Дощ – мені брат, а град – не брат
Велика Епоха
7 липня цього року в Артемівську (Україна) під час нестерпної спеки випав досить великий град. Зранку стояла прекрасна погода, сяяло сонце, і не було натяку навіть на найменший дощ. Але відразу пополудні небо якось дуже швидко потемніло, немов настало сонячне затемнення. І раптом пішов град. Градини були розміром з виноград і сипалися з неба рясно й досить довго. Насипалося стільки, що двірники вийшли розчищати тротуари з совками й віниками. На вулицю вибігли діти... і почали грати в сніжки!!! Ті, хто мав свою садибу або дачу, злякалися за врожай: боялися, що нічого не залишиться навіть на корені. Але на щастя, минулося. Проте, ця подія навіває сумні думки. На сайті Мембрана.ру є інформація на цю тему (див. нижче). І хоча події, описані в Інтернет-статті, екстраординарні, проте, все це ланки одного ланцюга – екологічного. Своєрідний бунт природи. А бунт відбувається тоді, коли терпіти не сила. Не сила терпіти насильство людини над горами і надрами, річками і океанами, куди скидаються відходи життєдіяльності людини, результати його неуцтва, ліні й хамства. І хоча західна філософська думка стверджує, що людина – господар природи, проте східні вчення сходяться на тому, що людина – лише її маленька частина. І жити вона повинна в любові й згоді з природою, як друг, але не як завойовник. Інакше…
«Це відбулося 7 липня ц.р. У місті Дугласдейл (ЮАР) у розпал літа із неба на тротуар впав великий шматок льоду. На думку іспанського професора Хесуса Мартінеза-Фріаса цей заморожений об’єкт – один із перших зареєстрованих в Африці мегакріометеорів. І його падіння може бути ознакою «серйозних екологічних проблем». За словами цього вченого, мегакріометеор – це «велике атмосферне крижане скупчення, яке, не зважаючи на подібність до великих градин за рядом структурних, гідрохімічних та ізотопних особливостей, сформовано у незвичайних атмосферних умовах, що дуже відрізняються від формування купчасто-дощових хмар, тобто в умовах чистого неба».
Згідно з результатами досліджень професора, який написав кілька статей про можливі причини появи мегакріометеорів, перші падаючі з неба крижані кулі були зареєстровані ще в XIX столітті, але такі падіння особливо почастішали за останні шість років. Так, «епідемія» крижаних куль у 2000-му році пошкодила безліч автомобілів і будівель на Піренейському півострові.
На щастя, перша африканська крижана куля нічого не зруйнувала, залишивши маленький «кратер» на тротуарі, вкритому уламками льоду. Мегакріометеор практично відразу розтанув.
Починаючи з 2000 року в усьому світі було зареєстровано понад 50 таких феноменів. Вага крижаних каменів коливалася в межах від 0,5 кг до 200 кг із гаком. Більшість падінь відбуваються у січні, лютому та березні. Аналіз структури мегакріометеорів показує, що їхній склад відповідає нормальній дощовій воді для тих районів, де вони впали. Вони містять ті ж частинки пилу, що і градини. Але формуються, проте, в безхмарному небі. Професор каже: «Мене турбує, що великі блоки льоду формуються там, де вони не повинні існувати». Доктор Девід Тревіс з Університету Вісконсіна, разом із яким Мартінез-Фріас і придумав термін «мегакріометеор», вважає, що якщо формування крижаних куль серед ясного неба все-таки пов’язане з глобальним потеплінням, то зареєстровані інциденти – це «тільки початок», пише Мембрана.ру.
Хіба це не проблема? Хіба це тільки екологічна проблема? Невже самі лише дачники горюватимуть про урожай? Чи не буде це питанням номер один – питанням людства як вижити в умовах безперервних катаклізмів, які порушують наш спокій все частіше й частіше; і забирають людські життя тисячами, десятками тисяч. Цунамі, урагани, лавини і виверження вулканів, повені й засухи... Це як у людському тілі: якщо ми не стежимо за своїм здоров'ям, безжально шкодимо йому переїданням, алкоголем, нікотином та іншими пороками, не даємо йому достатнього відпочинку, то організм наш «вибухає» болем, спазмами, інфарктами й інсультами. Те ж відбувається і з природою. Але якщо ми дбайливо ставимося до світу, в якому живемо, до Землі, у чиїх надрах безсоромно проводимо ядерні випробування, до землі, на якій оремо й сіємо, будуємо будинки і створюємо сім'ї, то вона нас пробачить.
«Це відбулося 7 липня ц.р. У місті Дугласдейл (ЮАР) у розпал літа із неба на тротуар впав великий шматок льоду. На думку іспанського професора Хесуса Мартінеза-Фріаса цей заморожений об’єкт – один із перших зареєстрованих в Африці мегакріометеорів. І його падіння може бути ознакою «серйозних екологічних проблем». За словами цього вченого, мегакріометеор – це «велике атмосферне крижане скупчення, яке, не зважаючи на подібність до великих градин за рядом структурних, гідрохімічних та ізотопних особливостей, сформовано у незвичайних атмосферних умовах, що дуже відрізняються від формування купчасто-дощових хмар, тобто в умовах чистого неба».
Згідно з результатами досліджень професора, який написав кілька статей про можливі причини появи мегакріометеорів, перші падаючі з неба крижані кулі були зареєстровані ще в XIX столітті, але такі падіння особливо почастішали за останні шість років. Так, «епідемія» крижаних куль у 2000-му році пошкодила безліч автомобілів і будівель на Піренейському півострові.
На щастя, перша африканська крижана куля нічого не зруйнувала, залишивши маленький «кратер» на тротуарі, вкритому уламками льоду. Мегакріометеор практично відразу розтанув.
Починаючи з 2000 року в усьому світі було зареєстровано понад 50 таких феноменів. Вага крижаних каменів коливалася в межах від 0,5 кг до 200 кг із гаком. Більшість падінь відбуваються у січні, лютому та березні. Аналіз структури мегакріометеорів показує, що їхній склад відповідає нормальній дощовій воді для тих районів, де вони впали. Вони містять ті ж частинки пилу, що і градини. Але формуються, проте, в безхмарному небі. Професор каже: «Мене турбує, що великі блоки льоду формуються там, де вони не повинні існувати». Доктор Девід Тревіс з Університету Вісконсіна, разом із яким Мартінез-Фріас і придумав термін «мегакріометеор», вважає, що якщо формування крижаних куль серед ясного неба все-таки пов’язане з глобальним потеплінням, то зареєстровані інциденти – це «тільки початок», пише Мембрана.ру.
Хіба це не проблема? Хіба це тільки екологічна проблема? Невже самі лише дачники горюватимуть про урожай? Чи не буде це питанням номер один – питанням людства як вижити в умовах безперервних катаклізмів, які порушують наш спокій все частіше й частіше; і забирають людські життя тисячами, десятками тисяч. Цунамі, урагани, лавини і виверження вулканів, повені й засухи... Це як у людському тілі: якщо ми не стежимо за своїм здоров'ям, безжально шкодимо йому переїданням, алкоголем, нікотином та іншими пороками, не даємо йому достатнього відпочинку, то організм наш «вибухає» болем, спазмами, інфарктами й інсультами. Те ж відбувається і з природою. Але якщо ми дбайливо ставимося до світу, в якому живемо, до Землі, у чиїх надрах безсоромно проводимо ядерні випробування, до землі, на якій оремо й сіємо, будуємо будинки і створюємо сім'ї, то вона нас пробачить.