борис Беррі. Велика Епоха

Підписатися:

Social comments Cackle

загрузка...