Транспорт на біопаливі в Сан-Дієго

Джошуа Філіпп. The Epoch Times, Сан-Дієго

13.05.2008

Власники Wherever Shuttle Райан Вількокс (ліворуч) і Бруно Мора (праворуч) на фоні свого мікроавтобуса Мерседес, який працює на біопаливі. Фото: Джошуа Філіпп/The Epoch Times

Першу в Сан-Дієго компанію з перевезень на біопаливі Wherever Shuttle заснувало двоє друзів, що поставили собі за мету пропагувати чистіше навколишнє середовище, використовуючи альтернативне пальне. Кожна машина в парку компанії працює на чистому дизельному біопаливі або суміші переробленої олії. «Існує така річ, як безкоштовна енергія, тому ми доводимо це до людей», - каже Райан Вількокс, співвласник Wherever Shuttle.

Вількокс і його діловий партнер Бруно Мора заснували компанію перевізників у 2007 році. На борті першої машини - великого білого мікроавтобуса Мерседес - гордо красувався напис «Працює на біопаливі». Пропонуючи ті ж послуги, що і решта компаній у цій галузі послуг, Вількокс і Мору підняли свою справу на абсолютно новий рівень, навчаючи під час поїздки.

Відвозячи клієнтів в аеропорт, на заходи, на екскурсію містом, по телевізору, встановленому в автобусі, Вількокс і Мору демонструють те, як вони самі готують паливо, одночасно навчаючи пасажирів робити це самостійно. «Вони бачать те, як це робиться, і що впоралися з цим два звичайні хлопці», - каже Вількокс. «Я великий ентузіаст, а це легко робиться. Я був звичайним студентом коледжу, не знав, чим зайнятися в житті, але навіть я впорався з цим. Фільтрувати олію - нескладна наука».

За словами Вількокса, його інтерес до альтернативної енергії виник після того, як приїжджий лектор розповів його класові про глобальне потепління та екологічні проблеми. У той час він був студентом Коледжу Куйамака. Вількокс провів онлайн-дослідження і зробив перші спроби приготувати біопаливо, утаємничивши свого друга і співробітника Бруно Мора у свій план. «Саме тоді у нас з'явилася ця ідея. Райан спробував приготувати біопаливо у себе вдома. Він покликав мене й ми почали працювати над біопаливом разом», - розповідає Мору.

Друзі їздили від ресторану до ресторану, збираючи використану олію. Формула була вдосконалена шляхом проб і помилок. Мору, житель Сан-Дієго, родом із Сан-Пауло, Бразилія, пожартував, що на початку вони не знали, що робити з паливом, яке вони приготували. «Ми не знали, навіщо ми його робимо, але ми зацікавилися цим і ми хотіли відкрити свою власну справу», - сказав Мору. «Раптом виникла ідея придбати дизельний мікроавтобус, і ми об'єднали обидві ці ідеї».

Вількокс усміхнувся, коли пригадав, який урок він здобув, експериментуючи з новим паливом. Проводячи онлайн-дослідження, він напоровся на небезпечний процес, описаний на веб-сайті. «Їхньою метою було зробити процес по-справжньому дешевим, але насправді такий спосіб не підходить. Для олії потрібні насоси з високою продуктивністю, тому що вона дуже густа», - каже він. «Кінчилося тим, що всі наші фільтри забилися, і Бруно застряг на узбіччі швидкісного шосе».

Вількокс пояснив, що корінь проблеми полягав у тому, що вони не розуміли того, що необхідно відфільтрувати транс-жири, і ті забили всі фільтри. Пізніше вони вирішили відвезти свій автобус у Лавленд, де він був професійно перероблений для роботи на дизельному біопаливі.

«Вони витягнули фільтр і вставили фільтр, що нагрівається, з високою продуктивністю. Тому він фільтрує олію дійсно добре і нагріває його до достатньо високої температури для спалювання в двигуні - це справді просто. Він також досить недорогий і чудово працює» - каже Вількокс.

Вількокс пояснив, що вони з Мору намагаються зробити використання олії як альтернативне паливо якомога простішим. «Усі труднощі при використанні олії, його фільтруванні, можуть бути усунені», - каже Вількокс. «Якщо зробити перетворення в машині, то все має піти чудово. Ми виявили, що це найлегший шлях, якщо ви збираєтеся виконати це самостійно».

Хоча вони ведуть бізнес усього біля 7 місяців, але вже змогли додати ще одну нову машину у свій парк. Деякі зі своїх майбутніх машин вони планують перевести на інші види альтернативного палива, розвиваючи далі екологічно чистий транспорт. «Електромобіль - наша мрія,» - сказав Вількокс. «Оскільки це екологічно чистий вид транспорту, то ми повністю за нього».

Версія англійською

Будь ласка, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter

Цитувати Ім'я Петро Осипенко, 05.02.2009 13:24:08
МІЛЬЙОНИ ЄВРО – НА ЗВАЛИЩАХ... Щорічно Україна може заробляти 100 млн. євро на ... смітниках. Це тому, що звалища побутових відходів великих міст мають потенціал добутку біогазу в межах 0,3 млн. тонн. Та євро ми від цього ще не маємо. Невже – не потрібна валюта? Під час кризи. Наче, і не так... Скажемо, на Луганському полігоні твердих побутових відходів з 2003 року введена в експлуатацію демонстраційна система збору і утилізації біогазу. Три свердловини дають 90 куб. м біогазу за годину з вмістом метану до 60 відсотків. Хоча загальна площа полігону дозволяє пробурити 30 свердловин. А об’єму зібраного з них біогазу буде достатньо для монтування електростанції потужністю 1,5 МВт. Проте повне запровадження проекту передбачене тільки за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації механізму Кіотського протоколу (довідка 1). Тож поки-що добутий газ просто спалюється. «Бо ж трьох свердловин недостатньо для комерційного використання», - переконаний директор НТЦ «Біомаса» Георгій Гелетуха. До речі, є, як мінімум, ще десять подібних проектів. Проте вони тільки – «на папері». Та чому?! «Причина зволікання – в «таємничих» листах схвалення», - каже Г. Гелетуха. – «Для того, аби встановити відповідне обладнання, від уряду потрібно отримати два листи: один – підтримки; другий – схвалення. Листи підтримки вже направлені для залучення інвестора. І останніх у світі вже знайшлося 60. Але для того, щоби вони почали вкладати кошти, потрібний ще й головний документ – лист схвалення. Так ось, такий документ отримала тільки Харківська адміністрація» (довідка 2). Інша причина затримки впровадження проектів – інертність місцевої влади. Якщо подивитися на вартість однієї установки по видобутку біогазу на сміттєвому полігоні, - владна інертність десь стане зрозумілою. Адже така установка коштує щонайменше 1-1,5 млн. євро. А окупиться, якщо ефективно використовувати біогаз, не менше як за 5 років. Тобто, скажемо, теперішній міський голова «наб’є собі шишаки» на впровадженні виробництва біогазу, а його наступник після чергових виборів вже прибутковість установки покладе собі «в кишеню» економічною ношею, що працюватиме на його імідж ефективного управлінця... Та, якщо виходити з інтересів громади, установка на сміттєвому полігоні може приносити прибуток відразу. Якщо поряд є споживач: завод, фабрика. Коли ж нема, - можна збудувати міні-електростанцію. Звичайно, біогазом не покрити потребу держави в газі. Проте на місцевому рівні – він відчутний резерв. Коментар. У містечку Прилиманське (Одеська область) два брати – Петро і Анатолій Родіонови побудували оригінальний апарат по видобутку біогазу. Вони використовують для добування «голубого палива» гній. Хоча мають в авторських розробках і проекти для добування біогізу на звалищах. Тож послухаємо їхній коментар: «... за статистикою, в побутовому смітті є до 50 відсотків органічних решток. Вони можуть гнити і давати біогаз. За нашою технологією від свіжозавезеного сміття на звалище – до початку видобування біогазу, - мине тільки п’ять років. Досить його накрити газонепроникним матеріалом. Як це робиться в Америці та Європі. А матеріал простий: кілька шарів почергово. Наприклад, плівки і глини. І це вже перевірена технологія. Скажемо, третина Лондону опалюється біогазом. В Німеччині на такому паливі працюють електростанції. Причому, держава купляє на таких станціях електроенергію за більш високими тарифами, ніж у звичайних електростанцій. А що у нас? У Києві є велика проблема з побутовими відходами. Але ж зі столичних звалищ можна отримувати від 6 до 18 мільйонів куб. м в місяць. Або взяти одеську міську каналізацію. За день нею спливає біля 500 тонн органічних відходів. Якщо їх переробити, і отримати енергію, то її вистачить для опалення великого мікрорайону міста». Довідка 1. Предметом Кіотського протоколу (в 1997 р.) є обмеження і зниження викидів парникових газів (СО2) у 2008-2012 роках усіма країнами, що його ратифікували. За точку відліку кількості викинутих парникових газів взятий 1990 рік. Завданням Кіотського протоколу є зменшення до 2012 року емісії парникових газів на 5% у порівнянні з рівнем 1990 року. Країни, які не впораються зі своїми нормами, будуть змушені закуповувати кредити в тих, хто виконує зобов’язання в рамках протоколу. Україна ратифікувала Кіотський договір 4 лютого 2004 року. В 2004 році рівень емісії в Україні склав усього 43% від зобов’язань перед Кіотським протоколом. На початку 90-х років Україна викидала біля 920 млн. тонн еквівалента парникового газу, тоді як зараз цей показник не перевищує 450 млн. тонн. У 2008 році Україна «викинула» не більше 550 млн. тонн еквівалента. Довідка 2. Цікавих для інвесторів звалищ в Україні біля 700. Потенційно рентабельних, що наповнені до 1 млн. тонн – біля сотні. Потенціал кожного такого полігону: 4-5 млн. куб. м в рік біогазу.

Цитувати Ім'я

Петро Осипенко, 05.02.2009 13:24:08

МІЛЬЙОНИ ЄВРО – НА ЗВАЛИЩАХ...
Щорічно Україна може заробляти 100 млн. євро на ... смітниках. Це тому, що звалища побутових відходів великих міст мають потенціал добутку біогазу в межах 0,3 млн. тонн. Та євро ми від цього ще не маємо. Невже – не потрібна валюта? Під час кризи. Наче, і не так...
Скажемо, на Луганському полігоні твердих побутових відходів з 2003 року введена в експлуатацію демонстраційна система збору і утилізації біогазу. Три свердловини дають 90 куб. м біогазу за годину з вмістом метану до 60 відсотків. Хоча загальна площа полігону дозволяє пробурити 30 свердловин. А об’єму зібраного з них біогазу буде достатньо для монтування електростанції потужністю 1,5 МВт. Проте повне запровадження проекту передбачене тільки за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації механізму Кіотського протоколу (довідка 1). Тож поки-що добутий газ просто спалюється. «Бо ж трьох свердловин недостатньо для комерційного використання», - переконаний директор НТЦ «Біомаса» Георгій Гелетуха.
До речі, є, як мінімум, ще десять подібних проектів. Проте вони тільки – «на папері». Та чому?!
«Причина зволікання – в «таємничих» листах схвалення», - каже Г. Гелетуха. – «Для того, аби встановити відповідне обладнання, від уряду потрібно отримати два листи: один – підтримки; другий – схвалення. Листи підтримки вже направлені для залучення інвестора. І останніх у світі вже знайшлося 60. Але для того, щоби вони почали вкладати кошти, потрібний ще й головний документ – лист схвалення. Так ось, такий документ отримала тільки Харківська адміністрація» (довідка 2).
Інша причина затримки впровадження проектів – інертність місцевої влади.
Якщо подивитися на вартість однієї установки по видобутку біогазу на сміттєвому полігоні, - владна інертність десь стане зрозумілою. Адже така установка коштує щонайменше 1-1,5 млн. євро. А окупиться, якщо ефективно використовувати біогаз, не менше як за 5 років. Тобто, скажемо, теперішній міський голова «наб’є собі шишаки» на впровадженні виробництва біогазу, а його наступник після чергових виборів вже прибутковість установки покладе собі «в кишеню» економічною ношею, що працюватиме на його імідж ефективного управлінця...
Та, якщо виходити з інтересів громади, установка на сміттєвому полігоні може приносити прибуток відразу. Якщо поряд є споживач: завод, фабрика. Коли ж нема, - можна збудувати міні-електростанцію.
Звичайно, біогазом не покрити потребу держави в газі. Проте на місцевому рівні – він відчутний резерв.
Коментар. У містечку Прилиманське (Одеська область) два брати – Петро і Анатолій Родіонови побудували оригінальний апарат по видобутку біогазу. Вони використовують для добування «голубого палива» гній. Хоча мають в авторських розробках і проекти для добування біогізу на звалищах. Тож послухаємо їхній коментар: «... за статистикою, в побутовому смітті є до 50 відсотків органічних решток. Вони можуть гнити і давати біогаз. За нашою технологією від свіжозавезеного сміття на звалище – до початку видобування біогазу, - мине тільки п’ять років. Досить його накрити газонепроникним матеріалом. Як це робиться в Америці та Європі. А матеріал простий: кілька шарів почергово. Наприклад, плівки і глини.
І це вже перевірена технологія. Скажемо, третина Лондону опалюється біогазом. В Німеччині на такому паливі працюють електростанції. Причому, держава купляє на таких станціях електроенергію за більш високими тарифами, ніж у звичайних електростанцій.
А що у нас? У Києві є велика проблема з побутовими відходами. Але ж зі столичних звалищ можна отримувати від 6 до 18 мільйонів куб. м в місяць.
Або взяти одеську міську каналізацію. За день нею спливає біля 500 тонн органічних відходів. Якщо їх переробити, і отримати енергію, то її вистачить для опалення великого мікрорайону міста».
Довідка 1. Предметом Кіотського протоколу (в 1997 р.) є обмеження і зниження викидів парникових газів (СО2) у 2008-2012 роках усіма країнами, що його ратифікували. За точку відліку кількості викинутих парникових газів взятий 1990 рік.
Завданням Кіотського протоколу є зменшення до 2012 року емісії парникових газів на 5% у порівнянні з рівнем 1990 року.
Країни, які не впораються зі своїми нормами, будуть змушені закуповувати кредити в тих, хто виконує зобов’язання в рамках протоколу.
Україна ратифікувала Кіотський договір 4 лютого 2004 року.
В 2004 році рівень емісії в Україні склав усього 43% від зобов’язань перед Кіотським протоколом.
На початку 90-х років Україна викидала біля 920 млн. тонн еквівалента парникового газу, тоді як зараз цей показник не перевищує 450 млн. тонн.
У 2008 році Україна «викинула» не більше 550 млн. тонн еквівалента.
Довідка 2. Цікавих для інвесторів звалищ в Україні біля 700. Потенційно рентабельних, що наповнені до 1 млн. тонн – біля сотні. Потенціал кожного такого полігону: 4-5 млн. куб. м в рік біогазу.